Конституційно-правові відносини

Конституційно-правові відносини – це суспільні відносини, врегульовані конституційно-правовими нормами, суб'єкти яких наділяються взаємними правами та обов'язками згідно з приписом конституційно-правової норми.

Суб'єкти конституційно-правових відносин - це особи, організації тощо, які згідно приписів конституційно-правових норм є носіями взаємних прав і обов'язків:

1. Український народ;

2. фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства);

3. Українська держава та її складові частини (наприклад, Автономна Республіка Крим);

4. органи державної влади України;

5. народні депутати та посадові і службові особи;

6. політичні партії та громадські організації;

7. територіальні громади, органи та інші суб'єкти місцевого самоврядування;

8. адміністративно-територіальні одиниці, передбачені Конституцією та Законами України;

9. виборчі комісії різних рівнів;

10. державні, комунальні, приватні та інші підприємства, установи і організації, навчальні й інші заклади;

11. постійні комісії місцевих рад;

12. загальні збори громадян за місцем постійного проживання.

Об'єкт конституційно-правових правовідносин – це певні дії, особисті, соціальні або державні блага, які безпосередньо задовольняють інтереси і потреби суб'єктів цих відносин і з приводу яких їх учасники вступають у ці відносини і здійснюють свої суб'єктивні конституційні права та юридичні обов'язки.

Види об'єктів:

1. матеріальні:

• політичні блага (конституційний лад, суверенітет, влада, громадянство, депутатський мандат, посада, територіальна цілісність;

• дії уповноваженого суб'єкта (парламенту, президента, депутата);

• речі та інші майнові і духовні цінності (власність, цінні папери, податки, збори, засоби виробництва тощо);

• поведінка суб'єктів конституційно-правових відносин;

• результати їх поведінки;

• природні об'єкти;

2. нематеріальні:

• особисті нематеріальні блага людини і громадянина (життя, здоров'я, честь, гідність);

• духовні цінності (культурна спадщина України, свобода світогляду і віросповідання);

• певні соціальні властивості і риси об'єднань, спільностей (право громадян на об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення й захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів).

Тема № 2. Конституція як Основний закон держави

План.

1. Поняття, види та основі функції конституцій.

2. Класифікація конституцій. Порядок прийняття, форма та структура конституцій.

3. Порядок внесення змін до Конституції України.

4. Юридичні властивості Конституції України.

Законодавство до теми.

1. Розділ 13 КУ (ст. 154-159).

Питання для самостійного вивчення.

1. Структура Конституції України.

2. Правова охорона Конституції України.

Поняття, види та основі функції конституцій

Термін "конституція" походить від латинського слова "сonstitutio" - "установа", "установлення", "устрій".

Конституція - категорія історична. Ідея створення Конституції виникла в Англії у 17 ст. Там були прийняті важливі конституційні акти: Хабес Карпус акт (1692 р.), Біль про права (1688 р.), "Форма правління державою Англії, Шотландії, Ірландії та володіннями, які їм належать. Знаряддя управління" (1653 р.).

Поява конституцій пов'язана з епохою буржуазних революцій. Першими конституціями цього періоду вважаються конституції штатів Північної Америки (18 століття). Конституцію США прийнято у 1787 році.

Першими конституціями Європи вважаються Конституція Пилипа Орлика 1710 р., Конституції Франції та Польщі 1791 р.

Конституція - це, як правило, єдиний правовий акт або система таких актів, за допомогою яких народ, чи органи держави, які виступають від його імені, встановлюють основні принципи устрою суспільства і держави, форми безпосередньої демократії, визначають статус державної влади і місцевого самоврядування, механізм їх здійснення, закріплюють права й свободи людини і громадянина.

Основні риси конституції:

1. має основоположний характер, оскільки предметом конституційного регулювання є фундаментальні, найважливіші політико-правові, суспільні відносини, які визначають обличчя суспільства;

2. народний характер, який полягає в тому, що конституція виражає інтереси народу та має служити йому;

3. реальний характер, тобто відповідність фактично існуючим суспільним відносинам;

4. стабільність.

Розрізняють юридичну і фактичну конституції. Якщо фактична і юридична конституції збігаються, то конституційна система є реальною. Якщо ж вони не збігаються, існують самі по собі, то конституційна система є фіктивною, нереальною.

Напередодні прийняття нової Конституції України (1991-1996 рр.) фактична конституція значно випереджала юридичну конституцію, тому приведення юридичної конституції у відповідність з конституцією фактичною було першочерговим завданням конституційного будівництва України. Розбіжності між фактичною і юридичною конституціями може мати місце у будь-якій країні.

Функції конституцій – це основні напрямки впливу конституції на суспільні відносини, що характеризують її соціальне призначення.

Функції конституції поділяються на:

1. соціальні:

• політична (- конституція встановлює основи публічної влади, визначає основні принципи політичної діяльності в державі, функціонування інститутів політичної системи суспільства);

• ідеологічна (культурна) (- полягає у виховній ролі конституції, яка формує правосвідомість громадян, декларує найважливіші духовні цінності);

• економічна (- конституція фіксує основоположні суспільні відносини, які складають економічний лад суспільства, напр., форми власності);

2. нормативно-правові (юридичні):

• регулятивна;

• установча (- спрямована на здійснення первинного юридичного оформлення найважливіших соціально-економічних і політичних інститутів суспільства, визначає їх спрямованість);

• правотворча (- реалізується шляхом визначення основи правового статусу суб'єктів конституційних відносин: громадян, державних і громадських органів);

• інтеграційна (- конституція відіграє роль своєрідного інструменту, який об'єднує всі ланки правової системи в одне ціле);

• охоронна (полягає у забезпеченні належної дії інститутів і норм Основного Закону, що досягається за допомогою спеціального механізму відповідальності);

• системотворча (- ця функція визначає принципові вимоги щодо призначення, змісту й методів галузі права, окреслює єдині засади правотворчості і застосування права, законності і правопорядку).