2.2. Методи визначення ризику:

1. Інженерний, що базується на статистичних даних, розрахунку частоти прояву небезпек, побудові „дерев подій” або „дерев відмов”;

2. Модельний, що оснований на побудові моделей впливу небезпек на окрему людину, соціальні або професійні групи;

3. Експертний, за яким ймовірність різних подій визначається шляхом опитування досвідчених спеціалістів — експертів;

4. Соціологічний (соціальна оцінка), що базується на опитуванні населення або працівників.

Ризик можна визначати ретроспективно з даних аналізу про нещасні випадки, чи перспективно, шляхом врахування об’єктивних та суб’єктивних передумов виникнення його до того, як сталася подія. Перспективне визначення ризику має особливе значення у зв’язку з модернізацією або перебудовою технічних систем.

Для кількісного розрахунку числових значень ризику використовують наступні способи:

1. Ризик (R) визначається як добуток ймовірності виникнення небажаної події (P) на очікуваний розмір збитку (S), що вона може завдати:

. (2.1)

Виходячи з того, що ймовірність величина безрозмірна, одиниці виміру ризику і потенційного збитку повинні бути однаковими;

У загальному розумінні імовірність є кількісна характеристика випадкових подій. Вона характеризує ступінь можливості, значення якої розташовані в інтервалі від 0 до 1. Якщо ступінь можливості дорівнює нулю, то це означає, що можливості як такої немає. Якщо ступінь можливості дорівнює одиниці, то це означає відсутність інших можливостей, крім даної. В наявності необхідність, чи що точніше безальтернативний результат. Якщо ступінь можливості більше нуля, але менше одиниці, то ми маємо справу з випадковістю, коли реалізуються багато можливостей, але частіше ті, ступінь можливості яких більше по величині.

Існують дві загальні інтерпретації імовірності. Частотна імовірність (відносна частота чи емпіричний підхід) коли імовірність випадку (події А) визначена формулою: , (2.2)

де X — число випадків (подій „А”), що відбулися з числа „п” повторених іспитів. Для фіксованого „п”, величина Р(А) — відносна частотна поява випадку (події) „А”. Отже, збільшення числа іспитів „п” поліпшує оцінку імовірності Р(А).

Суб’єктивний підхід (підхід „ступеню переконання”) визначає імовірність Р(А) як величину невизначеності ступеню переконання, що кожен „Суб’єкт” має відносно випадку (події) „А”. Наприклад, на підставі знання симетрії для монети, що підкидається, можна припустити що, імовірність випадання решки (верхньої частини) при підкиданні — 0,5. Суб’єктивний метод вимагає, щоб імовірність була призначена способом, що погодиться з переконанням (рос. согласующимся способом).

Залежність імовірності реалізації небезпек від збитків, що ними завдаються, має експоненціальний характер: , (2.3)

де  — параметр, який показує збитки від небезпек, що реалізуються з ймовірністю 0,368. З урахуванням залежності (2.3) величина ризику від величини збитків визначається рівнянням: . (2.4)

2. Ризик (R) визначається як добуток величини наслідків небажаної події (А) на міру можливого її початку (q): ; (2.5)

3. Ризик (R) визначається як відношення кількості подій з небажаними наслідками (n) до максимально можливої кількості усіх подій (N) за певний проміжок часу: . (2.6)

Формула (2.6) дозволяє розрахувати розміри загального та групового ризику. При оцінці загального ризику величина N визначає максимальну кількість усіх подій, а при оцінці групового ризику — максимальну кількість подій у конкретній групі, що вибрана із загальної кількості за певною ознакою. Зокрема, в групу можуть входити люди, що належать до однієї професії, віку, статі; групу можуть складати також транспортні засоби одного типу; один клас суб’єктів господарської діяльності тощо.

Характерним прикладом визначення загального ризику може слугувати розрахунок числового значення загального ризику побутового травматизму зі смертельними наслідками. Відповідно до статистичних даних за 2002 рік в Україні у побутовій сфері загинуло n=75270 осіб. Наразитись на смертельну небезпеку в побуті міг практично кожен із загального числа громадян, що проживали в Україні за цей період, тобто N=48,2 млн. осіб. Відтак, числове значення загального ризику смертельних випадків у побутовій сфері 2002 року становило: .

З розглянутого прикладу випливає, що з кожного мільйона громадян, які проживали в Україні в 2002 році, в побутовій сфері загинуло 1562 особи.