Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
А.Н.Чанишев-Курс лекцій з античної філософії.doc
Скачиваний:
25
Добавлен:
28.10.2018
Размер:
2.9 Mб
Скачать

Профілософия

Ведійська профілософія. Древньоіндійський світогляд характеризується могутнім розвитком у ньому профілософії, перехідних форм від міфологічного світогляду до світогляду філософського. Така профілософія зароджується вже в «Рігведі», зрозуміло, в її пізніших частинах, і досягає своєї вершини в «Упанішадах».

У «Рігведі» в одному гімні, що вихваляє Індру, прослизає полеміка з тими невідомими нам і неназваними вільнодумцями, які заперечували існування Індри, запитуючи, «хто бачив його?» і «де він перебуває?» (Ригведа. Избр. гимны. М., 1972. С. 116). В іншому гімні міститься думка про єдність богів: Агні, Індра, Яма, Варуна і багато інших імен богів – різні назви, дані мудрецями єдиному буттю. Воно ж лежить в основі єдиного вогню, єдиної зорі, єдиного Сонця (але ж у ведійській міфології саме Сонце, будучи уособленим різними богами, не представлялося єдиним).

Антропоморфічною основою міфологічного світогляду був «Гімн Пуруші». Пуруша (чоловік) – людина-всесвіт, вселенська людина, пізніше дух, який живе в тілі. «Адже Пуруша – це Всесвіт, який був і який буде» (X, 90, 2). Ведійський світогляд релігійно-міфологічний. Тому саме виникнення світу з Пуруші представлено як релігійний обряд, як приношення богами Пуруші в жертву. «Коли боги здійснювали жертвопринесення з Пурушею як жертвою, весна була його жертовною олією, літо – дровами, осінь – жертвою» (Рігведа. С. 259). Від Пуруші виникли коні і гімни, корови і наспіви, Сонце і жертовні формули, простір і вітер, небо і земля і навіть боги Індра й Агні.

У «Гімні Пуруші» міститься соціальний момент – світоглядне обґрунтування соціальної нерівності людей, системи варн в Індії: брахмани виникли з вуст Пуруші, кшатрії – з його рук, вайшї – зі стегон, шудри – зі ступнів. Це перше згадування про варни у древньоіндійських джерелах.

У ведійській міфології зароджується уявлення про безособовий закон. Це ріта. У більш ранньому гімні про ріту говорилося як про особисту істоту. Ріта створює «різноманітну їжу, яка дає силу. Думка про Ріту рятує від гріха... Міцні опори Ріти, досконалий і прекрасний його образ. Завдяки Ріті доставляється нам довгоочікувана їжа, завдяки Ріті є в нас шановані корови» (Антология мировой философии. Далі – АМФ. Т.1.4.1. С. 74). В останній, десятій, мандалі, «Рігведи» ріта представлений абстрактно як космічний і моральний закон.

У гімні «Космічний жар» про ріту (закон) сказано: «Закон (ріта. – А.Ч.) і істина народилися з жару, що спалахнув. Звідси народилася ніч. Звідси – океан, що хвилюється.

39

З океану, що хвилюється, народився рік, який розподіляє дні і ночі, владика всього, що кліпає (тобто живе. – А. Ч.). Сонце і Місяць створив послідовно творець, і день, і землю, і повітряний простір, потім світло» (Рігведа. С. 264). Ми бачимо, як усередині бентежної первісної світоглядної стихії зароджується уявлення про об'єктивну необхідність, про закон.

В останній частині «Рігведи», поряд з «Гімном Пуруші» і гімном «Космічний жар», є й «Гімн про створення світу», де містяться далекі від дійсності уявлення про сутнє і не-сутнє (сат і асат), де піднімається питання про початок світу. «Хто воістину знає? Хто тут проголосить? Відкіля народилося, відкіля це творіння?» (X, 129, 6). «Відкіля це творіння з'явилося: може, саме створило себе, може ні» (X, 129,7). На це питання, підкреслюється в гімні, не можуть відповісти навіть боги, адже й вони з'явилися за допомогою створення цього світу. Якщо про це хто й знає, то це той, хто наглядає над цим світом на вищому небі, але й він може не знати.

