1.3. Предмет, метод і завдання дисципліни «Управління природокористуванням»

Об’єктом вивчення дисципліни «Управління природокористуван­ням» є процеси природокористування та охорони навколишнього середовища.

Предметом навчальної дисципліни «Управління природокористуван­ням» є вивчення особливостей формування механізму управління природокористуванням та природоохоронними процесами, засвоєння впливу кожного з його важелів з метою раціоналізації процесу використання природних ресурсів на основі комплексності їх відновлення та примноження (особливо відновлювальних природних ресурсів).

Однією з основних умов раціоналізації природокористування є досягнення підвищення темпів розвитку економіки, ліквідація соціальної нерівності та збереження високої якості середовища проживання.

Поняття природокористування має кілька трактовок. Найуживанішою з них є:

1) використання природних ресурсів в процесі суспільного виробництва з метою задоволення матеріальних і культурних потреб суспільства;

2) сукупність впливів людства на географічну оболонку Землі;

3) сукупність усіх форм експлуатації природно-ресурсного потенціалу та заходів, спрямованих на його збереження. В такому випадку до природокористування відносять:

а) видобуток і переробку природних ресурсів, їх відновлення або відтворення;

б) використання та охорона природних умов середовища проживання; в)збереження, відтворення та раціональні зміни екологічного балансу природних систем, що служить основою збереження природно-ресурсного потенціалу розвитку суспільства.

До природоохоронних процесів належить комплекс адміністративних, правових, організаційних, економічних, технічних і технологічних заходів, які здійснюються на міжнародному, державному, регіональному і локальному рівнях, і спрямовані на забезпечення достатньо високої якості середовища проживання.

Термін «управління» передбачає організацію взаємозв’язків між певними складовими природокористування, які призводять до намічених результатів. Процес управління базується на необхідній інформації і спрямований на покращання функціонування усіх видів екосистем. В природних екосистемах здійснюється процес самоуправління, спрямований на самовідновлення компонентів екосистем, однак в процесі природокористування відбувається надмірне навантаження на один чи декілька компонентів екосистеми; внаслідок чого сповільнюються саморегулюючі процеси в екосистемі, і навіть зміна її властивостей. До основних завдань механізму управління природокористуванням є налагодження нормального функціонування природного і антропогенного комплексів при забезпеченні при цьому стійкого розвитку економіки.

Дисципліна «Управління природокористуванням» тісно пов’язана, насамперед, з економікою природокористування, яка вивчає виробничі відносини в системі природа-суспільство-виробництво; з екологією, предметом вивчення якої є взаємодія живих організмів та їх сукупностей між собою та з компонентами довкілля. Будучи економічною наукою, дисципліна «Управління природокористуванням» використовує дані як економічних, так і природничих наук, а саме політичної економії, економічної географії, демографії, біології та інших, результати досліджень яких необхідні для обґрунтування ефективних методів використання природно-ресурсного потенціалу. Водночас, будучи міждисциплінарною наукою, вона тісно пов’язана з системою філософських, правових, технологічних наук.

Процес управління – це система заходів цілеспрямованої дії на виробничі процеси з метою підвищення ефективності економіки. Нехтування законами функціонування екосистем при їх використанні неминуче веде до негативних наслідків і в економіці. Вирішення таких проблем можливе за умов гармонізації відносин – природних, економічних, технічних і технологічних, використовуючи окремі важелі управління.

Метою управління природокористуванням є створення умов для доцільного, стійкого стану життя суспільства, функціонування його усіх ланок та самовідтворення довкілля.

Механізму управління природокористування належить виконувати особливий комплекс завдань:

• спираючись на інформацію про зміни в природному середовищі, давати оцінку і прогнозувати можливі негативні наслідки;

• розробити комплекс заходів, спрямованих на попередження і ліквідацію негативних наслідків:

• через спеціально уповноважені організації оперативно передавати команди підприємствам, які стали джерелом виникнення екологічних проблем.

Головна мета механізму управління – це забезпечення високої якості довкілля, попередження її погіршення, але, при цьому, із забезпеченням необхідних темпів економічно ефективного виробництва.

Методи дослідження. Дисципліна «Управління природокористу­ванням» у своїх дослідженнях використовує широкий арсенал методів – як традиційних, так і нових. Серед них:

Статистичний метод, який дозволяє отримання, обробку та аналіз первинних статистичних матеріалів;

Балансовий метод, який дає можливість науково вмотивовувати співвідношення між наявністю природних ресурсів та їх використанням. Для окремих регіонів – району, області розробка балансу лісових, водних, земельних, мінеральних ресурсів є обов’язковим етапом для прийняття управлінських рішень. Слід відзначити, що у світовій практиці використовується понад 400 видів балансів;

Нормативний метод – норми і стандарти якості середовища є обов’язковими при прийнятті управлінських рішень і в поточному, і в перспективному природокористуванні. Нині назріла необхідність обґрунтувати для території показники гранично-допустимих навантажень виробничими процесами на природно-ресурсний потенціал, а також показники екологічної ємкості регіону.

Перспективним у практиці управління є застосування методу еколого-економічного моделювання. Для їх розробки необхідні автоматизовані системи розрахунків (АСР) та надійний за достовірністю і великий за обсягом банк статистичної інформації. Їхня мета – вдосконалення системи управління на основі застосування економіко-математичних методів, моделей та обчислювальної техніки. У системі еколого-економічних моделей вирізняють три групи: а) моделі економічної активності,які дозволяють визначити не тільки основні пропорції розвитку народного господарства, а й збалансованість їх з урахуванням наслідків, зумовлених нераціональним природокористуванням та забруднення довкілля; б) моделі зміни екосистем під впливом антропогенної діяльності; в) група моделей динаміки факторів виробництва під окремим чи опосередкованим впливом забруднення довкілля, які дозволяють визначити економічні, соціальні та екологічні наслідки змін екосистем в процесі природокористування і соціальну та економічну ефективність прийняття управлінських рішень.