Тема 6. Господарський комплекс національної економіки та його структура

1. Господарський комплекс національної економіки: основи формування та особливості структури.

2. Промисловий комплекс та його особливості в Україні.

3. Будівельний комплекс та його особливості в Україні

4. Транспортний комплекс і зв'язок у господарському комплексі України.

5. Аграрний комплекс національної економіки.

6. Соціальний комплекс України і його інфраструктура.

1. Господарський комплекс національної економіки: основи формування та особливості структури.

Економічний розвиток держави обов'язково супроводжується проце­сами поглиблення суспільного поділу праці і спеціалізації у господарській діяльності. Але будь-яка спеціалізація доцільна та правомірна тільки при наявності координації діяльності і формування зв'язків між різними га­лузями і виробництвами. Розвиток і певна фіксація таких зв'язків приво­дить до тісного поєднання суб'єктів господарювання, тобто до створення господарського комплексу національної економіки.

До основних факторів формування господарського комплексу націо­нальної економіки слід віднести:

• економіко-географічне положення;

• природно-ресурсний потенціал;

• трудоресурсний потенціал;

• історія розвитку і рівень господарського освоєння території.

Господарський комплекс України виник на основі соціально-еконо­мічного розвитку, міжнародного поділу праці та внутрішньодержавних інтеграційних процесів. Для нього є характерним:

• наявність потужної промислової та агропромислової ланки;

• активна участь у міжнаціональному територіальному поділі праці;

• надмірно високий рівень зосередження промисловості у промислових агломераціях;

• паритетність промислового і агропромислового виробництв в біль­шості областях;

• екстенсивний розвиток сільськогосподарського виробництва з недо­сконалими системами землеробства;

• недостатній розвиток рекреаційного комплексу, що не відповідає знач­ному рекреаційному потенціалу країни;

• наявність розгалуженої транспортної системи, що має міжнародне зна­чення;

• недостатній розвиток ринкової, виробничої, соціальної та екологічної інфраструктури;

• застарілість технологій, зношеність основних виробничих фондів, слабкий розвиток інноваційної складової;

• низька забезпеченість паливно-енергетичними, лісовими, водними ре­сурсами;

• недостатнє використання потужностей сировинної бази (в т.ч. відхо­дів), зокрема в будівництві.

Загальну конструкцію господарського комплексу національної економіки, її позитивні й негативні особливості характеризують за складом та співвідношенням основних сфер, галузей і видів господарської діяльності, за співвідношенням господарських об'єктів різних видів, їх системних інтеграцій та за співвідношенням суб'єктів господарювання, форм власності на засоби виробництва тощо.

Галузева структура господарства безпосередньо відбиває процес суспільного поділу праці, вказуючи на функціональні відмінності між окремими галузями. На її основі проводиться аналіз міжгалузевих пропорцій і зв'язків, зіставляються показники економічної ефективності виробництва. Вона служить цілям управління економікою. У промисловості виділяють 280 галузей і більше 500 окремих видів виробництва, класифікація яких полягає у групуванні підприємств за галузями з метою забезпечення наукового аналізу міжгалузевих зв' язків і пропорцій та зіставлення показників під час аналізу економічної ефективності виробництва і зростання продуктивності праці.

Господарський комплекс країни також ділять на дві сфери господарства виробничу (галузі, в яких результат праці втілений у матеріальні блага) і сферу послуг (галузі виробництва послуг населенню чи суспільству в цілому). Термін «галузь» національної економіки вживають переважно в трьох значеннях:

• на макроекономічному рівні для позначення великих сфер матеріального виробництва (промисловість, сільське господарство, транспорт, будівництво і т.д.);

• для позначення великих складових частин (добувна, паливна, машинобудівна, хімічна і т.д.);

• для позначення більш дрібних складових частин (нафтова, вугільна в складі паливної промисловості).

Поняття «галузь» вживають і для позначення великих структурних частин, виділених на основі суспільного поділу праці, особливо в межах промисловості й сільського господарства.

На рівні галузей економіки можна спостерігати об'єктивно існую­чий процес створення міжгалузевих комплексів, які витупають в формі пов'язаних у певному відношенні галузей (підгалузей, видів діяльності) окремої території.

