4. Основи саморозвитку національної економіки

Національні економіки XXI ст. кардинально різняться за станом від-творювальних процесів, їх сталістю, ступенем розвитку суспільного вироб­ництва. Так, разом з ринковими економіками, що розвиваються на базі постіндусгріальних технологій (США, країни Західної Європи), відтворю­ються централізовані економіки (КНДР), що спираються переважно на напівмеханізовану працю, а також економіки з домінуванням традиційних форм господарювання та ручної праці (ряд країн Африки). Крім того, одні країни відтворюють економічну систему, яка вже склалася, інші знахо­дяться на етапі становлення власної економічної системи.

Сучасні прогресивні моделі національної економіки спираються на джерела і основи саморозвитку економіки, які представлені переважно її внутрішніми класичними (двосторонніми) і некласичними (багагосторонміми) суперечностями технологічних, соціальних та соціально-економічннх укладів (рнс. 2.2).

Рис. 2.2 Структура ядра саморозвитку національної економіки

Технологічний (техніко-економічний) уклад — це комплекс техноло­гічних процесів, які являють собою цілісність, що відтворюється, і охоплю­ють різні галузі та об'єднані виробництва. В його межах здійснюється за­мкнений виробничий цикл, що включає видобування і отримання первин­них ресурсів, всі сіиціїїх переробки і випуск кінцевої продукції, відповідної типу суспільного споживання, що склався. Розвиток будь-якого технологіч­ного укладу починається з виробничого впровадження базисної інновації, яка згодом супроводжується іншими інноваціями, які її доповнюють.

За концепцією технологічних укладів російського економіста, члена-кореспондента РАН С. Глазьева, історія міжнародної економіки останніх трьох століть демонструє становления та заміщення п'яти технологічних укладів. Головним фактором і ознакою першого технологічного укладу, з якого почалася епоха сучасного економічного зростання і утвердження його ритму, є механізація текстильної промисловості. Ключовою іннова­цією другого став паровий двигун. Головні особливості третього техно­логічного укладу — широке використання електричних двигунів і розви­ток електротехніки; домінування в якості енергоносія — вугілля, а в якос­ті конструкційного матеріалу сталі; пріоритетний розвиток універса­льних технологій обробки конструкційних матеріалів, верстатного маши­нобудування; залізниця як базова інфраструктура.

В структурі четвертого технологічного укладу домінують хімічна промисловість, автомобіле- та тракторобудування, виробництво моторизо­ваних озброєнь. Для цього укладу характерні також комплексна автомати­зація виробництва багатьох технологічних процесів, широке використання кваліфікованої робочої сили, нафти як базового енергоносія, автомобільного транспорту як пріоритетної інфраструктури. В розвинутих країнах до сере­дини 70-х років минулого століття четвертий технологічний уклад досяі межі своєї експансії. З середини 80-х років головним носієм економічного зростання стає п'ятий технологічний уклад — уклад інформаційних і кому­нікаційних технологій, аерокосмічної техніки, наукомісткнх виробництв, нових джерел енергії. На думку деяких учених, у розвинутих країнах на ру­бежі XX—XXI століть чітко визначилися такі складові майбутнього шостого технологічного укладу, як біотехнології, генна інженерія, штучний інтелект.

Будь-яка економіка є технологічно багатоукладною, тобто в ній одно­часно існують і взаємодіють різні технологічні уклади. У розвинутих краї­нах це третій, четвертий і п'ятий технологічні уклади, при безумовному до­мінуванні п'ятого і появі елементів шостого. В Україні домінуючим є сим­біоз третього і четвертого технологічного укладів з достатньо розвинутими елементами п'ятого в аерокосмічній галузі, танкобудуванні, атомній енерге­тиці. Світовий досвід переконує, що головною умовою випереджаючого зростання виробництв п'ятого технологічного укладу с потужна державна підтримка, перш за все інвестиційна, пошук і реалізація адекватних форм руху техніко-економічних протиріч між:

• технологічними укладами (третім, четвертим та п'ятим);

• факторами виробництва (наприклад, між земельними ресурсами та капіталом);

• результатами виробництва (наприклад, між матеріальним І соціаль­ним продуктом);

• факторами і результатами виробництва;

- різними складовими окремих факторів або результатів виробництва.

Соціальний уклад представлений історично визначеною системою

відтворення людини як особистості, яка включає дві головні складові: а) ак­тивну — професійно-кваліфікаційннй та інтслектуально-освітній потенці­ал суспільства (ПКЮПС); б) інерційну — сукупність національних, куль­турних та інших традицій, норм і принципів, що утворюють домінуючий менталітет суспільства.

Система суперечностей між соціальними укладами, активною та інер­ційною складовими соціального укладу, різними елементами активної або інерційної складової соціального укладу, виступає джерелом руху не тіль­ки соціальної, а й політичної, економічної та духовної сфер суспільства.

Соціально-економічний (економічний) уклад характеризується істо­рично визначеною формою привласнення процесу, умов і результатів ви­робництва продукту і людини. Технологічне багатоукладність національ­ної економіки України визначає процеси формування дрібнотоварного і приватнопідприємницького укладів, де домінують відповідно приватна власність без використання та з використанням найманої праці, а також колективного і державного укладів (секторів) з властивою їм колективною та державною формами власності відповідно. Рушійною силою суспільних змін є протиріччя між різними соціально-економічнимн укладами (напри­клад, між приватнопідприємницьким і державним), між процесами привла­снення та відчуження в межах кожного укладу.

Враховуючи технологічну, економічну та соціально-економічну багатоукладність національної економіки, що відповідають одна одній, стає зрозумілою складність системи її протиріч. Це певною мірою необхідно враховувати при формуванні організаційпо-єкономічного механізму їх руху та розв'язання. Зокрема, вій являє собою суперечливу єдність трьох рівноцінних та самоцінних сторін — ринкового саморегулювання, держав­ного та громадянського економічного регулювання. Конкретні форми та інструменти цього триединого економічного регулювання будуть розгля­нуті в наступних главах.

Тут же слід наголосити на його визначальній ролі у формуванні ядра саморозвитку національної економіки. Суто з технологічної точки зору ядром саморозвитку національної економіки є група машинобудівних і будівельних галузей, з соціальгюї — та складова ПКЮПС, що самовідтво-рюється, нарешті, із суто соціально-економічної— характер привласнення. Інтеграційний підхід до проблеми передбачає визначення в якості ядра са­морозвитку інтеграційно-інноваційного сплаву найактивніших складових всіх трьох типів укладів одного історичного рівня з чітко визначеною постіндустріальиою спрямованістю. Ця проблема стоїть на порядку ден­ному і держави, і бізнесу, і громадянського суспільства.