Термінологічний словник

Безвідходні технології – це такий спосіб виробництва продукції (процесс, підприємство,тощо) за якого найраціональніше і комплексно використовується сировина та енергія в циклі «сировинні ресурси – виробництво – споживання – вторинні ресурси» в такий спосіб, що будь-який вплив на довкілля не порушує його нормального функціонування.

Біотехнології – комплекс біологічних знань та і технічних засобів, що використовують з метою отримання продуктів життєдіяльності клітин.

Енергоємність продукції (національного доходу) – показник, що характеризує витрати енергії на одиницю продукції чи національного доходу.

Матеріаломісткість виробництва – показник, що характеризує розмір матеріальних затрат на одиницю продукції (роботи) у грошовому виразі.

Література для поглибленого вивчення:

1. Дорогунцов С.І. Коценко К.Ф., Хвесик М.А. та ін. Екологія. Підручник для економічних вищих навчальних закладів і факультетів. К.:КНЕУ, 2005. -371 с.

2. Дубас Р.Г. Економіка природокористування. Навч. Посібн. Київ:КНТ, 2009. -448 с.

3. Екологічні основи природокористування: Навч. посібник./ Т.А.Сафранов. Львів:Новий Світ, 2006. – 248 с.

4. Лукьянчиков Н.Н., Потравный И.М. Экономика и организация природопользования.- М.:Тройка, - 456 с.

5. Мельник Л.Г. Экономика развития: Монография. – Сумы:ИТД «Университетская книга», 2006. – 662 с.

6. Папенов К.В. Экономика природопользования. Учебное пособие. – М.МАКС пресс, 2009. – 596 с.

7. Соколов В.И. Природопользование в США и Канаде: Экономические аспекты. –М.: Наука, 1990. – 160 с.

Завдання для самостійної (індивідуальної) роботи студентів та методичні вказівки до її виконання (практикум) Порядок визначення обсягів платежів за забруднення і використання природних ресурсів

Згідно Постанови Кабінету Міністрів від 1.03. 1999 року № 303 платежі за забруднення довкілля стягуються за:

• викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними та пересувними джерелами забруднення;

• скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об’єкти;

• розміщення відходів.

Загальний ліміт викидів стаціонарними джерелами встановлюється Міністерством охорони навколишнього середовища. За понадлімітні обсяги викидів, скидів і розміщення відходів плата обчислюється у п’ятикратному розмірі.

Із загального обсягу платежів за забруднення довкілля платники перераховують у таких розмірах:

20 відсотків – до місцевих фондів охорони довкілля , що утворюються у складі сільських, селищних, міських бюджетів, на окремі рахунки;

50 відсотків – місцевих фондів охорони довкілля, що утворюються у складі бюджету Автономної Республіки Крим, обласних бюджетів, на окремі рахунки;

30 відсотків – до Державного фонду охорони довкілля, що утворюється у складі Державного бюджету України, на окремий рахунок.

Платники за забруднення, розташовані у містах Києві та Севастополі, збори за забруднення довкілля перераховують у таких розмірах:

70 відсотків – до місцевих фондів охорони довкілля, що утворюються у складі міських бюджетів, на окремі рахунки;

30 відсотків – до Державного фонду охорони довкілля, що утворюється у складі Державного бюджету України на окремий рахунок.

Платежі за викиди стаціонарними джерелами забруднення, скиди та розміщення відходів у межах лімітів, відносяться на валові витрати виробництва та обігу,а за перевищення цих лімітів – справляється за рахунок прибутку, що залишається у розпорядженні юридичних осіб. Фізичні особи, які є суб’єктами підприємницької діяльності, сплачують цей збір за рахунок свого доходу.

Платежі за викиди пересувними джерелами забруднення, відносяться на валові витрати виробництва та обігу.

Для бюджетних організацій збір за забруднення довкілля відноситься на видатки і передбачається в кошторисі доходів і видатків.