3.4. Роль нюху та смаку для безпеки людини.

3.4.1. Нюховий аналізатор.

Нюх — це здатність сприймати запахи. Ця здатність здійснюється через нюховий аналізатор. Запах — це суб’єктивний образ одного з явищ реальної дійсності, яке полягає в дії молекул летких речовин на орган нюху (викиди шкідливих речовин, диму тощо).

У вищих хребетних тварин та людини існують високоспеціалізовані нюхові нейросенсорні клітини, що сприймають подразнення від різних пахучих речовин. Вони розміщені в нюховій ділянці слизової оболонки носа, що вистеляє поверхню верхньої носової раковини, верхнього носового ходу та верхньої частини носової перегородки. Аксони (нюхові нервові волокна) нейросенсорних клітин проходять крізь отвори решітчастої пластинки і закінчуються в нюхових цибулинах, що розміщені на нижніх поверхнях півкуль великого мозку. В нюхових цибулинах знаходяться тіла інших нейронів, відростки яких формують нюховий шлях і закінчуються в нюховому трикутнику, передній пронизаній речовині, прозорій перегородці та закрутці морського коника, де розміщується кірковий кінець нюхового аналізатора. Вважають, що орган нюху (organum olfactus) людини може сприймати близько шести первинних простих запахів та багато мішаних. Фактично нюховий аналізатор людини дозволяє сприймати до 400 найменувань різних запахів.

У людини нараховується близько 10 млн. сприймальних нюхових клітин, що розташовуються на ділянці площею близько 2,5 см² в слизовій оболонці верхнього та частково середнього носових ходів. У вівчарки таких клітин 220 млн., у кролика — 100 млн.

Умовами сприйняття запахів є:

1) летючість пахучої речовини (виділення молекул у вільному вигляді);

2) розчинність речовин в жирах;

3) рух повітря, що містить молекули пахучої речовини в сфері нюхового аналізатора.

Чутливість нюхового аналізатора підвищується тоді, коли людина „принюхується”. Під час „принюхування” кількість вдихів посилюється, що приводить нюхові рецептори у стан збудження. Абсолютний поріг нюхових відчуттів у людини вимірюється частками міліграма речовини на літр повітря. Диференціальна межа чутливості становить в середньому 38 %.

Для нюхового аналізатора характерна властивість до адаптації, внаслідок чого чутливість до запаху при його тривалій дії знижується, причому настільки, що людина перестає відчувати навіть досить приємні запахи. Чутливість відновлюється після відсутності запаху.

Приємні запахи сприяють покращенню самопочуття людини, а неприємні можуть пригнічувати, викликаючи негативні реакції. Вони здатні змінювати температуру шкіри, викликати відразу до їжі, підвищувати чутливість нервової системи, викликати пригніченість, дратівливість. Виявлено, що запах бензолу покращує слух, запах толуолу підвищує гостроту зору в сутінках, запах камфори підвищує чутливість очей до зеленого кольору і знижує до червоного.

3.4.2. Смаковий аналізатор.

Смак — відчуття, котре виникає під впливом певних хімічних речовин, розчинних у воді, на смакові рецептори, розташовані на різних ділянках язика. Смакові відчуття людини являють собою наслідок складного комплексу фізико-хімічних, нейрофізіологічних та психологічних процесів, які мають виняткову біологічну значущість у нашому житті.

Рецепторами органа смаку (organum gustus) людини є смакові цибулини, які знаходяться в язикових сосочках. Найбільша частина їх (вважають, що у людини близько 2000 смакових бруньок) розміщується в слизовій оболонці валикоподібних сосочків, є вони також у грибоподібних і листоподібних сосочках, м’якому піднебінні та слизовій оболонці надгортанника. Смакові нервові волокна, що починаються від смакових бруньок, закінчуються в колінцевому вузлі проміжного нерва, а також у нижніх вузлах язикоглоткового і блукаючого нервів, де знаходяться тіла перших нейронів смакового шляху. Другі нейрони цього шляху розміщуються у ядрі одинокого шляху, що знаходиться у довгастому мозку, а треті — в закрутці морського коника поряд з кірковим кінцем нюхового аналізатора.

