- •Тема 1. Національна економіка: загальне та особливе.
- •1. Поняття національної економіки як результату економічної діяльності.
- •2. Предмет и методологія вивчення національної економіки.
- •3. Функції національної економіки
- •4. Національна економіка у системі економічних знань та її зв'язок з іншими науками.
- •5. Основні показники рівня розвитку національної економіки.
- •Тема 2. Економічі теорії та основні моделі національної економіки
- •1. Поняття національної економіки в економічних теоріях і школах.
- •2. Основні моделі національних економічних систем.
- •3. Особливості моделі розвитку національної економіки України.
- •4. Основи саморозвитку національної економіки
- •Тема 3. Базисні інститути та інституціональні чиники розвитку національної економіки
- •1. Інститути та їх функції в економіці. Базисні інститути національної економіки.
- •2. Характеристика базисного інституту «власність». Інституціональна трансформація перехідної економіки й становлення інституту приватної власності.
- •3. Інституціональна сутність підприємництва.
- •4. Становлення інституту конкуренції в перехідних системах.
- •5. Становлення інститутів підприємництва та контрактного права в транзитивних національних економіках.
- •Тема 3. Базисні інститути та інституціональні чиники розвитку національної економіки
- •1. Інститути та їх функції в економіці. Базисні інститути національної економіки.
- •2. Характеристика базисного інституту «власність». Інституціональна трансформація перехідної економіки й становлення інституту приватної власності.
- •3. Інституціональна сутність підприємництва.
- •4. Становлення інституту конкуренції в перехідних системах.
- •5. Становлення інститутів підприємництва та контрактного права в транзитивних національних економіках.
- •Тема 5. Характеристика економічного потенціалу національної економіки
- •1. Загальна характеристика економічного потенціалу та його структура.
- •2. Поняття та склад національного богатства країни.
- •3. Природно-ресурсний потенціал
- •4. Виробничо-технологічний потенціал
- •5. Демографічний та трудовий потенціал
- •6. Науково-технічний та інноваційний потенціал
- •7. Зовнішньоекономічний потенціал
- •8. Екологічний потенціал
- •Тема 6. Господарський комплекс національної економіки та його структура
- •1. Господарський комплекс національної економіки: основи формування та особливості структури.
- •2. Промисловий комплекс та його особливості в Україні.
- •3. Будівельний комплекс та його особливості в Україні.
- •4. Транспортний комплекс і зв'язок у господарському комплексі України.
- •5. Аграрний комплекс національної економіки.
- •6. Соціальний комплекс України і його інфраструктура.
- •Тема 7. Функціонування інфраструктури національного ринку.
- •1. Інфраструктура: сутність і роль у механізмі функціонування національного ринку.
- •3. Фінансово-кредитна інфраструктура.
- •Тема 8. Державність та державне управління економікою
- •1. Вади ринкового саморегулювання.
- •3. Сутність державного регулювання економіки.
- •4. Методи державного регулювання економіки.
- •5. Система органів державного регулювання економіки.
- •Тема 9. Демократія, економічна свобода та економічний порядок.
- •1. Сутність та форми демократії.
- •2. Економічна демократія як механізм розвитку національної економіки та її модель в Українії.
- •3. Сутність економічного порядку
- •4. Економічна свобода.
- •Тема 10. Структурна перебудова національної економіки.
- •1. Поняття і значення структури національної економіки.
- •2. Особливості структури та неохідність структурної перебудови національної економіки України.
- •3. Поняття, цілі і основні напрямки структурної перебудови національної економіки.
- •Державне регулювання структурних зрушень в економіці.
- •Тема 11. Програмування та прогнозування національної економіки.
- •Сутність соціально-економічної стратегії країни.
- •2. Соціально-економічне прогнозування.
- •3. Принципи та методи економічного прогнозування.
- •4. Макроекономічне індикативне планування.
- •6. Цільові комплексні програми.
- •Тема 8. Політика економічного зростання в національній економіці
- •1. Економічне зростання як категорія національної економіки.
- •2. Типи економічного зростання.
- •3. Фактори економічного зростання.
- •Тема 13. Інституціональні форми інтеграції світове господарство.
- •1. Зміст, засади і види зовнішньоекономічної діяльності.
