3. Інституціональна сутність підприємництва.

Підприємництво є невід'ємним атрибутом ринково організованої наці­ональної економіки. Його розвиток є фактором зростання економічного і духовного потенціалу суспільства. Підприємництво створює сприятливе се­редовище для практичної реалізації здібностей і талантів кожного громадя­нина, що у свою чергу породжує національну гордість і об'єднує націю.

Згідно з чинним законодавством України, підприємництво є само­стійною, ініціативною, систематичною, заснованою на власному ризику діяльністю з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг з ме­тою одержання прибутку (доходу) або соціального ефекту.

Інституціональна сутніть підприємництва розглядається у трьох аспек­тах, як економічна категорія, як метод господарювання і в якості типу економічного мислення.

Для аналізу підприємництва як економічної категорії принциповим є виявлення його безпосередніх суб'єктів та об'єктів. Суб'єктами підпри­підпри­ємництва можуть виступати перш за все приватні особи - організатори од­ноосібного та сімейного бізнесу. Їхня діяльність здійснюється як на основі власної праці, так і з залученням найманої. Підприємницька діяльність може здійснюватися також групою осіб, пов'язаних між собою договірни­ми відносинами та економічним інтересом. Суб'єктами колективного під­приємництва є кооперативи, акціонерні товариства, орендні колективи то­що. Активним суб'єктом підприємницької діяльності в умовах сучасної ринкової економіки виступає і держава. Всі вказані суб'єкти підприємниц­тва підпорядковують свою діяльність збереженню та примноженню влас­ності і капіталу, отриманню постійних та стійких доходів иа основі прийняття самостійних господарських рішень. Таким чином, у ринковій еконо­міці існують три форми підприємницької діяльності — приватна, коле­ктивна і державна, кожна з яких знаходить власну нішу в національній економіці.

Об'єктам підприємництва є пошук найбільш ефективної комбінації обмежених ресурсів, що, на думку Й. Шумпетера, відрізняє його від зви­чайної господарської діяльності. Підприємці комбінують ресурси з мстою виготовлення нового незнайомого споживачеві блага; відкриття нових спо­собів виробництва (технологій) та комерційного використання вже існую­чого товару; освоєння нового ринку збуту або нового джерела сировини; проведення реорганізації у галузі для створення власної монополії або під­риву чужої.

Таким чином, підприємництво як економічна категорія — це суку­пність організаційно-скономічннх відносин між суб'єктами ринкової еко­номіки, що виникають у процесі пошуку найбільш ефективного способу поєднання обмежених ресурсів. Специфіка і форми організаційно-економічних відносин визначаються специфікою соціально-економічних відносин, які панують у національній економіці. Відповідно до цього під­приємництво можливе лише в умовах ринкової національної економіки, яка функціонує на основі взаємодії приватної, колективної та державної власності на засоби виробництва, продукти і доходи.

Головною умовою підприємництва як методу ведення господарства є економічна свобода, тобто самостійність та незалежність господарюючих суб'єктів, наявність у них певної сукупності прав і свобод: з вибору видів підприємницької діяльності, формування виробничої програми, вибору постачальників і споживачів виробленої продукції, встановленню цін відповідно до діючого законодавства, залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності коштів і майна фізичних та юриди­чних осіб, вільного наймання робітників, вибору джерел фінансування, до­ступу до ресурсів, використання яких не обмежене законодавством, спрямування доходів та прибутку, що залишаються після сплати податків і пла­тежів, у межах чинного законодавства, здійснення зовнішньоекономічної діяльності тощо.

Самостійність у здійсненні підприємницької діяльності означає відсу­тність керуючого органу, який безпосередньо визначає, що, скільки і яким чином виробляти, як розпоряджатися власними коштами, кому і за якою ціною реалізувати продукцію. Але економічна свобода неможлива без пев­них обмежень: закону, традицій і моралі, споживацького вибору.

Необхідними умовами функціонування підприємництва, або скла­довими підприємницького середовища, є: економічна свобода і адекватна правова інфраструктура; розвинені товарно-грошові відносини; конкурен­ція як регулююча ринок сила; наявність ринкового простору і ринкової ін­фраструктури та адекватного соціально-політичного і духовного середо­вища.

Специфічною складовою, або ознакою підприємницької діяльності, є здатність до ризику з метою отримання комерційного успіху і відпові­дальність за результати. У сучасному бізнесі комерційний успіх не зво­диться лише до збільшення прибутку. Діяльність багатьох підпрнемннцьких структур виходить за межі суто економічних завдань: вони беруть участь у вирішенні соціальних проблем суспільства, фінансують розвиток науки, освіти і охорони здоров'я, займаються меценатством, беруть участь у фінансуванні екологічних програм тощо. Комерційний ризик, на відміну від ризику взагалі, заснований на тверезому розрахунку і врахуванні мож­ливих негативних наслідків. Крім того, має значення і використання чис­ленних методів зниження ступеня комерційного ризику. Йдеться про акціонування, страхування ризику шляхом утворення венчурних компаній, хеджирування валютних операцій тощо. Проте комерційний ризик завжди пов'язаний з невизначеністю і непередбачуваністю. Навіть найретельніший розрахунок і прогноз не в змозі усунути фактор непередбачуваності, він є постійним супутником підприємницької діяльності.

