Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
А.Н.Чанишев-Курс лекцій з античної філософії.doc
Скачиваний:
25
Добавлен:
28.10.2018
Размер:
2.9 Mб
Скачать

Аристотель* Життя

Аристотель – найбільший давньогрецький філософ. Він жив у 384 – 322 р. до н.е. Батьківщина Аристотеля – поліс Стагіра. Це місто-держава було розташоване північніше від Афін на відстані трьох градусів широти на північно-західному узбережжі Егейського моря, поруч із Македонією, від якої батьківщина Аристотеля залежала. Батько Аристотеля – придворний лікар македонського царя Амінти III, а сам Аристотель – одноліток сина Амінти, майбутнього македонського царя Філіпа II, з яким Аристотель був знайомий з дитинства. Аристотель рано втратив своїх батьків, його опікуном став дядько по матері.

Перший афінський період. У 367 р. до н.е. сімнадцятилітній Аристотель прибув в Афіни і став слухачем Академії Платона, де він пробув двадцять років, аж до смерті засновника Академії в 347 р. до н.е. Платон був набагато старший від Аристотеля. Він зумів розгледіти геніального юнака і високо його оцінити. Порівнюючи Аристотеля, якого він називав «розумом», з іншим своїм учнем – Ксенократом, Платон казав, що якщо Ксенократ має потребу в шпорах, то Аристотель – у вузді. Зі свого боку Аристотель високо цінував Платона. У написаному Аристотелем на смерть Платона вірші говорилося, що погана людина не повинна сміти навіть хвалити Платона.

Однак уже в школі Платона Аристотель побачив уразливі місця платонівського ідеалізму. Пізніше Аристотель скаже: «Платон мені

Див. також: Чанышев А. Н. Аристотель. М., 1981, 1987.

363

друг, але істина дорожча». Платонізм буде підданий ним проникливій та безсторонній критиці.

Але на початку, як це видно з творів Аристотеля, він повністю поділяє погляди Платона. У 355 р. до н.е. становище Аристотеля в Афінах усталилось у зв'язку із приходом до влади в цьому полісі, столиці Аттики, промакедонської партії. Однак смерть Платона й небажання Аристотеля залишатися в Академії, очоленої спадкоємцем Платона, його племінником Спевсіппом, спонукали Аристотеля залишити Афіни.

Роки мандрівок. Покинувши Афіни, Аристотель перші шість років живе в малоазійській Греції, спочатку в прибережному місті Ассосі, а потім у місті Митилена на сусідньому з Ассосом острові Лесбосі. Вибір Аристотеля не був випадковим. У Малій Азії проживали два учні Платона – Ераст і Коріск, у Митилену ж Аристотеля запросив уродженець Лесбосу Теофраст – друг і співробітник великого мислителя. В Ассосі Аристотель знайшов собі дружину в особі якоїсь Піфіади – прийомної дочки Гермія. Гермій – тиран у місті Атарнеї та засновник міста Ассос. Пов'язаний з Македонією, Гермій був незабаром страчений споконвічними ворогами греків і македонян персами після найжорстокіших катувань. Перед смертю він просив передати своїм друзям-філософам, що він не зробив нічого негідного філософії, яку він, очевидно, високо цінував. Визнаний героєм і мучеником Еллади, Гермій був визнаний гідним пам'ятника в її релігійному центрі – у Дельфах. Напис до пам'ятника зробив Аристотель. Він же оспівав свого тестя в пеані (пеан – древня пісня-молитва, звернена до божества), де порівняв його з Гераклом і Ахіллом.

Наприкінці 40-х років IV ст. до н.е. Аристотель був запрошений Пилипом II на роль вихователя свого сина – тринадцятилітнього Олександра – і перебрався в столицю Македонії Пеллу. Виховання Олександра Аристотелем тривало біля чотирьох років. Згодом великий полководець скаже: «Я шаную Аристотеля нарівні зі своїм батьком, тому що якщо батькові я зобов'язаний життям, то Аристотелеві тим, що дає йому ціну». Аристотель не намагався зробити з Олександра філософа, як це зробив би, очевидно, Платон, одержимий думкою, що люди не будуть щасливі, поки ними не почнуть управляти філософи. Важко, звичайно, сказати, наскільки Аристотелеві вдалося облагородити характер македонця – людини, що стояла, за уявленнями класичного грека, на межі між елліном і варваром. Стосунки вчителя й учня ніколи не були теплими. І як тільки Олександр став царем Македонії, він постарався позбутись Аристотеля, якому довелося повернутися на батьківщину – у Стагіру, де він провів біля трьох років. У цей час відбулася важлива історична подія: у битві під Херонеєю (338 р. до н.е.) македонське військо Пилипа II розгромило з'єднане військо грецьких полісів. Класична Греція як сукупність суверенних полісів перестала існувати. Аристотель же повертається в Афіни.

