Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
конспект-нац-эк-до.doc
Скачиваний:
8
Добавлен:
28.10.2018
Размер:
1.62 Mб
Скачать

6. Науково-технічний та інноваційний потенціал

Сучасний період розвитку України характеризує етап прискореного науково-технічного прогресу. В багатьох країнах світу найбільш активним елементом відтворюваль-ного процесу є нарощування темпів НТП. У розвинених країнах світу пріоритетним напрямом економічного розвитку виступають наукоємні галузі.

Науковий потенціал - це сукупність ресурсів і можливостей сфери науки будь-якої системи (колективу, галузі, міста тощо), яка дає змогу за наявних форм організації та Управління ефективно вирішувати гос­подарські завдання. Поняття «на­уковий потенціал» можна застосовувати щодо будь-якої сукупності на­укових організацій (об'єднань у галузях господарства, міністерствах, відомствах), а також галузевих наукових організацій, розташованих на відповідній території. Тому можна говорити про науковий потенціал держави, оскільки вона об'єднує наукові організації різного підпоряд­кування.

Складовими частинами науково-технічного потенціалу країни є:

  1. матеріально-технічна база науки (наукові організації, науково-дослідні лабораторії, експерементальні заводи та ін.);

  2. наукові кадри – дослідники, конструктори, винахідники, науково-технічний персрнал;

  3. фонд винаходів і відкриттів – банк наукових знань і відкриттів, еталонів, наукової інформації та ін.;

  4. організаційно-управлінська структура наукової сфери – система управління, фінансування, планування науково-дослідницьких і проектно-конструкторських робіт.

Науковий потенціал України базується на розгалуженій мережі наукових інститутів, науково-дослідних закладів, які існують у системі Національної академії наук, міністерств і відомств, їх працівниками є десятки тисяч спеціалістів вищої категорії - докторів і кандидатів наук. У деяких напрямках науки Україна проявила себе як один із світових лідерів, наприклад, у кібернетиці, електрозварюванні металів, кардіохірургії, космічній техніці. Однак у багатьох галузях наукової діяльності, що стосуються розробки високопродуктивної техніки і новітніх технологій, відставання вітчизняної науки суттєве. У наш час ситуація ускладнюється недостатнім фінансуванням і нестабільною діяльністю наукових організацій, від'їздом спеціалістів високої кваліфікації за кордон.

У 1990 р. в Україні було зосереджено 6,5% світового науково-технічного потенціалу при чисельності населення близько 0,1% світового рівня. З кожної 1000 зайнятих 11 осіб працювали в науково-технічній сфе­рі. У 2000 р. таке співвідношення становило вже шість осіб на 1000 зайня­тих, а у 2005 р. — п'ять осіб.

Важливою складовою наукового потенціалу, від якої значною мірою залежить успішність виконання науково-дослідних і дослідно-конструк­торських робіт (НДДКР), є матеріально-технічна база організацій, які ви­конують наукові та науково-технічні роботи - основні фонди, що зна­ходяться в їх розпорядженні.

Спостерігаються надзвичайно низькі темпи оновлення наукового парку. Більшість машин і устаткування, які знаходяться в користуванні організацій, що виконують НДДКР України, перебувають в експлуатації 11-20 років (11,6% всієї кількості) або й понад 20 років (26,2%).

Науково-технічний рівень країни визначається також на основі інноваційного потенціалу всієї національної економіки. Інноваційний потенціал визначається здатністю фундаментальної науки забезпечити нововведеннями процес оновлення продукції.

Кількісну характеристку інноваційного потенціалу можна виразити за допомогою відношення:

де V – кількість освоєних зразків нової продукції; N – кількість створених зразків нової продукції.

Показник характеризує стан (рівень) інноваційних процесів та інноваційної діяльності в країні. Інноваційні процеси обумовлюють створення й впровадження нових технологій, техніки і розроблення нових матералів, розвиток нових галузей і виробництв. Метою інноваційної діяльності є впровадження інновацій у виробництво. У країнах з розвинутою ринковою економікою інноваційною діяльністю займаються 70-80% підприємств. В Україні цей показник в останні роки становить 15-20%.

Можливість реалізації науково-технічного й інноваційного потенціалу країни залежить від ефективності науково-технічної й іноваційної політики держави.

Науково-технічна політика – це політика держави щодо формування й створення умов, сприятливих для ефективного науково-технічного розвитку країни.