Ознакою підприємництва як способу ведення господарства є і комер­ційна ініціатива — похідна від підприємництва як специфічного типу економічного мислення. Воно характеризується сукупністю оригінальних поглядів і підходів до прийняття бізнесових рішень і напрямів підприєм­ницького ризику, які реалізуються у практичній діяльності. Головну роль тут відіграє особа підприємця. Підприємництво — це не стільки вид діяльноті, скільки склад розуму і особистісні характеристики. Бути підприєм­цем — це означає робити не те, що роблять інші, вважав И. Шумпетср. Не­обхідно володіли особливою уявою, даром передбачення, постійно проти­діяти тиску рутини. Необхідно вміти знайти нове і реалізувати його мож­ливості, і не просто ризикувати, а ризикувати саме у напрямі одержання прибутку. Не слід підпорядковувати свої дії обставинам, а самим їх визна­чати.

Важливою ознакою підприємництва, шо відрізняє його від більш ву­зького поняття — бізнес-діяльності, — є інноваційність, тобто практичне застосування принципово нових товарів, технологій, нових форм організа­ції виробництва і збуту, організації підприємницької діяльності.

В умовах перехідних національних економік особливого значення на­буває управлінський аспект підприємництва, його сприйняття через при­зму господарського мистецтва, економічної та організаційної творчості, ві­льного виявлення особистіших та креативних якостей учасника виробниц­тва. Формування креативної економіки як сучасного формату національної економіки об'єктивно потребує розвитку внутрішиьофірмового підпри­ємництва, або інтрапренерства. Це діяльність у межах підприємства (фі­рми), спрямована на активізацію інноваційного процесу. Поява інтрапре­нерства пов'язана з тим, що більшість виробничих структур переходять на підприємницьку форму організації виробництва. Оскільки підприємництво передбачає наявність свободи творчості, підрозділи цілісних виробничих структур отримують право на свободу економічної, інноваційної діяльнос­ті, що передбачає і наявність інтракапіталу — капіталу, який необхідний для реалізації інноваційних ідей, що лежать в основі підприємницької ді­яльності. Активізація саме цієї інноваційної риси підприємництва в умо­вах креативної спрямованості національної економіки є дієвим фактором підвищення соціально-економічної ефективності, значного розширення кола суб'єктів підприємницької діяльності.

В Україні відбувається відродження інституту підприємництва, що є досить складним завданням, оскільки необхідно відновити кон­куренцію, лібералізувати відносини власності, змінити систему гос­подарських зв'язків і ділову культуру суб'єктів господарювання.

Згідно а Господарським кодексом України, суб'єктами підприємницт­ва можуть бути громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності, та юридичні особи всіх форм власності. Не дозволяється займатися підприємницькою діяльністю військовослуж­бовцям, службовим особам органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, державного нотаріату, а також органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Законодав­ство обмежує доступ до цієї діяльності кримінальним особам.

Підприємницька діяльність є надзвичайно різноманітною й передбачає існування і ефективну взаємодію вели­ких, середніх і малих підприємств різних форм власності, коли створюються передумови для гармонійного розвитку різних галузей на­ціональної економіки.

За роки незалежності в Україні створено передумови для виник­нення таких важливих елементів інфраструктури підприємництва, як інформаційно-консультативні центри, інститути спільного інвес­тування, технопарки, громадські об'єднання підприємців.

Основними напрямами подальшого розвитку підприємництва в Україні є:

8. удосконалення законодавчої бази, сприятливої для формування ефек­тивного і цивілізованого підприємництва;

9. удосконалення фінансово-кредитної сферн, у тому числі податкового законодавства;

10. активізація боротьби центральних і місцевих виконавчих органів з тіньо­вим бізнесом; усі складові бізнесу (доходи, обсяги оплати праці, прибутки, розмір податків тощо) повинні відповідати вимогам чинного законодавства;

11. інформаційне і кадрове забезпечення бізнесу;

12. стимулювання цивілізованої зовнішньоекономічної діяльності, яка спрямована на формування здорового конкурентного середовища, що га­рантує підприємцям рівний і вільний доступ на ринки;

13. оптимізація механізмів взаємодії суспільства і держави з підприєм­ницькими структурами;

14. підвищення ефективності макроекопомічної стабілізації і суттєве зро­стання рівня добробуту населення.