4.1.2. Система „людина – життєве середовище” та її компоненти.

Неможливо вивчати особливості безпеки людини, колективу чи суспільства, не враховуючи їх місця в навколишньому середовищі і стану цього середовища. Тому БЖД вивчає людину і її навколишнє середовище саме в системі „людина — життєве середовище”.

В системі „людина – життєве середовище” людина розглядається як суб’єкт — носій предметно-практичної діяльності і пізнання, джерело активності, спрямованої на об’єкт — життєве середовище, — частину Всесвіту, де перебуває або може перебувати в даний час людина і можуть функціонувати системи її життєзабезпечення.

Під терміном „людина” в даній системі розуміється не лише одна істота, індивід, а й група людей, колектив, мешканці населеного пункту, регіону, країни, суспільство, людство загалом.

Поза межами системи „людина – життєве середовище” людина є об’єктом вивчення антропології, медицини, психології, соціології та багатьох інших наук. Середовище, яке оточує людину поза межами цієї системи, вивчають астрономія, географія, геологія, біологія, екологія тощо.

Система „людина – життєве середовище” є складною системою в тому розумінні, що в неї, як правило, входить велика кількість змінних, між якими існує велика кількість зв’язків. Відомо, що чим більше змінних та зв’язків між ними має система, тим важче ці зв’язки піддаються математичній обробці і виведенню універсальних законів. Складність вивчення систем „людина – життєве середовище” зумовлюється також і тим, що ці системи є багаторівневими, містять у собі позитивні, негативні та гомеостатичні зворотні зв’язки і мають багато емерджентних властивостей.

Хоча основним об’єктом вивчення безпеки життєдіяльності є зв’язки у системі „людина — життєве середовище”, у центрі уваги перебуває людина як самоціль розвитку суспільства.

Життєве середовище людини не має постійних у часі і просторі кордонів, його межі визначаються передусім рівнем системи, тобто тим, що в даному разі розуміється під терміном „людина”.

Життєве середовище людини складається з трьох основних компонентів:

1. природного середовища (земний ґрунт, повітря, водоймища, рослини, тварини, Сонце, Місяць, планети);

2. техногенного середовища (житло, транспорт, знаряддя праці, промислові та енергетичні об’єкти, зброя, свійські тварини, сільськогосподарські рослини);

3. соціально-політичного середовища (форми спільної діяльності людей, єдність способів життя).

Як правило, ми не можемо назвати прикладів окремого існування кожного з названих вище компонентів життєвого середовища — природного, соціального або ж техногенного. Кожен з компонентів життєвого середовища взаємопов’язаний з іншими, і людина чи соціальна спільнота відчуває вже результат їх комплексної дії.

Елементи життєвого середовища, які впливають на організм людини, називаються екологічними чинниками. Виділяють три групи екологічних чинників:

1. абіотичні чинники (від грец. а — заперечна приставка, biotikos — живий) — сукупність неорганічних умов середовища. Серед абіотичних чинників виділяють хімічні (склад атмосферного повітря, мінеральний склад води тощо) і фізичні (температура, світло, променева енергія, вологість тощо);

2. біотичні чинники — це форми взаємодії і взаємовідносин живих організмів, жива речовина;

3. антропогенні чинники — форми діяльності людини, які впливають на фізичні і хімічні характеристики оточуючого середовища чи життєдіяльність організмів.