- •2. Зовнішньоекономічна політика України та її компоненти.
- •3. Державна політика по залученню іноземних інвестицій в національну економіку.
- •4. Інтеграція національної економіки України у світове господарство.
6. Науково-технічний та інноваційний потенціал
Сучасний період розвитку України характеризує етап прискореного науково-технічного прогресу. В багатьох країнах світу найбільш активним елементом відтворюваль-ного процесу є нарощування темпів НТП. У розвинених країнах світу пріоритетним напрямом економічного розвитку виступають наукоємні галузі.
Науковий потенціал - це сукупність ресурсів і можливостей сфери науки будь-якої системи (колективу, галузі, міста тощо), яка дає змогу за наявних форм організації та Управління ефективно вирішувати господарські завдання. Поняття «науковий потенціал» можна застосовувати щодо будь-якої сукупності наукових організацій (об'єднань у галузях господарства, міністерствах, відомствах), а також галузевих наукових організацій, розташованих на відповідній території. Тому можна говорити про науковий потенціал держави, оскільки вона об'єднує наукові організації різного підпорядкування.
Складовими частинами науково-технічного потенціалу країни є:
-
матеріально-технічна база науки (наукові організації, науково-дослідні лабораторії, експерементальні заводи та ін.);
-
наукові кадри – дослідники, конструктори, винахідники, науково-технічний персрнал;
-
фонд винаходів і відкриттів – банк наукових знань і відкриттів, еталонів, наукової інформації та ін.;
-
організаційно-управлінська структура наукової сфери – система управління, фінансування, планування науково-дослідницьких і проектно-конструкторських робіт.
Науковий потенціал України базується на розгалуженій мережі наукових інститутів, науково-дослідних закладів, які існують у системі Національної академії наук, міністерств і відомств, їх працівниками є десятки тисяч спеціалістів вищої категорії - докторів і кандидатів наук. У деяких напрямках науки Україна проявила себе як один із світових лідерів, наприклад, у кібернетиці, електрозварюванні металів, кардіохірургії, космічній техніці. Однак у багатьох галузях наукової діяльності, що стосуються розробки високопродуктивної техніки і новітніх технологій, відставання вітчизняної науки суттєве. У наш час ситуація ускладнюється недостатнім фінансуванням і нестабільною діяльністю наукових організацій, від'їздом спеціалістів високої кваліфікації за кордон.
У 1990 р. в Україні було зосереджено 6,5% світового науково-технічного потенціалу при чисельності населення близько 0,1% світового рівня. З кожної 1000 зайнятих 11 осіб працювали в науково-технічній сфері. У 2000 р. таке співвідношення становило вже шість осіб на 1000 зайнятих, а у 2005 р. — п'ять осіб.
Важливою складовою наукового потенціалу, від якої значною мірою залежить успішність виконання науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР), є матеріально-технічна база організацій, які виконують наукові та науково-технічні роботи - основні фонди, що знаходяться в їх розпорядженні.
Спостерігаються надзвичайно низькі темпи оновлення наукового парку. Більшість машин і устаткування, які знаходяться в користуванні організацій, що виконують НДДКР України, перебувають в експлуатації 11-20 років (11,6% всієї кількості) або й понад 20 років (26,2%).
Науково-технічний рівень країни визначається також на основі інноваційного потенціалу всієї національної економіки. Інноваційний потенціал визначається здатністю фундаментальної науки забезпечити нововведеннями процес оновлення продукції.
Кількісну характеристку інноваційного потенціалу можна виразити за допомогою відношення:
де V – кількість освоєних зразків нової продукції; N – кількість створених зразків нової продукції.
Показник характеризує стан (рівень) інноваційних процесів та інноваційної діяльності в країні. Інноваційні процеси обумовлюють створення й впровадження нових технологій, техніки і розроблення нових матералів, розвиток нових галузей і виробництв. Метою інноваційної діяльності є впровадження інновацій у виробництво. У країнах з розвинутою ринковою економікою інноваційною діяльністю займаються 70-80% підприємств. В Україні цей показник в останні роки становить 15-20%.
Можливість реалізації науково-технічного й інноваційного потенціалу країни залежить від ефективності науково-технічної й іноваційної політики держави.
Науково-технічна політика – це політика держави щодо формування й створення умов, сприятливих для ефективного науково-технічного розвитку країни.
