3. Поняття спадкування та спадкового права. Особливості спадкування за заповітом і спадкування за законом.

1) Спадкування за заповітом: поняття та загальна характеристика..

Спадкове право – це сукупність цивільно-правових норм, що встановлюють порядок переходу прав і обов’язків померлої особи за правом спадкування.

Спадкування – це перехід майнових прав та обов’язків (спадщини) померлого громадянина (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).

Згідно з діючим законодавством спадкоємство може здійснюватись або за законом або за заповітом.

Заповіт – це розпорядження особи, зроблене у визначеній законом формі, про долю належних їй цінностей на випадок смерті.

Спадкодавцями як за законом , так і за заповітом можуть бути тільки громадяни, а не юридичні особи.

Спадкоємцями можуть бути громадяни, юридичні особи та держава.

Як цивільно-правовий інститут спадкове право являє собою сукупність встановлених державою правових норм, які регламентують порядок та умови переходу майнових прав померлого громадянина до інших осіб.

Новий Цивільний кодекс України в книзі шостій вводить певні новели спадкового права, зокрема: спадковий договір, спадкування подружжя, секретний заповіт, заповіт під умовою, встановлення сервітуту у заповіті тощо.

Спадкоємцями є особи, до яких переходить майно після смерті спадкодавців. Спадкоємцями можуть бути особи указані в заповіті або у законі. Спадкоємцями можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, в тому числі і держава.

Спадкоємцями за законом і за заповітом можуть бути фізичні особи, які живі на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Мертвонароджена дитина права на спадщину не має.

Спадщина (спадкова маса) – це сукупність майнових та деяких особистих немайнових прав та обов’язків спадкодавця, які переходить до спадкоємця. Це означає, що до складу спадщини входять не тільки майно і майнові права спадкоємця, а й борги. Під боргами, в даному випадку, слід розуміти невиконані зобов’язання спадкодавцем за його життя (неоплачені кредити, неповернуті гроші, майно тощо). Враховуючи це, законодавець надає спадкоємцю право або прийняти спадщину, або відмовитись від неї.

Не можуть бути об’єктами спадкування:

• особисті немайнові права;

• право на участь у товариствах та право на членства в об’єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;

• право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженнями здоров’я;

• права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом;

• права та обов’язки особи як кредитора або боржника.

Для набуття права на спадщину необхідна наявність певних юридичних фактів (час, місце відкриття спадщини).

Під відкриттям спадщини розуміють виникнення спадкового правовідношення при настанні таких юридичних фактів, , як смерть фізичної особи або оголошення судом особи померлою.

Час відкриття спадщини – це день смерті спадкодавця або день вступу в законну силу рішення суду про оголошення особи померлою. Особи, які померли протягом однієї доби, які б могли спадкувати одна після одної, спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з них.

Якщо кілька осіб, які б могли спадкувати одна після одної, померли під час спільної для них небезпеки (стихійного лиха, аварії, катастрофи тощо), припускається, що вони померли одночасно. У цьому випадку спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з цих осіб.

Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця (ст. 29 ЦКУ).

Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна – місцезнаходження основної частини рухомого майна.

Чинним Цивільним кодексом України передбачено такі підстави спадкування: спадкування за законом та спадкування за заповітом.

Спадкування за заповітом має місце тоді, коли спадкодавець особисто висловлює свою волю, кому і в якій частині має перейти його майно після смерті.

Особисте розпорядження фізичною особою на випадок своєї смерті, зроблене у встановленому законом порядку і формі, визнається заповітом. Заповіт є односторонньою угодою.

Вимоги до заповіту:

• заповіт може бути складений тільки дієздатною особою. Якщо буде встановлено, що заповідач діяв в стані, коли не міг розуміти значення своїх дій, заповіт може бути визнаний судом недійсним;

• повинна бути дотримана форма заповіту (заповіт укладається у письмовій формі із зазначенням місця та часу його складення, підписується особисто заповідачем і посвідчується нотаріально). У певних випадках заповіт може посвідчуватись окремими посадовими, службовими особами;

• зміст заповіту повинен відповідати вимогам закону.

Заповіт може бути змінений, доповнений або анульований заповідачем.

Не мають права стати спадкоємцями ні за законом, ні за заповітом особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя; особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб або ж сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині.

Не мають права на спадкування за законом батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав і їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини; батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов’язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судома; одна після одної особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду.

Право на обов’язкову частку у спадщині. Неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом.