Судова влада в Україні: поняття, завдання, функції

Відповідно до ст. 124 Конституції України правосуддя в Українi здiйснюється виключно судами. Делегування функцiй судiв, а також привласнення цих функцiй iншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикцiя судiв поширюється на всi правовiдносини, що виникають у державi.

Судочинство здiйснюється Конституцiйним Судом України та судами загальної юрисдикцiї. Народ безпосередньо бере участь у здiйсненнi правосуддя через народних засiдателiв i присяжних. Судовi рiшення ухвалюються судами iменем України i є обов'язковими до виконання на всiй територiї України.

Система судiв загальної юрисдикцiї в Українi будується за принципами територiальностi i спецiалiзацiї. Найвищим судовим органом у системi судiв загальної юрисдикцiї є Верховний Суд України. Вищими судовими органами спецiалiзованих судiв є вiдповiднi вищi суди. Вiдповiдно до закону дiють апеляцiйнi та мiсцевi суди. Створення надзвичайних та особливих судiв не допускається.

Характерними рисами судової влади України є:

1. виключність (функції судової влади можуть здійснюватися виключно судами);

2. самостійність (заборона втручання в сферу судової влади законодавчої та виконавчої гілок влади);

3. під законність (суди та судді діють на основі закону, повноваження суддів здійснюються в особливій процесуальній формі);

4. повнота (рішення, що приймаються судами, мають остаточний характер та обов’язкове значення);

5. децентралізація (суди не підпорядковані по вертикалі один одному).

Функціями судів є:

1. здійснення правосуддя;

2. тлумачення правових норм;

3. офіційне посвідчення фактів, що мають юридичне значення;

4. обмеження конституційної та іншої галузевої правосуб’єктності громадян;

5. судовий контроль (нагляд) за законністю та обґрунтованістю застосування засобів процесуального примусу.

Незалежнiсть i недоторканнiсть суддiв гарантуються Конституцiєю i законами України. Вплив на суддiв у будь-який спосiб забороняється. Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом. Суддi обiймають посади безстроково, крiм суддiв Конституцiйного Суду України та суддiв, якi призначаються на посаду суддi вперше. Суддя звiльняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разi:

1) закiнчення строку, на який його обрано чи призначено;

2) досягнення суддею шiстдесяти п'яти рокiв;

3) неможливостi виконувати свої повноваження за станом здоров'я;

4) порушення суддею вимог щодо несумiсностi;

5) порушення суддею присяги;

6) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

7) припинення його громадянства;

8) визнання його безвiсно вiдсутнiм або оголошення померлим;

9) подання суддею заяви про вiдставку або про звiльнення з посади за власним бажанням

10) у разi смертi судді.

Конституцією встановлено, що професiйнi суддi не можуть належати до полiтичних партiй та профспiлок, брати участь у будь-якiй полiтичнiй дiяльностi, мати представницький мандат, обiймати будь-якi iншi оплачуванi посади, виконувати iншу оплачувану роботу, крiм наукової, викладацької та творчої. На посаду суддi може бути рекомендований квалiфiкацiйною комiсiєю суддiв громадянин України, не молодший двадцяти п'яти рокiв, який має вищу юридичну освiту i стаж роботи у галузi права не менш як три роки, проживає в Українi не менш як десять рокiв та володiє державною мовою. Суддями спецiалiзованих судiв можуть бути особи, якi мають фахову пiдготовку з питань юрисдикцiї цих судiв. Цi суддi вiдправляють правосуддя лише у складi колегiй суддiв. Додатковi вимоги до окремих категорiй суддiв щодо стажу, вiку та їх професiйного рiвня встановлюються Законом України „Про судоустрій”.

Перше призначення на посаду професiйного суддi строком на п'ять рокiв здiйснюється Президентом України. Всi iншi суддi, крiм суддiв Конституцiйного Суду України, обираються Верховною Радою України безстроково, в порядку, встановленому законом.

Держава забезпечує фiнансування та належнi умови для функцiонування судiв i дiяльностi суддiв. У Державному бюджетi України окремо визначаються видатки на утримання судiв.

Конституційні засади судочинства:

1. законність;

2. рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;

3. забезпечення доведеності вини;

4. змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;

5. підтримання державного обвинувачення в суді прокурором;

6. забезпечення обвинуваченому права на захист;

7. гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;

8. забезпечення апеляційного й касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом;

9. обов'язковість рішень суду.

1. Законність. Згідно з Конституцією України (ст. 6), органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійс­нюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України. Правосуддя у цивільних і кримінальних справах здійснюється у точній відповідності з законодавством України; у випадках, пе­редбачених міжнародними угодами, суди України засто­совують законодавство відповідно до порядку, встанов­леному цими угодами.

Принцип законності визначається в першу чергу тим, щоб суд у своїй діяльності при розгляді справ, інші учасники судового процесу неухильно і точно викону­вали вимоги матеріального і процесуального права. Вся діяльність суду підпорядковується процесуальному зако­нодавству і здійснюється у визначеній законом процесу­альній формі. Гарантіями реалізації принципу закон­ності є нагляд судів вищого рівня, право осіб, які беруть участь у справі, на оскарження рішень і вироків суду тощо.

2. Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Правосуддя в Україні здійснюється на засадах рівності громадян перед законом і судом. Конституція України (ст. 24) проголошує, що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, по­літичних, релігійних та інших переконань, статі, етніч­ного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Чинне законодавство України передбачає винятки з принципу рівності громадян перед законом стосовно Президента України, народних депутатів, суддів.

3. Забезпечення доведеності вини. Відповідно до Кон­ституції України (ст. 62), особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримі­нальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним виро­ком суду; ніхто не зобов'язаний доводити свою невину­ватість у вчиненні злочину.

Відповідно до цього конституційного положення, обов'язок доведеності вини обвинуваченого поклада­ється на відповідних суб'єктів: органи дізнання та попе­реднього слідства, прокурора, а у справах приватного обвинувачення — на потерпілого або його представника. Обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одер­жаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Навіть визнання обвинуваченим своєї ви­ни є недостатнім для винесення обвинувального вироку, якщо винуватість обвинуваченого не підтверджується усією сукупністю доказів. До остаточного вирішення кримінальної справи і офіційного визнання особи вину­ватою з нею не можна поводитись як з винуватою, публічно, в засобах масової інформації, в офіційних до­кументах стверджувати, що дана особа є злочинцем.

Принцип презумпції невинуватості має гуманний зміст, важливе юридичне і етичне значення, він, поруч з іншими конституційними гарантіями, сприяє вирішен­ню одного з головних завдань правосуддя — не допусти­ти засудження невинуватих.

4. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Змагальність означає, що в судовому засіданні між со­бою ведуть процесуальний спір дві сторони: позивач і відповідач (у кримінальному процесі — сторони обвину­вачення й захисту), відстоюючи наданими їм процесу­альним законодавством засобами свою .позицію, права і законні інтереси. Цивільне процесуальне законодавство встановлює, зокрема, що кожна сторона повинна дове­сти ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Необхідною передумовою реалізації принципу зма­гальності є процесуальна рівність сторін. Чинне цивіль­не і кримінальне процесуальне законодавство забезпечує рівні права сторін знайомитись з матеріалами справи, подавати докази, брати участь в їх дослідженні, заявляти клопотання, давати усні і письмові пояснення, користу­ватись іншими процесуальними правами, наданими за­коном.

Принцип змагальності є важливою процесуальною гарантією всебічного, повного і об'єктивного встанов­лення дійсних обставин справи і прийняття справедли­вого судового рішення.

5. Підтримання державного обвинувачення в суді проку­рором. Розкриваючи завдання прокурора в судовому процесі. Закон України про прокуратуру (ст. 34) визна­чає, що прокурор, додержуючись принципу незалеж­ності суддів і підкорення їх тільки закону, сприяє вико­нанню вимог закону про всебічний, повний і об'єктив­ний розгляд справ та постановленню судових рішень, що грунтуються на законі. Підтримуючи державне обви­нувачення, прокурор бере участь у дослідженні доказів, подає суду свої міркування щодо застосування кримінального закону та міри покарання підсудному. При цьому прокурор керується вимогами закону і об'єктив­ною оцінкою зібраних по справі доказів. У разі, коли при розгляді справи прокурор дійде висновку, що дані судового слідства не підтверджують обвинувачення підсудного, він зобов'язаний відмовитись від обви­нувачення.

6. Забезпечення обвинуваченому права на захист. Чинне кримінально-процесуальне законодавство України вста­новлює, що підозрюваному, обвинуваченому і підсуд­ному забезпечується право на захист. Особа, яка прова­дить дізнання, слідчий, прокурор, суддя і суд зобов'язані до першого допиту підозрюваного, обвинуваченого і під­судного роз'яснити їм право мати захисника і скласти про це протокол, а також надати їм можливість захища­тися встановленими законом засобами від пред'явленого обвинувачення.

Як захисники підозрюваних, обвинувачених і підсудних допускаються особи, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. За згодою підсудного допускаються близькі родичі, опікуни або піклувальники. Захисник допускається до участі в справі з моменту пред'явлення обвинувачення, а у разі затри­мання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, або за­стосування запобіжного заходу у вигляді взяття під вар­ту—з моменту оголошення їй протоколу про затриман­ня або постанови про застосування запобіжного заходу, але не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту за­тримання. У разі коли дізнання або попереднє слідство не провадилось, захисник допускається до участі в справі після віддання обвинуваченого до суду.

Участь захисника при провадженні дізнання, попе­реднього слідства і в розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції є обов'язковою, крім випадків відмови підозрюваного, обвинуваченого і підсудного від захис­ника. Відмова від захисника не може бути прийнята у справах осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину у віці до 18 років; у справах про зло­чин осіб, які через свої фізичні або психічні вади не мо­жуть самі реалізувати своє право на захист; у справах осіб, які не володіють мовою, якою ведеться судо­чинство; коли санкція статті, за якою кваліфікується злочин, передбачає смертну кару; при провадженні справи про застосування примусових заходів медичного характеру.

Захисник зобов'язаний використати всі зазначені в законі засоби захисту з метою з'ясування обставин, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого і підсуд­ного або пом'якшують чи виключають його відпові­дальність, і подавати їм необхідну юридичну допомогу. Не допускається відмова захисника при провадженні дізнання, попереднього слідства та в судовому засіданні від захисту підозрюваного, обвинуваченого і підсудного.

7. Гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами. Чинне законодавство України вста­новлює, що розгляд справ у всіх судах відкритий, за ви­нятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної таємнипі. Закритий судовий розгляд, крім того, допускається за мотивованою ухвалою суду у спра­вах про злочини осіб, які не досягли 16-річного віку, у справах про статеві злочини, а також в інших справах з метою запобігання розголошенню відомостей про ін­тимні сторони життя осіб, яких притягнуто по справі; у випадках, коли цього вимагають інтереси забезпечення безпеки потерпілого, свідка чи інших осіб, які беруть участь у справі, членів їх сімей чи близьких родичів; в арбітражних судах — коли це суперечить інтересам охо­рони комерційної таємниці. До залу судового засідання не допускаються громадяни, молодші шістнадцяти років, якщо вони не є особами, які беруть участь у справі, або свідками.

8. Забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Проект нового Кримінально-процесуального кодексу (КПК) України встановлює перегляд в апеляційному порядку вироків, поставлених судом першої інстанції (крім вироків суду присяжних та вироків, поставлених після скороченого судового слідства), а також постанови про застосування примусових заходів виховного і медичного характеру. Суд апеляційної інстанції має право повністю або частково, шляхом проведення судового слідства, безпосередньо дослідити докази, у тому числі й ті, які не розглядалися судом першої інстанцій'. Апе­ляційний суд вправі, скасувавши вирок суду першої інстанції, постановити свій вирок, причому допускається погіршення становища підсудного, але лише за умови, якщо про це ставилось питання в апеляції прокурора, потерпілого або його представника.

У касаційному порядку передбачається перегляд ви­років суду присяжних та вироків, поставлених після скороченого судового слідства, вироків і постанов суду апеляційної інстанції, ухвал (постанов) суду про закрит­тя справи або направлення на додаткове розслідування, а також окремих ухвал (постанов). Суд касаційної інс­танції вправі переглянути судові рішення лише з точки зору додержання під час розслідування і судового роз­гляду справи норм кримінального і процесуального пра­ва. Підставами для скасування або зміни вироку, ухвали чи постанови у касаційному порядку є істотне порушен­ня кримінально-процесуального законодавства, непра­вильне застосування кримінального закону, невідповід­ність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого. Суд касаційної інстанції може вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується ста­новище засудженого чи виправданого. Суд касаційної інстанції не вправі посилити покарання або застосувати закон про більш тяжкий злочин. Скасування обвину­вального вироку за мотивів необхідності застосування закону про більш тяжкий злочин, а також виправдуваль­ного вироку можливе не інакше як за касаційним по­данням прокурора, касаційною скаргою потерпілого чи його представника.