364

Другий афінський період. Опинившись знову в Афінах п'ятдесятилітнім чоловіком, Аристотель відкриває тут свою філософську школу – Лікей, названу так тому, що школа перебувала поруч із храмом Аполлона Лікейського (Вовчого). До складу території школи входили тінистий сад із критими галереями для прогулянок, тому школа Аристотеля називалася також перипатетичною (тобто прогулянковою), а члени школи – перипатетиками (тобто тими, які прогулюються). Їх було багато, тому що Аристотель мав не одну сотню учнів і послідовників. Аристотель викладав у Лікеї дванадцять років. Другий афінський період Аристотеля повністю збігається із завойовницькою епопеєю Олександра, який підкорив усю західну частину смуги древньої цивілізації та вторгся навіть у її середню частину – в Індію, тобто з епохою Олександра, із часом найвищого зовнішнього розквіту Еллади.

Раптова смерть Олександра викликала в Афінах антимакедонське повстання. Аристотель був обвинувачений у богохульстві – згадали про пеан Аристотеля на честь Гермія, котрий був людиною, тоді як пеан личить лише богу. Не чекаючи суду, Аристотель передав управління Лікеєм Теофрасту й покинув Афіни, як виявилося, назавжди. Аристотель незабаром умер на острові Евбея на віллі своєї покійної матері, котра походила з тих місць. У своєму заповіті Аристотель просив перепоховати останки своєї першої дружини (відповідно до її передсмертного прохання) поруч зі своєю могилою, визначив утримування своїй другій дружині, а фактично наложниці, Герпіллі – матері свого сина Нікомаха, віддав розпорядження щодо обох своїх дітей: Піфіади (від першого шлюбу) і Нікомаха; деяким своїм рабам він дарував волю. Схолархом Лікея став Теофраст.

Твори. Спадщина Аристотеля велика, хоча вона дійшла до нас далеко не повністю. Ще будучи слухачем Академії, Аристотель писав тут діалоги, в яких початківець філософ наслідував Платона. Від них до нас дійшли лише фрагменти, а також переклади. І в тих, і в тих Аристотель залишався ще в основному на позиціях платонівського ідеалізму. В епоху ж Лікея були створені колективні праці, виконані під керівництвом Аристотеля. Зокрема, там був опис ста п'ятдесяти восьми реальних державних устроїв, які тоді існували у грецькому світі й навіть у сусідніх з ним країнах.

Найбільша група творів епохи Лікея (хоча частково вони були написані до цієї епохи) – власні твори зрілого Аристотеля. Це здебільшого неопрацьовані

365

твори, які складаються з «книг», створених у різний час, на різних етапах філософського розвитку філософа.

Існує Аристотелеве питання – питання про хронологічну послідовність праць Аристотеля, і при цьому не тільки самих цих творів, а й наявних у їхньому складі частин – «книг». (У Древній Греції «книгою» називалася частина твору, що трактувала яке-небудь більш-менш закінчене питання й містилася на окремому папірусному сувої.) Однак це питання ще менш розв'язне, ніж аналогічне Платонове питання. Дослідники дають часом зовсім різні рішення, наприклад: одні відносять біологічні праці Аристотеля до третього періоду (тобто до другого афінського періоду), а інші – до другого (роки мандрівок). Єдине, з чим погоджуються, очевидно, всі, – те, що діалоги Аристотеля передують його трактатам і написані в період його перебування в Академії. Однак важливий діалог «Про філософію» деякі дослідники відносять до другого періоду.

«Евдем». Інший діалог раннього Аристотеля – «Евдем» малює нам автора як переконаного платоніка, повністю поділяючого ідеалістичне вчення про потойбічні ідеї як вічні та незмінних зразки і причини минущих речей чуттєвого світу, про антагонізм безсмертної і піднесеної душі та смертного, низинного тіла, про пізнання як пригадування душею колись отриманого нею в потойбічному світі знання, котре вона втратила в результаті тілесного втілення. У діалозі розповідається про те, як молодий кіпріот Евдем, друг Аристотеля, вигнаний зі свого рідного острова з політичних мотивів і примкнув до платонівської школи, перебуваючи у фессалійському місті Фера, важко занедужав. У сні йому було передвіщено, що він видужає та повернеться на батьківщину, тиран же міста Фера буде вбитий. І справді: Евдем видужав, а тиран був убитий, але сам Евдем також незабаром загинув, так і не повернувшись на батьківщину. Однак Аристотель стверджує, що збулося й третє пророкування, тому що «поверненням на батьківщину», передвіщеним прекрасним юнаком, що явився Евдему уві сні, слід вважати зовсім не прибуття Евдема на Кіпр, а повернення душі Евдема в ідеальний світ, у світ істини, краси й добра. У цьому діалозі Аристотель прямо проголошує союз душі й тіла протиприродним. Він схвалює слова Феогніда: Краща доля для смертних – на світ ніколи не народитись / І ніколи не бачити яскравого Сонця променів. / Якщо ж народився, увійти скоріше у ворота Аїда / І глибоко під землею в темній могилі лежати.

