4. Показники інтенсивності міжнародної торгівлі.

У світовій практиці для виміру зовнішньоторговельної інтенсивності країн використовується два типи показників: обсяг зовнішньої торгівлі (або експорту, або імпорту окремо) на душу населення країни та відношення експорту (або імпорту, або зовнішньоторговельного обігу окремо) до валового внутрішнього продукту (ВВП) країни.

4.1. Обсяг експорту, імпорту або зовнішньоторговельного обігу на душу населення

,

де Е_д – експорт на душу населення

І_д – імпорт на душу населення;

ЗТО_д – зовнішньоторговельний обіг на душу населення;

Е – вартість національного експорту за рік;

І – вартість національного імпорту за рік;

ЗТО – зовнішньоторговельний обіг країни за рік (Е + І);

Ч – чисельність населення країни на відповідний рік.

Ці показники широко використовуються в міжнародних зіставлення. Так, найбільші за обсягами експортери світу не

характеризуються найвищими рівнями вивезення товарів на душу населення: США – 2840 дол., Японія – 3352, Італія 4180, Німеччина – 8300 дол. Лідерами за рівнем експорту на душу населення в сучасній світовій торгівлі є: Сінгапур 33 450 дол., Бельгія – 15 700, Ірландія – 14 510 дол., а також такі країни, як Норвегія, Швейцарія, Ісландія, Катар, Бахрейн та Об'єднані Арабські Емірати, де рівень цього показника коливається близько 10 тис. дол. '

4.2. Експортна квота. У міжнародних зіставленнях експортна квота використовується не тільки для характеристики рівня інтенсивності зовнішньої торгівлі країни, а й з метою оцінки рівня відкритості національного господарства, участі в міжнародному розподілі праці. Розраховується за формулою:

,

де Ке – квота експортна;

Е – річний обсяг експорту країни;

ВВП – валовий внутрішній продукт країни за аналогічний період.

Використовуючи дані щодо експортної квоти країни в аналітичних цілях, слід брати до уваги такі закономірності:

• за стабільних (нормальних) умов відтворення експортна квота для кожної конкретної країни протягом певного історичні періоду зберігається більш-менш постійною;

• експортна квота тим більша, чим вище розвинуті виробничі сили країни;

• у великих країнах експортна квота, як правило, менша, ніж у малих;

• за відносно однакового рівня розвитку виробничих сил експортна квота тим більша, чим менший економічний потенціал країни;

• експортна квота країни тим вища, чим розвиненіші її виробничі сили, чим більше в її галузевій структурі виробництв з поглибленим технологічним розподілом праці, чим меншим є її економічний потенціал та забезпеченість власними природними ресурсами.

Зіставлення реальних експортних квот країн може виявити парадокси такого характеру:

• менш розвинуті країни, що експортують переважно сировину та імпортують, як правило, товари народного споживання, мають експортну квоту не меншу, а іноді навіть і більшу, ніж високорозвинуті країни, хоча спектр зовнішньоторговельних відносин у менш розвинутих країн також значно бідніший;

• у малих країнах експортні квоти можуть перевищувати обсяги валового внутрішнього продукту, причому іноді більше ніж у 2 рази, що може бути зумовлено наявністю великих обсягів реекспорту, який статистично належить до експорту, але до ВВП даної країни ніякого відношення не має, або спричинено розбіжностями в методиках визначення вартості експорту.

У міжнародних зіставленнях експортна квота часто також називається коефіцієнтом відкритості економіки і розраховується як по групах країн, так і по окремих країнах.

4.3. Імпортна квота як частка імпорту у валовому внутрішньому продукті країни характеризує також рівень залежності країни від імпорту товарів і послуг. Розраховується за формулою:

,

де К_і – квота імпортна;

І – обсяг імпорту країни за певний рік;

ВВП – валовий внутрішній продукт країни за аналогічний період.

У міжнародних зіставленнях використовується коефіцієнт імпортної залежності як світової економіки, так і економіки груп країн та окремих країн.