У фізіології та психології поширена чотирикомпонентна теорія смаку, згідно з якою існують чотири види елементарних смакових відчуттів: солодкого, гіркого, кислого, солоного. Всі інші смакові відчуття є їх комбінацією. До різних смакових речовин певні сосочки мають досить чітку спеціалізацію. До солодкого найбільш чутливий кінчик язика, край язика — до кислого та солоного. Корінь язика найбільш чутливий до гіркого. Сприйняття смакових речовин викликається хімічними реакціями в місці контакту речовини та смакового рецептора. Встановлено, що кожний рецептор містить високочутливі білкові речовини, котрі розпадаються під впливом певних смакових речовин. Збудження від смакових рецепторів передається в центральну нервову систему провідними шляхами.

Смакові рецептори приходять в стан збудження лише тоді, коли речовина починає розчинятись на поверхні язика. Коли на сухий язик покласти грудочку цукру, то спочатку людина відчуває тільки дотик, а смакове відчуття лише після того, як цукор почне розчинятись.

Після припинення дії подразника смакові відчуття деякий час зберігаються. Цей період можна скоротити — якщо гіркий смак заїсти кусочком хліба, гіркота зникне швидше, ніж запивати її водою.

Абсолютний поріг смакового аналізатора, виражений величинами концентрації розчину, в 10 000 разів вищий, ніж нюхового. Найвища чутливість смакового аналізатора спостерігається при температурі +37°С. При 0°С спостерігається різке зниження чутливості до всіх смакових речовин. Розрізнювальна чутливість смакового аналізатора досить груба і складає в середньому 20 %. Відновлення смакового сприйняття після впливу будь-яких подразників закінчується через 1015 хв.

Смакові та нюхові відчуття відбивають не лише властивості речовин, але й стан самого організму.

Смаковий та нюховий аналізатори людини в процесі практичної діяльності можуть бути суттєво розвиненими (дегустатори), що є досить важливим для відповідних професій. Смакова і нюхова чутливість людини дає можливість їй вчасно виявляти шкідливі та небезпечні речовини у воді та їжі, визначати стан забруднення повітря шкідливими речовинами, що має неабияке значення для безпеки життєдіяльності в умовах техногенного середовища.

3.5. Функції тактильної, температурної, вісцеральної

чутливості, больового відчуття, рухового аналізатора

у сприйнятті небезпечних факторів та забезпеченні

безпеки людини.

3.5.1. Руховий (кінестетичний) аналізатор.

Рухові реакції, пов’язані з м’язовими скороченнями, є однією з найбільш поширених видів рефлекторних реакцій організму, котрі забезпечують орієнтацію та переміщення тіла в просторі. М’язова рухова активність практично безперервно супроводжує всі вияви людської діяльності. Коли людина рухається, спокійно стоїть, сидить і навіть лежить чи спить її скелетна мускулатура не буває ніколи в стані цілковитого спокою.

Всі рухові реакції за характером м’язових скорочень поділяються на дві категорії: реакції, котрі забезпечують тонус м’язових волокон — тривалі тонічні скорочення; реакції, які забезпечують локальні рухи.

Сила скорочення м’язів людини лежить в широких межах. Наприклад, номінальна сила кисті — 450650 Н. Після відповідного тренування вона може бути доведена до 900 Н.

Діапазон швидкостей, котрі розвиваються руками людини, які рухаються, знаходиться в межах 0,018000 см/с. Найчастіше використовуються швидкості 5800 см/с. Швидкість рухів руками залежить від напрямку руху. Вертикальні рухи руками здійснюються швидше, ніж горизонтальні, рухи до себе здійснюються швидше, ніж від себе.

Людина має три види рецепторів кінестетичного аналізатора, які сприймають:

1. Розтягнення м’язів під час їх розслаблення — “м’язові веретена”;

2. Скорочення м’язів — сухожильні органи Гольджі;

3. Положення суглобів (що обумовлюють так зване “суглобне почуття”). Передбачається, що їх функції виконують глибинні рецептори тиску.