Однак у гімні все-таки є відповідь на поставлене питання. З цієї відповіді можна зрозуміти, що спочатку багато чого не було: «Не було не-сутнього і не було сутнього тоді. Не було ні повітряного простору, ні неба над ним». Не було ні смерті, ні безсмертя, ні дня, ні ночі, морок був прихований мороком. Але був якийсь жар, який породив життєдіяльне єдине (одне), першим станом якого було бажання, котре стало насінням думки. «Походження сутнього в не-сутньому відкрили мудреці міркуванням, запитуючи у [своєму] серці».

Брахманізм. Третій шар арійського міфологічного світогляду відображений у «Брахманах».

Одна з найбільш значних Брахман – «Шатапатха-брахмана» («Сто шляхів»). І в ній є елементи профілософії. Але в основному «Брахмани» – опис релігійного ритуалу, що став витісняти поклоніння богам.

Це вже час арійських ранньокласових держав «віку бронзи», світоглядного панування брахманів і початок боротьби освічених кшатріїв проти жрецької світоглядної гегемонії.

Брахмани домінують. Вони максимально ускладнили ритуал і тим самим монополізували його виконання. Жертовний обряд здійснювали чотири жерці. Один волав до богів, вимовляючи гімни «Рігведи», інший (удгарті) супроводжував здійснення жертви пісноспівом із «Самаведи», третій (адхварью) виконував необхідні для обряду дії і вимовляв формули «Яджурведи», четвертий (хотрі) спостерігав за всією церемонією і виправляв помилки перших трьох брахманів. Жертвопринесення були рясні й криваві. Від людських жертвопринесень у цей час відмовились, але убивали безліч тварин. Особливе значення мав ритуал приношення в жертву коня – ашвамедха.

Брахмани створили нову релігію – брахманізм із верховним

40

богом по імені Брахма. Брахманізм не мав коренів ні у ведійській міфології, ні в народній свідомості. Вперше Брахма названий у найбільш пізній самхіті – в «Атхарваведі». Епітети Брахми – самосутній, владика, той що дає щастя й ін. Культ Брахми так і не дістав поширення в Індії. Але Брахма – лише перша особа в брахманістській тріаді (тримурті). Дві інших особи тріади – Вішну і Шива. Брахма – бог-творець, Вішну – бог-хранитель, який проникає в усе (віш – проникати, входити). Шива – бог-руйнівник. Ця тріада потіснила стару індійську тріаду з Індри, Агні і Сурї, зведених до ролі статистів у пантеоні брахманізму. Багато богів представлялися тепер як різні втілення Брахми, Вішну або Шиви. Далі Вішну і Шива заслонили Брахму, і брахманізм розпався на вішнуїзм і шиваїзм.

Головне божество вішнуїтів – навіть не Вішну, а Крішна («чорний, темний») – восьме сходження (аватара) Крішни на землю і його втілення в смертну істоту заради порятунку світу.

Однак сучасні крішнаїти вчать, що Крішна – єдиний бог, тоді як Брахма, Вішну, Шива – всього лише напівбоги.

Нині брахманізм у формі індуїзму – пануюча релігія в Індії.

З ім'ям Брахми пов'язані космологічні, космогонічні та соціальні міфи.

«Араньяки». Поступово «Брахмани» стали обростати книгами трохи іншого змісту. Це «Араньяки» – «Лісові книги». Будучи останньою частиною «Брахман», «Араньяки» носили їх назви, наприклад, «Айтарея-араньяка» (на відміну від «Айтарея-брахманы»). «Лісові книги» призначалися для третьої ашрами – для лісових пустельників. Перехід від стану домогосполаря до самітництва представлявся переходом від шляху діяння до шляху знання. У лісі були неможливі складні домашні ритуальні дії. Саме самітництво призначалося для благочестивих міркувань і сприяло тому, що «Араньяки» стали більш умоглядними порівняно з «Брахманами». В «Араньяках» менше зовнішнього ритуалізму, та й сам ритуал набуває (в силу утрудненості зовнішнього вираження) характеру внутрішнього ритуалу поваги і благочестивого міркування. Все це разом узяте сприяло розвиткові світоглядної думки.