2.3. Види ризиків.

В спеціальній літературі приведені класифікації ризиків за такими основними ознаками:

1) За джерелами ризику:

а) природний; б) техногенний; в) соціальний;

2) За видами джерел ризику:

а) внутрішній ризик (пов’язаний з функціонуванням підприємства);

б) зовнішній ризик (пов’язаний із зовнішнім середовищем і не залежний від функціонування підприємства);

в) людський чинник (ризик, пов’язаний з помилками людини);

3) За характером небажаного збитку:

а) економічний; б) екологічний; в) соціальний;

4) За розміром збитку:

а) припустимий; б) граничний (критичний); в) катастрофічний;

5) За рівнем небезпеки:

а) безумовно прийнятний; б) прийнятний; в) неприйнятний;

6) За часом впливу:

а) короткостроковий; б) середньостроковий; в) довгостроковий;

7) За частотою впливу:

а) разовий; б) періодичний; в) постійний;

8) За рівнем впливу:

а) локальний; б) глобальний;

9) За сприйняттям людьми:

а) добровільний; б) примусовий;

10) З позицій доцільності ризик буває:

а) обґрунтований; б) необґрунтований;

11) За масштабами поширення ризик буває:

а) стосовно окремої людини; б) груповий; в) загальний.

Крім того, розрізняють індивідуальний, соціальний та системний ризики.

Індивідуальний ризик визначає ймовірність реалізації конкретної небезпеки для конкретної особи, при цьому чітко визначається їх часова та просторова локалізація.

Соціальний ризик визначає залежність між частотою виникнення небезпечних подій, що призвели до ураження певного числа людей, і числом уражених при цьому людей. Він дозволяє судити про масштаби катастроф.

Системний ризик — це ступінь небезпеки виробничої системи, міра схильності системи до виникнення небезпечних ситуацій. Це властивість системи, її обладнання, засобів праці та предмету парці, людини тощо. Вихід з ладу чи неправильне функціонування одного елементу системи може мати вплив та ускладнювати роботу інших елементів. Наявність системного ризику не свідчить про те, що кожна людина яка задіяна в даній системі, підлягає однаковій небезпеці, тому що ризик для людини визначається з однієї сторони системним ризиком, а з іншої сторони її індивідуальними властивостями.

2.4. Сутність концепції прийнятного ризику.

За ступенем припустимості ризик поділяється на:

1. Знехтуваний ризик — має настільки малий рівень, що перебуває в межах допустимих відхилень природного (фонового) рівня (R≤10^-7);

2. Прийнятний — такий рівень ризику, який суспільство може прийняти (дозволити), враховуючи техніко-економічні та соціальні можливості на даному етапі свого розвитку (10^-7<R≤10^-4);

3. Гранично допустимий — це максимальний ризик, який не повинен перевищуватись, незважаючи на очікуваний результат (10^-4<R≤10^-2);

4. Надмірний ризик характеризується виключно високим рівнем, який у переважній більшості випадків призводить до негативних наслідків (R>10^-2).

На практиці досягти нульового рівня ризику, тобто абсолютної безпеки, неможливо. Через це вимога абсолютної безпеки, що приваблює своєю гуманністю, може обернутися на трагедію для людей. Знехтуваний ризик у теперішній час також неможливо забезпечити з огляду на відсутність технічних та економічних передумов для цього. Тому сучасна концепція безпеки життєдіяльності базується на досягненні прийнятного (допустимого) ризику.

Сутність концепції прийнятного (допустимого) ризику полягає у прагненні створити такий рівень безпеки, який сприймає суспільство у даний час, виходячи з рівня життя, соціально-політичного та економічного становища, розвитку науки та техніки. Тобто, суть її полягає у прямуванні до такого рівня безпеки, котрий суспільство може економічно виправдати.

П рийнятний ризик поєднує технічні, економічні, соціальні та політичні аспекти та є певним компромісом між рівнем безпеки і можливостями її досягнення. Розмір прийнятного ризику можна визначити, використовуючи витратний механізм, який дозволяє розподілити витрати суспільства на досягнення заданого рівня безпеки між природною, техногенною та соціальною сферами. Необхідно підтримувати відповідне співвідношення витрат у зазначених сферах, оскільки порушення балансу на користь однієї з них може спричинити різке збільшення ризику і його рівень вийде за межі прийнятних значень. На рис. 2.1 наведено графік, який ілюструє спрощений приклад визначення прийнятного ризику. З цього графіка видно, що із збільшенням витрат на забезпечення безпеки технічних систем в умовах обмеженості коштів з одного боку призведе до зменшення технічного ризику, а з іншого – до росту соціально-економічного ризику (погіршення медичного обслуговування, погана освіта, низький духовний і культурний рівень, низькі зарплати та пенсії, ріст злочинності). Разом з тим виділення недостатніх коштів на підтримання

Рис. 2.1. Визначення прийнятного ризику.

та розвиток техногенної сфери призведе до використання відсталих технологій, устаткування, зростання рівнів травматизму та професійних захворювань, до загального падіння рівня виробництва. Скорочення ж витрат на охорону навколишнього природного середовища на користь техногенної та соціальної сфер призведе до забруднення атмосфери, води, ґрунтів, що неминуче вплине на ріст захворюваності населення, погіршення умов проживання, якості харчів тощо. Сумарний ризик має мінімум при визначеному співвідношенні інвестицій у технічну та соціальну сфери. Цю обставину потрібно враховувати при виборі ризику, з яким суспільство поки що змушене миритися.

За міжнародною домовленістю рівень прийнятного ризику вирішено рахувати в межах 10^-7÷10^-6 (смертельних випадків люд^-1×рік^-1). Максимально прийнятним рівнем індивідуального ризику загибелі людини звичайно вважається ризик, який дорівнює 10^-6 на рік. Малим вважається індивідуальний ризик загибелі людини, що дорівнює 10^-8 на рік. В деяких країнах, наприклад, у Голландії, в законодавчому порядку встановлено величину максимально прийнятного індивідуального ризику смерті на рівні 10^-6 за рік.

Вважається, що сучасні технічні системи підвищеної небезпеки при всіх можливих поломках техніки, помилках оператора чи стихійного лиха повинні мати ймовірність впливу небезпечних чинників на людину на рівні 10^-6 на рік та менше.

Для порівняння ризику та вигоди в деяких країнах світу введена фінансова оцінка життя людини. У нашій країні багато фахівців виступає проти цього на підставі того, що людське життя святе і фінансовій оцінці не підлягає. Однак з метою захисту людини виникає така необхідність, особливо якщо мова йде про виділення коштів для спасіння людини чи компенсацію за заподіяну шкоду. Залежно від штату в США людське життя оцінюється від 650 тис. до 7 млн. $.

В нашій країні концепція допустимого ризику розробляється, хоча дехто її критикує за антигуманний підхід до проблеми безпеки. Застосування поняття допустимого ризику дасть можливість підвищувати безпеку техносфери.

Концепція прийнятного ризику може бути ефективно застосована для будь-якої сфери діяльності, галузі виробництва, підприємств, організацій, установ. Справді, коли працюють, навіть дотримуючись усіх встановлених відповідними правилами охорони праці стандартних значень, все ще існує деякий рівень залишкового ризику, який неминуче повинен бути присутнім. Наскільки ризик є прийнятим чи неприйнятим — вирішує керівництво. Результат цього рішення буде впливати на багато вхідних даних та міркувань, серед яких не останнє місце посідає вартість ризику, оскільки головним завданням управління є і завжди буде визначення вартості ризику.