Підстави припинення зобов’язань:

Зобов’язання припиняються частково або у повному обсязі на підставах, встановлених законом або договором. До таких підстав законодавець відносить:

припинення зобов’язання виконання; припинення зобов’язання переданням відсутнього припинення зобов’язання зарахуванням; припинення зобов’язання за домовленістю сторін; припинення зобов’язання прощенням боргу;

припинення зобов’язання поєднанням боржника і кредитора в одній особі; припинення зобов’язання неможливістю його виконання; припинення зобов’язання смертю фізичної особи; припинення зобов’язання ліквідацією юридичної особи

Види забезпечення виконання зобов’язання:

- неустойка (штрафом або пенею) – це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання;

- порука – коли поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого зобов’язання;

- гарантія – коли банк або інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором виконання боржником свого обов’язку;

- застава –коли кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою одержати задоволення переважно перед іншими кредиторами;

- завдаток - це грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів;

- притримання - це можливість кредитора річ, що належить боржникові, до тих пір, доти останній не виконає свої зобов’язання.

2. Поняття, загальна характеристика та умови дійсності договору .Укладення, зміна і розірвання договору.

Договором – є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Договір є взаємною угодою, тому в договорі окремі положення, які визначають права та обов’язки сторін. Сукупність цих умов, погоджених між сторонами. Сукупність цих умов, погоджених між сторонами і становить зміст договору.

За своєю правовою природою будь – який цивільно – правовий договір є правочин категорії “Правочин” і “договір” співвідносяться між собою, як загальне і окреме: будь – який договір є правочином, але не всякий правочин є договором.

Договір є підставою виникнення зобов’язання.

При характеристиці договорів їх класифікують за різними ознаками (кретеріями, зокрема :

1. Залежно від змісту розрізняють договори купівлі-продажу, позики, майнового найму ,підряду і т. д.;

2. Залежно від форми ( усні, письмово прості і письмово нотаріально посвідчені договори );

3. Залежно від строку (строкові і безстрокові);

4. Залежно від того, чи має одна сторона право на одержання від другої сторони винагороди за надані їй цінності або послуги, розрізняють оплатні і безоплатні договори;

5. Залежно від того, як розпреділені права та обов’язки між сторонами у договорі розрізняють односторонні, двосторонні та багатосторонні договори.

Розрізняють такі види договорів:

- односторонні і двосторонні. Односторонні – це договори, в яких одна із сторін бере на себе обов’язок перед іншою стороною вчинити певні дії або утриматись від них, а інша сторона наділяється лише правом вимоги без виникнення зустрічного обов’язку щодо першої сторони. Тобто одна сторона має тільки права, а інша тільки обов’язки (наприклад, договір займу). Двосторонні – договори, в яких кожна із сторін наділена правами та обов’язками (наприклад, договір купівлі – продажу, міни, найму);

- реальні і консенсуальні. Реальні - це договори, які для свого укладення потребують вчинення певної дії (наприклад, передачі речі). Прикладом реального договору є договір позики. Консенсуальні договори вважаються укладеними з моменту досягнення згоди з основних умов договору (наприклад, договори підряду, поставки).

- оплатні і безоплатні. Якщо у договорі кожна із сторін має вигоду, то він є оплатним; якщо у договорі одна сторона має вигоду з договору, то такий договір є безоплатним (наприклад, договір дарування);

- усні і письмові. Письмові – нотаріально посвідчені.

В новому цивільному кодексі передбачені нові види договорів, як:

- публічний визнається договір, в якому однією із сторін є підприємець, що взяв на себе обов’язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до нього звертається.

- попередній сторони якого зобов’язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

- договір приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

- договір на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок не користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Виконання договору на користь третьої особи може вимагати як особа, яка уклала договір, так і третя особа, на користь якої передбачено виконання, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із суті договору.