4.2.2. Гідросфера.

Гідросфера (від грец. hydro — вода, sphaira — куля) — водяна оболонка Землі, сукупність всіх вод на Землі: материкових (глибинних, ґрунтових, поверхневих), океанічних і атмосферних. Запаси води на Землі величезні — 1,46·10⁹ км³ (0,025 % її маси). Але це переважно гірко-солона океанічна та морська вода (92,2 %), непридатна для пиття й технологічного використання, оскільки її солоність становить 12260 г/л.

До надземної частини гідросфери, що вкриває 71 % поверхні земної кулі (361 млн. км²), належать океани, моря, озера, ріки, а також льодовики, в яких вода перебуває у твердому стані. Підземна частина гідросфери охоплює ґрунтові, підґрунтові, напірні й безнапірні води, тріщинні води і води карстових порожнин у легкорозчинних гірських породах (вапняках, гіпсах тощо).

Усі форми водних мас переходять одна в одну у процесі перетворення. Вода у біосфері перебуває у безперервному русі, бере участь у геологічному та біологічному кругообігах речовин.

Вода є основою існування життя на Землі. Для величезної кількості живих організмів, особливо на ранніх етапах розвитку біосфери, вода була середовищем зародження та розвитку. Без води неможливий фотосинтез, який відбувається в зелених рослинах і лежить в основі біологічного кругообігу речовин на нашій планеті. Вода — своєрідний мінерал, який забезпечує існування живих організмів на Землі. Живі організми на 6098 % складаються з води, і всі їхні життєві функціональні процеси пов’язані з водою. Обмін речовин в організмах можливий лише за наявності води, бо майже всі хімічні, колоїдно-хімічні та фізіологічні процеси відбуваються у водних розчинах органічних та неорганічних речовин або за обов’язкової участі в них води. Процеси травлення і засвоєння їжі у травному каналі та синтез живої речовини в клітинах організмів відбуваються виключно у рідкому середовищі. Втрата організмом лише 1020 % води веде до його загибелі. Без води людина може прожити не більше п’яти діб.

Вода на Землі виконує чотири дуже важливі екологічні функції: 1) найважливішої мінеральної сировини, головного природного ресурсу споживання (людство використовує її в тисячу разів більше, ніж вугілля чи нафту); 2) основного інструменту у механізмі здійснення взаємозв’язків усіх процесів у екосистемах (обмін речовин, тепла, ріст біомаси); 3) головного агента-переносника глобальних біоенергетичних екологічних циклів; 4) основної складової всіх живих організмів.

Вся маса води на Землі знаходиться в безперервному русі — в кругообігу. Вода випарюється з поверхні океану та суші, поповнюючи запаси атмосферної вологи. Із атмосфери у вигляді дощу та снігу вона повертається в океан та на сушу, при цьому опади, які випали на сушу, живлять річки та підземні води. А річковий стік поповнює частину води морів та океану, яку вони витрачають на випаровування. Опади збагачують і ґрунт вологою, яка необхідна для родючості. Більше однієї третини води з суші випаровується рослинами. Рушійними силами цього кругообігу є: а) енергія Сонця, під дією якої вода випаровується і конденсується пароподібна волога, виникають повітряні та морські течії; б) сила тяжіння, під дією котрої падають краплі дощу, тече по схилу вода в річки. Водні ресурси безперервно відновлюються в процесі кругообігу води і при правильному використанні можуть ніколи не закінчитись. Кругообіг єднає не тільки різні види води на Землі. Він з’єднує водну оболонку з іншими сферами нашої планети: атмосферою, літосферою та біосферою. З гідросферою пов’язані такі екстремальні природні явища, як шторми, підтоплення, повені тощо.

Величезну роль відіграють води в формуванні поверхні Землі, її ландшафтів, у розвитку будь-яких процесів, перенесенні хімічних речовин вглиб планети і на її поверхні, транспортуванні забруднювачів довкілля. Водяна пара в атмосфері виконує функцію потужного фільтра сонячної радіації, а на Землі — нейтралізатора екстремальних температур, регулятора клімату.

Без води не може існувати й людська цивілізація, бо вода використовується людьми не лише для пиття, а й для забезпечення своїх санітарно-гігієнічних та господарсько-побутових потреб. Вода використовується у промисловості, побуті, сільському господарстві як джерело енергії. Багато джерел і водоймищ мають лікувальне призначення.

Але для більшості людських потреб придатна не будь-яка вода, а прісна — з вмістом мінеральних солей до 1 г/л. Незважаючи на величезні обсяги гідросфери, прісні води становлять менше 3 % її об’єму, причому 85 % прісної води зосереджено в льодовикових щитах Гренландії та Антарктиди, айсбергах і гірських льодовиках. І лише 1 % прісної води містять прісноводні озера, водосховища, річки й підземні водоносні горизонти; саме ці джерела й використовує людство для своїх потреб.

Основним джерелом водопостачання для людини є річковий стік, який на території України розподіляється нерівномірно: 70 % стоку припадає на північно-західну частину держави, де проживає біля 40 % населення, а 30 % — на Донецький, Придніпровський та Південний регіони, в яких проживає біля 60 % населення. Головним джерелом річкової води в Україні є Дніпро, а також Дністер, Південний Буг, Тиса, Прут, малі річки (їх налічується понад 63000). Велике занепокоєння викликає стан малих річок України. Їхня роль величезна: досить згадати, що 90 % населених пунктів держави розташовано саме в долинах малих річок і користується їхньою водою.

Підземні води мають не менше значення для забезпечення населення водою. Оскільки забезпеченість річковою водою України недостатня, то цей дефіцит доводиться надолужувати використанням підземних вод, яких у нашій країні чималий запас. В Україні близько 70 % населених сіл і селищ міського типу задовольняють свої потреби в питній воді за рахунок ґрунтових вод (колодязів).