Міжгалузевий комплекс - це сукупність видів діяльності, здійснюваних у певному місці й об'єднаних у певну групу (підсистему) тісними виробничими комерційними та іншими зв'язками.

Міжгалузеві комплекси формують як у виробництві, так і у сфері обслуговування, а також в інфраструктурних галузях.

Основними чинниками утворення комплексів і їх територіальної ор­ганізації є певні види ресурсів. Стимулятором розвитку багатьох міжга­лузевих комплексів є локальні природні ресурси. Класифікація міжгалу­зевих регіональних комплексів, що розвиваються на природно-ресурсній базі наведена на рис 6.1

Визначають такі основні підходи до виділення міжгалузевих комплек­сів.

1. Цільовий підхід. Міжгалузевий комплекс розглядається як група га­лузей господарського комплексу або окремих виробництв, які поєдна­ні спільною метою розвитку.

2. Технологічний підхід. Передбачає групування галузей, які пов'язані між собою послідовністю переробки і використання загального ма­теріалу та однаковим призначенням продукції.

3. Відтворювальний підхід. Є визначальним у виділенні міжгалузевих комплексів на регіональному рівні. Він поєднує цільову спрямова­ність і технологічну послідовність переробки сировинних матері­алів. Характерним для нього є відтворювальна цілісність міжгалузе­вих комплексів на всіх стадіях та об'єднання підприємств і організа­цій виробничої та невиробничої сфер господарства.

Рис. 6.1 Чинники утворення міжгалузевих комплексів

За характером зв'язків між галузями вирізняють чотири типи міжгалузевих комплексів. До міжгалузевих комплексів першого типу належать галузі, підприємства яких пов'язані послідовною (або паралельною) переробкою певного типу сировини, включаючи її видобування (вирощування). До них належать агропромислові і рибопромислові, лісопромислові комплекси.

До міжгалузевих комплексів другого типу належать однорідні галузі, зв'язки між підприємствами яких виникають на основі виробництва взаємозамінюваної продукції. Наприклад, паливно-енергетичний комплекс, транспортний тощо.

Міжгалузевий комплекс третього типу - це комплекси, що складаються із сукупності кількох галузей, діяльність підприємств яких спрямована на вирішення певної господарської або регіональної проблеми. Наприклад, продовольчий, рекреаційний комплекси.

До четвертого типу належать програмні міжгалузеві комплекси - комплекси галузей, зв'язки між підприємствами яких здійснюють, щоб досягти певної мети, заданої їм економікою, соціальною, екологічною або науково-технічною проблемами. До них відносять міжгалузеві комплекси перших трьох видів, наприклад, продовольчий, паливно-енергетичний комплекс, формування яких регулюється відповідно до певної програми.

Залежно від просторових масштабів міжгалузеві комплекси поділяють на міждержавні, макроекономічні й територіальні.

Міжнародні міжгалузеві комплекси розвиваються на основі інтеграції кількох господарський міжгалузевих комплексів різних країн.

Макроекономічні міжгалузеві комплекси складаються і функціонують як міжгалузеві утворення у структурі всього господарства країни, розв' язуючи, як правило, загальнодержавну економічну, соціальну, екологічну, політичну або науково-технічну проблеми.

Міжгалузеві територіальні комплекси являють собою підсистеми інтегральних територіально-господарських і в багатьох випадках відповідних їм господарських комплексів (наприклад, АПК певної області є одночасно елементом галузевої структури цієї області і підсистемою АПК країни).

Територіальні міжгалузеві комплекси поділяють на регіональні й локальні. Серед регіональних виокремлюють республіканські, районні, міжобласні й обласні комплекси, серед локальних - комплекси економічних вузлів і центрів, адміністративних районів.

Господарський комплекс України виник на основі соціального та економічного розвитку, міжнародного поділу праці й внутрішньодержавних інтеграційних процесів. До основних з них необхідно віднести територіальне кооперування, технологічне та інфраструктурне інтегрування. Господарський комплекс України відзначається складною структурою: галузевою, територіальною, функціональною та організаційною. Господарський комплекс України включає 57 ТПК (територіально-промислових комплексів) і понад 300 різних промислових центрів.