Значення гдк хімічних речовин в ґрунтах

Назва речовини	ГДК, мг/м3
Метали
Ванадій	150
Кобальт (рухлива форма)	5,0
Марганець, вилучений з:
- чорнозему	700
- дерево-підзолистого ґрунту:
рН= 4	300
рН= 5,1-5,9	400
рН= 6	500
Мідь (рухлива форма)	3,0
Нікель	4,0
Ртуть	2,1
Свинець	32
Свинець (рухлива форма)	6,0
Хром	6,0
Цинк	23
Неорганічні сполуки
Нітрати	130
Миш’як	20
Сірководень	0,4
Фосфор (суперфосфат)	200
Фториди – водорозчинна форма	10
Ароматичні вуглеводні
Бензол	0,3
Ізопропилбензол	0,5
Ксилоли	0,3
Стирол	0,1
Толуол	0,3
Добрива та поверхнево-активні речовини
Рідкі комплексні добрива з додаванням марганцю	80
Азотно-калійні добрива	120
Поверхнево активні речовини	0,2

При викидах (скидах) у навколишнє середовище речовин, для яких не встановлено ГДК, органи охорони природи мають право прийняти рішення про зупинення роботи підприємств або їхніх окремих виробництв. Введення в експлуатацію нових виробництв, у викидах (скидах) яких містяться речовини без встановлених ГДК, заборонено.

Гранично-допустимі рівні акустичного забруднення, зокрема, визначаються у децибелах : побутовий шум – 20 дБ; міський – 50 дБ. Межа хворобливого відчуття акустичного впливу 90 дБ. При цьому, з розрізняють шум внутрішній (в приміщенні) і зовнішній – в довкіллі. Захист від «внутрішнього шуму виробничого та господарського приміщень належить до охорони праці, а захист від «зовнішнього» шуму – у сфері природоохоронного законодавства.

Гранично-допустимий рівень (ГДР) радіаційного впливу на довкілля – це рівень, який не є небезпечним для здоров’я людини, стану тварин, їх генетичного фонду. ГДР визначається на підставі норм радіаційної безпеки, основних санітарних правил і санітарних норм проектування.

У відповідності з існуючими нормами, враховуючи час і потужність отриманої дози опромінення, його тип, всі особи, які отримали опромінення поділяються на:

• групу А – ті,хто постійно або тимчасово працює з джерелом впливу. Гранично допустима доза – 5 бер. Гранично допустимою нормою уважається дозова межа осіб, які отримують індивідуально за рік, при якій рівномірне опромінення протягом 50 років не може викликати в організмі несприятливі зміни;

• групу Б – особи, які за умовою проживання можуть підпасти під вплив радіації. Норма – 0,5 бер на рік;

• групу В – решта населення. Рекомендована доза 35 бер за 709 років як гранично допустимий рівень .

Виробничо-технічні нормативи якості визначаються у зв’язку з тим, що санітарно-гігієнічні нормативи визначають якість довкілля по відношенню до здоров’я людини і стану екосистем, але не вказують на джерело впливу і не регулюють його поведінку. Цю функцію виконують нормативи гранично допустимих викидів (ГДВ) для атмосферних забруднень і гранично допустимих скидів (ГДС) для забруднення водойм.

Виробничі нормативи впливу на довкілля розробляються для підприємства в цілому і включають:

• обсяги скидів у водні об’єкти;

• обсяги викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря;

• обсяги твердих відходів, які складують на грунті;

• рівні шумового забруднення;

• рівні теплового забруднення;

• рівні забруднення вібраціями;

• рівні електромагнітного забруднення та ін..

ГДВ – гранично допустимий викид шкідливих речовин, стандарт дозволених викидів для стаціонарного джерела – це такий обсяг викидів в атмосферу, який у сукупності із всіма джерелами забруднення населеного пункту (регіону ), з урахуванням розсіювання і трансформації в атмосфері, а також перспектив розвитку продуктивних сил, не створює приземної концентрації, яка б перевищувала визначені нормативи ГДК, тобто не створює небезпеку для людей, тваринного і рослинного світу, що передбачає дотримання умови:

.

Одиниця виміру ГДВ грам на секунду (1 г/с) – встановлюється для кожного джерела забруднення атмосфери за умови, що викиди шкідливих речовин від цього джерела і від сукупності інших джерел з урахуванням розсіювання їх в атмосфері не створять приземної концентрації шкідливих речовин, яка перевищить ГДК.

ГДВ встановлюються для кожного джерела забруднення атмосфери на діючому підприємстві за умови, що викиди шкідливих речовин від одного або сукупності джерел населеного пункту з урахуванням перспективи промислового розвитку і розсіювання забруднюючих речовин в атмосфері не створять приземну концентрацію, що перевищує ГДК. У разі, коли значення ГДВ з об’єктивних причин на підприємстві не можуть бути забезпечені, виконується поетапне скорочення викидів забруднюючих речовин до значень, які забезпечують додержання ГДВ.

Для неорганізованих викидів і сукупності дрібних джерел (вентиляційні викиди з одного виробничого приміщення) встановлюють сумарні значення ГДВ. При визначенні ГДВ для джерела забруднення атмосфери враховують одержані розрахунковим або експериментальним методом значення фонових концентрацій забруднюючих речовин у повітрі від інших джерел (у тому числі і від автотранспорту) населеного пункту

Нормування скидів забруднюючих речовин у довкілля виконується шляхом встановлення гранично допустимих скидів речовин із стічними водами у водні об’єкти (ГДС).

ГДС – це маса речовин у стічних водах, максимально допустима до відведення з установленим режимом у даному пункті водного об’єкта за одиницю часу з метою забезпечення норм якості води у контрольованому пункті. ГДС встановлюється з урахуванням ГДК в місцях водоспоживання, асиміляційних властивостей водного об’єкта і оптимального розподілу маси речовин, що скидаються, між водокористувачами, які скидають стічні води. господарсько-питного, побутового та інших видів водокористування.

Нормативи викидів і скидів для підприємства встановлюються в сукупності значень ГДВ (ГДС) для окремих діючих і тих джерел забруднення, що проектуються чи підлягають реконструкції. Для останніх нормативи визначаються на різних стадіях проектування об’єктів. Для тих об’єктів, що вводяться в дію, нормативи ГДВ і ГДС повинні бути забезпечені на момент прийняття їх в експлуатацію.

Комплексні нормативи якості визначають гранично допустимі норми навантаження на довкілля (ГДН), під впливом яких відхилення від нормального стану системи не перевищує змін, які протікають природним шляхом, а отже не викликає небажані наслідки у розвитку живих організмів і не веде до погіршення якості довкілля.

Для визначення таких навантажень важливим є таке поняття як місткість екосистеми чи окремих її компонентів. ЇЇ показники свідчать про потенціальну можливість екосистеми. Метою розробки і застосування норм ГДН є забезпечення відповідності розвитку продуктивних сил природно-ресурсному потенціалу регіону. Нормативи ГДН розробляються і затверджуються екологічними організаціями.

ГДН визначається окремо для окремих видів природних ресурсів -галузеві ГДН, і для регіону в цілому - регіональні ГДН. Прикладом галузевих можуть бути гранична кількість туристів на території національного парку, гранична кількість людей на території лісу (12-15 чоловік на 1 га); гранично допустима кількість голів худоби на одиницю пасовищних угідь тощо. Регіональні ГДН розробляються з урахуванням господарського чи рекреаційного навантаження на екосистеми, з одного боку, і рівнем забезпечення певними видами ресурсів, з другого: це певні обмеження на використання водних ресурсів, лісових, на розвиток господарської діяльності тощо.