2. Мито, митний тариф, митні збори і податки

Мито і митні тарифи є основними інструментами торгової політики держави, правомірність застосування яких визнається міжнародними нормами.

Залежно від того, яка сторона торгової політики вважається важливою, існує кілька визначень митного тарифу, що доповнюють одне одного.

Митний тариф залежно від контексту може визначатися як:

• інструмент торгової політики і державного регулювання внутрішнього ринку країни при його взаємодії зі світовим ринком;

• сукупність ставок мит, які застосовуються до товарів, що переміщуються через митний кордон, систематизована відповідно до товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності;

• конкретна ставка мита, що підлягає сплаті при ввезені або вивезені певного товару на митну територію країни. У цьому випадку поняття митного тарифу цілком збігається з поняттям мита.

В окремих країнах митна територія може не збігатися з географічною територією. Під товаром, звичайно, розуміють будь-якемайно, що переміщається через кордон, включаючи, наприклад, таке специфічне, як електроенергія.

Митний тариф будь–якої країни складається з конкретних ставок мит, що використовуються для цілей оподатковування товарів, які ввозяться або вивозяться.

Мито – обов'язковий внесок, що стягується митними органами при імпорті або експорті товару і є умовою імпорту або експорту. В Україні мито є одним з державних податків.

За способом стягування розрізняють:

• адвалерні – нараховуються у відсотках від митної вартості оподатковуваних товарів (наприклад, 20% від митної вартості);

• специфічні – нараховуються у встановленому розмірі за одиницю оподатковуваного товару (наприклад, 100 дол. за 1 т);

• комбіновані – поєднують обидва названих види митного обкладення (наприклад, 20% від митної вартості, але не менше 100 дол. за 1 т).

Адвалерні мита аналогічні пропорційному податку на продаж і застосовуються, звичайно, при обкладенні товарів, що мають різноманітні якісні характеристики в рамках однієї товарної групи (наприклад, різні види корпусних меблів). Сильною ознакою адвалерних мит є те, що вони підтримують однаковий рівень захисту внутрішнього ринку незалежно від коливання цін на товар, змінюються лише прибутки бюджету.

Слабкою ознакою адвалерних мит є те, що вони передбачають необхідність митної оцінки вартості товару для цілей обкладення митом. Оскільки ціна товару може коливатися під впливом чисельних економічних (обмінний курс, процентна ставка тощо) і адміністративних (митне регулювання) факторів, застосування адвалерних мит пов'язано із суб'єктивністю оцінок, що залишає місце для зловживань.

Специфічні мита, звичайно, накладаються на стандартизовані товари і мають незаперечну перевагу, оскільки прості в адмініструванні й у більшості випадків не залишають свободи для зловживань. Проте рівень митного захисту за допомогою специфічних мит значною мірою залежить від коливання цін на товари.

За об'єктом обкладення розрізняють:

• імпортне – мито, що накладається на імпортні товари при їх ввезені з метою вільного використання на внутрішньому ринку країни. Це найпоширеніша форма мита, яка застосовується усіма країнами світу для захисту національних виробників від іноземної конкуренції;

• експортне – мито, що накладається на експортні товари при їх вивезенні за межі митної території держави. Застосовується вкрай рідко окремими країнами, звичайно, у випадку великих розходжень у рівні внутрішніх регульованих цін і вільних цін світового ринку на окремі товари, і має за мету скоротити експорт і поповнити бюджет;

• транзитне – мито, що накладається на товари, які перевозяться транзитом через територію даної країни. Трапляється вкрай рідко і використовуються переважно як засіб торгової війни.

За характером розрізняють:

• сезонне – мито, що застосовується для оперативного регулювання міжнародної торгівлі продукцією сезонного характеру, насамперед сільськогосподарською. Звичайно, термін його дії не може перевищувати кількох місяців на рік і в цей період дія звичайного митного тарифу на дані товари припиняється. В Україні встановлено максимальний термін дії сезонного мита – чотири місяці;

• антидемпінгове – мито, що застосовують у випадку ввезення на територію країни товарів за ціною нижчою від їх нормальної ціни в країні, що експортує, якщо такий імпорт завдає шкоди місцевим виробникам подібних товарів або перешкоджає організації і розширенню національного виробництва таких товарів;

• специфічне – мито, що застосовується як захисний захід, якщо товари ввозяться на митну територію країни у таких кількостях або на таких умовах, які завдають чи загрожують завдати шкоди вітчизняним виробникам подібних або безпосередньо конкуруючих товарів;

• компенсаційне – мито, що накладається на імпорт тих товарів, при виробництві котрих прямо або побічно використовувалися субсидії, якщо їх імпорт завдає шкоди національним виробникам таких товарів.

