Тема 7 організація і нормування праці

ПЛАН.

1. Поняття та основні напрямки організації праці.

2. Трудовий процес та його раціоналізація.

3. Умови праці та фактори їх формування.

4. Сутність процесу нормування праці.

5. Робочий час: сутність, склад та структура.

6. Норми праці та методи нормування праці.

1. Поняття та основні напрямки організації праці.

Організація праці на підприємстві – це система здійснення трудового процесу, що визначає порядок і умови поєднання і здійснення складових його часткових трудових процесів, взаємодії виконавців і їхніх груп із засобами праці й один з одним для досягнення поставленої мети спільної діяльності і забезпечення наміченого соціально-економічного ефекту.

Ціль організації праці досягається в ході розв’язання таких основних груп завдань:

• економічні: ефективне використання потенційного сукупного фонду робочого часу, зниження ефективне використання потенційного сукупного фонду робочого часу (включаючи скорочення його резервоутворюючих прямих і прихованих витрат), зниження трудомісткості продукції (робіт, послуг), поліпшення використання устаткування за часом і потужністю, підвищення якості продукції;

• організаційні: визначення порядку і послідовності виконання робіт, створення умов для високоефективної, безперебійної роботи виконавців, забезпечення повної і рівномірної їхньої завантаженості, індивідуальної і колективної відповідальності за результати діяльності, створення діючої системи стимулювання праці, а також системи її нормування, що відповідає специфіці виробничої діяльності;

• психофізіологічні: оздоровлення і полегшення праці, усунення зайвих витрат енергії працівників, забезпечення їхньої психологічної сумісності і відповідності їхніх психофізіологічних характеристик особливостям трудової діяльності;

• соціальні: підвищення змістовності і привабливості праці, створення умов для розвитку працівників, підвищення їхньої кваліфікації і роз ширення професійного профілю, реалізація їхньої трудової кар'єри і підвищення їхнього добробуту. (рис.10.1)

Організація праці повинна розглядатися: по-перше, як стан системи, що складається з конкретних взаємопов'язаних елементів і відповідає цілям виробництва; по-друге, як систематична діяльність людей з впровадження нововведень в існуючу організацію праці для приведення її до відповідності з досягнутим рівнем розвитку науки, техніки та технології.

В економіці країни можна виділити такі форми поділу праці:

– між галузями економіки,

– всередині цих галузей,

– всередині підприємств.

Поділ праці на підприємстві передбачає спеціалізацію окремих працівників на виконання певної частини спільної роботи. Існують такі основні види поділу праці:

1. Технологічний поділ праці передбачає поділ виробничого процесу за видами, фазами і циклами.

2. Поопераційний поділ праці означає закріплення за працівниками окремих операцій для скорочення виробничого циклу.

3. Функціональний поділ праці відбувається між різними категоріями працівників, які входять до складу персоналу (робітники, керівники, спеціалісти і службовці), а також між основними і допоміжними робітниками. Основні робітники беруть безпосередню участь у зміні форми і стану предметів праці і виконують технологічні операції з виготовлення основної продукції. Допоміжні робітники створюють необхідні умови для безперебійної та ефективної роботи основних робітників. Вони зайняті на таких роботах: транспортування готових виробів, деталей, матеріалів; ремонті устаткування; виготовлення інструменту; технічному контролі якості продукції тощо.

4. Професійний поділ праці відбувається між групами робітників за ознакою технологічної однорідності виконуваних ними робіт і залежить від знарядь і предметів праці, технологій виробництва. Під впливом розвитку цих чинників відбуваються зміни в професійному поділі праці, скороченням переліку вузьких професій і спеціальностей та збільшенням кількості професій механізованої праці, скороченням переліку вузьких професій і спеціальностей та збільшення професій широкого профілю.

5. Кваліфікаційний поділ праці зумовлюється різним ступенем складності виконуваних робіт і полягає у відокремленні складних робіт від простих.

Водночас враховується технологічна складність виготовлення продукції., складність функцій з підготовки та здійснення трудових процесів, а також контролю за якістю продукції.

Ступінь складності робіт обумовлює кваліфікаційні відмінності між групами працівників, що їх виконують. Кваліфікація відбиває рівень знань, уміння працювати, виробничий досвід і є підставою для розподілу працівник, і за кваліфікаційними групами – розрядами, категоріями, класами тощо.

Поділ праці на виробництві нерозривно пов'язаний з її кооперацією, тобто встановленням певних співвідношень і взаємодії між видами праці. Без цього виробництво неможливе.

Кооперація – це організована виробнича взаємодія між окремими працівниками, колективами бригад, дільниць, цехів, служб у процесі праці для досягнення певного виробничого ефекту.

На підприємстві кооперування праці може здійснюватись за умом індивідуального виконання роботи на окремих робочих місцях, багатоверстатної роботи або суміщення трудових функцій і спеціальностей під її и колективної роботи.

Рис 7.1 Основні характеристики організації праці

Серед колективних форм організації праці провідне місце посідають групові форми організації праці, зокрема, виробничі бригади.

Бригада – це організаційно-технологічне і соціально-економічне об'єднання працівників однакових або різних професій на базі відповідних виробництв. Устаткування, інструменту, оснащення, сировини і матеріалів. Для виконання виробничого завдання з випуску високоякісної продукції певної кількості з найменшими матеріальними і трудовими витратами на основі колективної матеріально заінтересованості і відповідальності.