Умовами ефективного науково-технічного розвитку вважають:

  • раціональну мотивацію використання результатів НТП у виробництві;

  • соціальну ефективність впровадження результатів НТП (соціалізація економіки, поліпшення умов праці, охорона навколишнього середовища та ін.);

  • конкуренцію в науково-дослідній сфері й захист авторських прав;

  • інтеграцію науково-дослідних, виробничих і фінансових структур;

  • державну підтримку розвитку НТП й інноваваційних процесів.

За кількістю науковців (1774 особи) у розрахунку на мільйон жителів Україна значно відстає від Росії (3319 осіб), Фінляндії (7992 особи), Швеції (5416 осіб), середнього показника ЄС (2607 осіб). Проте найважливішим показником є рівень фінансування науки, за яким Україна з показником 1,16% ВВП значно відстає від середньосвітового показника (2,36%), Швеції (3,98%), США (2,67%). Це призводить до того, що в Україні виробляється лише 6,5% конкурентоспроможної продукції, тоді як в Японії – 67%, США – 78%.

Рівень розвитку і динамізм інноваційної сфери – науки, нових технологій, наукоємних галузей і компаній – створює основу для стійкого економічного зростання. Однак позитивні зрушення в зростанні ВВП в Україні, починаючи з 2000 року, не забезпечили науково-технічного прогресу, що спричинено недоліками в системі державного і корпоративного управління, нерозв’язаністю проблем структурної перебудови, прибуткового ведення господарства. Економічні та фінансові дисбаланси, невідповідність функціонування економіки завданням технологічного розвитку не дозволяють мобілізувати науково-технологічний потенціал.

Наша країна відстає не тільки за показниками формування науково-технологічного потенціалу, а й за параметрами його результативності. Сьогодні на Україну припадає лише 0,004% від загальносвітової кількості щорічних патентних заявок, 0,04% від загальносвітових доходів від продажу ліцензій і 0,05% від загальносвітової вартості високотехнологічного експорту. За цими показниками відставання від країн технологічних лідерів на одного працівника сфери НДДКР досягає двох-трьох порядків. По суті, це вже не просто відставання, а системний розрив.

Відсутність дієвого механізму впровадження технологій і техноло­гічних рішень, скорочення кадрового потенціалу у вітчизняній науці -основні перепони на шляху зростання реальної економіки. Україну ха­рактеризує зростання віку наукових працівників, особливо з науковим ступенем, що свідчить про нарощування «вимивання умів» - відплив талановитих та працездатних наукових працівників за межі країни. Тен­денції деградації НТП в Україні у найближчі роки можуть набути незворотного характеру. В цих умовах в Україні за роки становлення держави практично відсутній приріст організацій, які виконують наукові та науко­во-технічні роботи.

Середній вік працівників у сфері НДР загалом у 2005-2006 рр. перевищував 49 років, докторів наук - 61 рік, а кандидатів наук наближався до 53 років.

Інноваційні процеси конкретизуються на просторовому рівні у вигля­ді нових форм виробництва: регіонів високого науково-технічного роз­витку, технополісів, технопарків, бізнес-інкубаторів. Дві перші форми найвищого рівня організації та ефективності інноваційної діяльності в Україні, на жаль, ще не сформувалися. Під технологічним парком розуміють науково-виробничий комп­лекс, до якого входять дослідний центр і компактна виробнича зона, що прилягає до нього, де на орендних чи інших умовах розташовані малі наукоємні фірми, які виконують завдання зі створення та впровадження нових розробок, виготовлення сучасного обладнання та приладів. На по­чаток 2005 року в Україні було зареєстровано вісім технопарків, з яких працювало 4.

Під бізнес-інкубатором розуміють інноваційну структуру, головним завданням якої є створення локального сприятливого для діяльності ма­лих ризикових фірм підприємницького середовища. В Україні налічуєть­ся близько 50 бізнес-інкубаторів. Вони, як правило, виникають при реа­лізації програм зарубіжної технічної допомоги Україні або як реакція на власні потреби підприємницьких виробничих мереж.

Таким чином, пріоритетні напрями розвитку підприємницького сек­тора в Україні полягають у залученні передового світового досвіду в роз­будові нових видів відносин та форм організації в його середовищі та підприємницьких виробничих мереж різного роду.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.