Звичайно, ці особливі види мита застосовуються країною або в односторонньому порядку в суто захисних цілях від спроб несумлінної конкуренції з боку її торгових партнерів, або як відповідний захід на дискримінаційні й інші дії, що зачіпають інтереси країни, з боку інших держав і їх союзів. Введенню особливих видів мита, звичайно, передує розслідування, проведене за дорученням уряду або парламенту, конкретних випадків зловживань становищем на ринку з боку торгових партнерів. У процесі розслідування проводяться двосторонні переговори, визначаються позиції, розглядаються можливі пояснення ситуації, що виникла і починаються спроби вирішити розбіжності політичним шляхом. Введення особливого мита стає крайнім засобом, до якого вдаються країни, коли всі інші засоби регулювання торгових розбіжностей вичерпані.

За походженням розрізняють:

• автономне – мито, яке вводять на підставі односторонніх рішень органів державної влади країни. Рішення про введення митного тарифу приймається як закон парламентом держави, а конкретні ставки мит установлюються відповідним відомством (звичайно, міністерством торгівлі, фінансів або економіки) і схвалюються урядом;

• конвенційне (договірне) – мито, встановлене на базі двосторонньої або багатосторонньої угоди, такої як Генеральна угода про тарифи і торгівлю (ГАТТ/СОТ), або угод про митний союз;

• преференційне – мито, що має більш низькі ставки порівняно зі звичайним митним тарифом, який накладається на основі багатосторонніх угод на товари, які походять з країн, що розвиваються. Мета преференційного мита – підтримати економічний розвиток цих країн за рахунок розширення їхнього експорту.

За типами ставок виділяють:

• постійне – мито, ставки якого одноразово встановлені органами державної влади і не можуть змінюватися залежно від обставин. Переважна більшість країн світу має тарифи з постійними ставками;

• змінне – мито, ставки якого можуть змінюватися у встановлених органами державної влади випадках (при зміні рівня світових або внутрішніх цін, рівня державних субсидій). Такі тарифи – досить рідкісне явище, але використовуються, наприклад, у Західній Європі в рамках єдиної сільськогосподарської політики.

За способом обчислення:

• номінальне – мито, зазначене в митному тарифі. Воно може дати тільки загальну уяву про рівень митного обкладення, якому країна піддає свої імпорт або експорт;

• ефективне – реальний рівень мита на кінцеві товари, обчислений з урахуванням рівня мита, накладеного на імпортні вузли і деталі цих товарів.

Мито накладається на митну вартість товару, що визначається відповідно до законодавства кожної країни і може відрізнятися від експортної або імпортної ціни товару, що фіксується статистикою.

Митна вартість товару – нормальна ціна товару, що склалась на відкритому ринку між незалежними продавцем і покупцем, за якою він може бути проданий у країні призначення в момент подачі митної декларації.

За основу класифікації і визначення митної вартості товарів, як правило, береться одна з міжнародних товарних номенклатур. Однією з найбільш поширених у світі є чинна з 1988 року Гармонізована система опису і кодування товарів, яка основана на розроблених раніше Брюссельській митній номенклатурі та Стандартній міжнародній класифікації ООН.

Основним методом визначення митної вартості є метод її визначення за ціною, вказаною в зовнішньоторговій угоді. Відповідно до нього митною вартістю товару ввезеного на митну територію України є ціна, фактично сплачена або яка підлягає сплаті за ввезений товар на момент перетинання митного кордону.

При визначенні митної вартості в ціну угоди включаються, крім ціни самого товару:

а) витрати з доставки товару до місця ввозу на територію України (вартість транспортування, страхування і навантаження–розвантаження);

б) витрати покупця (комісійні і брокерські винагороди, вартість упаковування й іншої тари);

в) відповідна частина вартості сировини, матеріалів, напівфабрикатів, інструментів і послуг, що були надані покупцем безоплатно або по зниженій вартості продавцю для виробництва експортних товарів;

г) ліцензійні платежі за використання об'єктів інтелектуальної власності, які покупець має здійснити як умову продажу імпортних товарів;

д) розмір частини прямого або непрямого прибутку продавця від будь–яких наступних перепродажів, передача або використання імпортованих товарів на території України.

У переважній більшості країн митні тарифи накладаються на імпорт із метою підвищення ціни імпортних товарів і захисту тим самим внутрішнього ринку. Ефективна ставка тарифу – реальний рівень митного обкладення кінцевих імпортних товарів, обчислений з урахуванням мита, що накладається на імпорт проміжних товарів.

Структура тарифів багатьох країн насамперед забезпечує захист національних виробників готової продукції, особливо не перешкоджаючи ввезенню сировини і напівфабрикатів.

Тарифна ескалація – підвищення рівня митного обкладення товарів зі зростанням ступеня їхньої обробки. Чим вищим є процентне зростання ставки тарифу в ході просування від сировини до готової продукції, тим вищим є ступінь захисту виробників готової продукції від зовнішньої конкуренції.

Тарифна ескалація в розвинутих країнах стимулює виробництво сировини в країнах, що розвиваються, і консервує технологічну відсталість, оскільки тільки із сировинною, обкладення котрої мінімальне, вони реально можуть пробитися на їхній ринок. Водночас ринок готової продукції практично закритий для країн, що розвиваються, власне через істотну тарифну ескалацю, що має місце в більшості розвинутих держав.