9. Обов'язковість рішень суду. Згідно з чинним законо­давством рішення, вироки, ухвали і постанови суду або судді, що набрали законної сили, є обов'язковими для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадо­вих осіб та громадян і підлягають обов'язковому вико­нанню на всій території України.

Правові гарантії незалежності суддів:

1. Встановлений законом порядк їх обрання і звільнення з посади. Згідно з Конституцією України (ст. 128), перше призначення на посаду професійного судді строком на п'ять років здійснює Президент Украї­ни. Всі судді, крім суддів Конституційного Суду Украї­ни, обираються Верховною Радою України безстрокове, в порядку, встановленому законом.

2. Незмінюваність суддів. Відповідно до Конституції України (ст. 126), судді обіймають посади безстрокове, крім суддів Конституційного Суду України та суддів, які призначаються на посаду судді вперше;

3. Недоторканність суддів. Недоторканність суддів означає посилений режим їх захисту державою порів­няно з іншими громадянами і проявляється в установ­ленні особливого порядку притягнення суддів до кри­мінальної і адміністративної відповідальності. Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затрима­ний чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом. Недоторканність судді поширюється на його житло, службове приміщення, транспорт і засоби зв'язку, кореспонденцію, належне йому майно та доку­менти. Проникнення в житло чи службове приміщення суддів, в його особистий або службовий транспорт, про­ведення там огляду, обшуку чи виїмки, прослуховування його телефонних розмов, особистий обшук судді, а так само огляд, виїмка його кореспонденції, речей і доку­ментів можуть провадитись тільки з санкцій Генераль­ного прокурора України за наявності порушеної кримі­нальної справи;

4. Передбачена законом процедура здійснення правосуддя; таємниця прийняття судового рішення і забороною її розголошення;

5. Заборона впливу на суддів у будь-який спосіб. Незалежність процесуальної діяльності суддів означає їх незалежність від впливу органів державної влади і уп­равління, посадових осіб, партій і громадських організа­цій, засобів масової інформації, окремих громадян; від судів вищого рівня; від висновків прокуратури, слідчих органів, учасників судового процесу, тобто можливість судді вільно брати участь у дослідженні доказів, обгово­ренні і прийнятті рішення за власним переконанням. Багато тут залежить від самого судді, від його розуміння свого місця у державному механізмі. Суддям має бути притаманне відчуття відповідальності за долю людини, життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і без­пеку якої Конституція визнає найвищою соціальною цінністю;

6. Відповідальність за неповагу до суду чи судді. Прояв неповаги до суду або судді з боку осіб, які беруть участь у справі або присутні у судовому засіданні, а так само вчинення поза судовим засіданням будь-яких дій, що свідчать про явну зневагу до суду чи судді у зв'язку з їх службовою діяльністю, тягнуть за собою відповідаль­ність згідно з законом;

7. Право судді на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов'язків за власним бажанням або у зв'язку з закінченням строку повноважень за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років. За суддею, який перебуває у відставці, зберігається звання судді і такі ж гарантії недоторканності, як і до виходу у відставку;

8. Створення необхідних організаційно-технічних та інформаційних умов для діяльності судів, матеріаль­ним і соціальним забезпеченням суддів відповідно до їх статусу,

9. Система органів суддівського самоврядування. Згідно з Законом України про органи суддівського само­врядування, воно здійснюється через конференції суддів загальних судів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, конференцію суддів військових судів України, збори суддів Верховного Суду Ук­раїни, збори суддів Вищого арбітражного суду України, конференцію суддів арбітражних судів України, з'їзд суддів України.

Конституційне положення про підкорення суддів при здійсненні правосуддя лише закону означає, що судді зобов'язані вирішувати справи на підставі Консти­туції і законів України, міжнародних договорів України в порядку, передбаченому законом. У випадках, пере­дбачених законом, суд застосовує норми права інших держав. У разі відсутності закону, що регулює спірні відносини, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини, а при відсутності такого закону суд виходить із загальних начал і змісту законодавства України.