Умовами ефективного науково-технічного розвитку вважають:
-
раціональну мотивацію використання результатів НТП у виробництві;
-
соціальну ефективність впровадження результатів НТП (соціалізація економіки, поліпшення умов праці, охорона навколишнього середовища та ін.);
-
конкуренцію в науково-дослідній сфері й захист авторських прав;
-
інтеграцію науково-дослідних, виробничих і фінансових структур;
-
державну підтримку розвитку НТП й інноваваційних процесів.
За кількістю науковців (1774 особи) у розрахунку на мільйон жителів Україна значно відстає від Росії (3319 осіб), Фінляндії (7992 особи), Швеції (5416 осіб), середнього показника ЄС (2607 осіб). Проте найважливішим показником є рівень фінансування науки, за яким Україна з показником 1,16% ВВП значно відстає від середньосвітового показника (2,36%), Швеції (3,98%), США (2,67%). Це призводить до того, що в Україні виробляється лише 6,5% конкурентоспроможної продукції, тоді як в Японії – 67%, США – 78%.
Рівень розвитку і динамізм інноваційної сфери – науки, нових технологій, наукоємних галузей і компаній – створює основу для стійкого економічного зростання. Однак позитивні зрушення в зростанні ВВП в Україні, починаючи з 2000 року, не забезпечили науково-технічного прогресу, що спричинено недоліками в системі державного і корпоративного управління, нерозв’язаністю проблем структурної перебудови, прибуткового ведення господарства. Економічні та фінансові дисбаланси, невідповідність функціонування економіки завданням технологічного розвитку не дозволяють мобілізувати науково-технологічний потенціал.
Наша країна відстає не тільки за показниками формування науково-технологічного потенціалу, а й за параметрами його результативності. Сьогодні на Україну припадає лише 0,004% від загальносвітової кількості щорічних патентних заявок, 0,04% від загальносвітових доходів від продажу ліцензій і 0,05% від загальносвітової вартості високотехнологічного експорту. За цими показниками відставання від країн технологічних лідерів на одного працівника сфери НДДКР досягає двох-трьох порядків. По суті, це вже не просто відставання, а системний розрив.
Відсутність дієвого механізму впровадження технологій і технологічних рішень, скорочення кадрового потенціалу у вітчизняній науці -основні перепони на шляху зростання реальної економіки. Україну характеризує зростання віку наукових працівників, особливо з науковим ступенем, що свідчить про нарощування «вимивання умів» - відплив талановитих та працездатних наукових працівників за межі країни. Тенденції деградації НТП в Україні у найближчі роки можуть набути незворотного характеру. В цих умовах в Україні за роки становлення держави практично відсутній приріст організацій, які виконують наукові та науково-технічні роботи.
Середній вік працівників у сфері НДР загалом у 2005-2006 рр. перевищував 49 років, докторів наук - 61 рік, а кандидатів наук наближався до 53 років.
Інноваційні процеси конкретизуються на просторовому рівні у вигляді нових форм виробництва: регіонів високого науково-технічного розвитку, технополісів, технопарків, бізнес-інкубаторів. Дві перші форми найвищого рівня організації та ефективності інноваційної діяльності в Україні, на жаль, ще не сформувалися. Під технологічним парком розуміють науково-виробничий комплекс, до якого входять дослідний центр і компактна виробнича зона, що прилягає до нього, де на орендних чи інших умовах розташовані малі наукоємні фірми, які виконують завдання зі створення та впровадження нових розробок, виготовлення сучасного обладнання та приладів. На початок 2005 року в Україні було зареєстровано вісім технопарків, з яких працювало 4.
Під бізнес-інкубатором розуміють інноваційну структуру, головним завданням якої є створення локального сприятливого для діяльності малих ризикових фірм підприємницького середовища. В Україні налічується близько 50 бізнес-інкубаторів. Вони, як правило, виникають при реалізації програм зарубіжної технічної допомоги Україні або як реакція на власні потреби підприємницьких виробничих мереж.
Таким чином, пріоритетні напрями розвитку підприємницького сектора в Україні полягають у залученні передового світового досвіду в розбудові нових видів відносин та форм організації в його середовищі та підприємницьких виробничих мереж різного роду.