«Протрептик». У творі «Протрептик» (звернення, умовляння), написаному не в діалогічній формі, Аристотель звертається до правителя Кіпру Темісона, умовляючи його стати заступником філософії. Аристотель висуває думку про незнищенність філософії,

366

тому що їй служать навіть ті, хто її заперечує: говорячи, що філософія нікчемна, вони вже одним цим пов'язують себе філософським судженням. Аристотель же готовий погодитися з тим, що філософія важка, але він ніяк не згодний з її мнимою нікчемністю й марністю, хоча філософія й справді не опускається до частковостей, залишаючись, говорить Аристотель, на рівні загального й незмінного буття. Але навіть і в такому випадку філософія корисна, тому що вона дає людині зразки поведінки у приватному й громадському житті. Філософію не можна вважати й важкою, про що свідчить її швидкий розвиток без сторонньої допомоги. Неважко уявити, якими великими будуть успіхи науки (в «Протрептику» філософія трактується як знання взагалі), якщо вона дістане підтримку з боку держави.

Залишаючись у цьому творі ще на позиціях платонівського світогляду, Аристотель доводить до крайності платонівський антагонізм душі й тіла своїм дивовижним порівнянням: душа в тілі подібна до живої людини, зв'язаної з трупом (так етруські пірати робили з ще живими бранцями).

Трактати. Збережені твори зрілого Аристотеля можна розбити на вісім груп: логічні, загальфілософські, фізичні, біологічні, психологічні, етичні, політико-економічні й мистецтвознавчі твори.

Логіка – дітище Аристотеля. Наука про мислення та його закони викладена великим ученим у таких його трактатах, як «Перша аналітика», «Друга аналітика», «Топіка», «Спростування софізмів», «Категорії» (втім, є небезпідставною думка, що це не аристотелівський твір), «Про тлумачення». Пізніше логічні твори Аристотеля були об'єднані під спільною назвою «Органон» («Знаряддя»).

Умоглядна фізика Аристотеля відображена в таких його творах, як «Фізика», «Про небо», «Про виникнення й знищення», «Метеорологія» і ін.

Біологія, також розпочинається від Аристотеля, з його робіт: «Історія тварин», «Про частини тварин», «Про рух тварин», «Про походження тварин».

Аристотелеві належить і перший психологічний трактат – твір «Про душу», до якого примикають вісім невеликих трактатів на аналогічні теми.

Великі заслуги Аристотеля в галузі етики. До нас дійшли три етичних твори Аристотеля: «Нікомахова етика», «Евдемова етика», «Велика етика».

«Політика» і «Економіка» Аристотеля становлять групу політико-економічних творів.

Питання мистецтвознавства розглянуті Аристотелем у його «Поетиці». До неї примикає «Риторика».

367

Головний власне філософський твір Аристотеля «Метафізика».

«Метафізика». Аристотель ніколи не називав свою філософію метафізикою. Взагалі в часи Аристотеля цього слова не було. Це неологізм, який виник, очевидно, у I ст. до н.е. Коли Андронік Родоський систематизував рукописи Аристотеля, він помістив власне філософські «книги» філософа після «книг» з фізики і, не знаючи, як їх назвати, позначив словами: «Те, що після фізики» («після» – древньогрецькою «мета»). Так утворилося нове слово – «метафізика», що набуло згодом значного поширення у філософії.

«Метафізика» Аристотеля – ніби напівфабрикат. Вона склалася стихійно з різних «книг» і частин "книг". Звідси її неясності, суперечності та повтори. У «Метафізиці» чотирнадцять книг. При цьому книга V самостійна – це перший в історії філософії словник філософських термінів. Книга XII так само самостійна, як і XIV і частково XIII. Пізня частина XIII книги – новий варіант XIV і частково I книг (4-а й 5-а глави XIII книги – прямий переказ 6-ї та 9-ї глав I книги). Рання частина XI книги передує змісту III, IV і VI книг. У цілому в «Метафізиці» можна розрізнити ранні й пізні частини, а всередині них – основні й побічні. Ранні частини були створені в другий період (роки мандрівок), пізні – у третій (другий афінський період). Ранніми вважаються I, III і IV книги, пізніми й основними VI, VII і VIII книги, до них примикають IX і X. Інші книги – II, V, XI, XII, XIII, XIV – можна вважати побічними. Отже, ядро «Метафізики» – VI, VII і VIII книги, з них треба починати вивчення цього пам'ятника давньогрецької філософії.

Коливання Аристотеля. Філософська доктрина Аристотеля в цілому важка для розуміння. Багато в чому це пояснюється поганим станом тексту «Метафізики», але також і тим, що сам Аристотель так і не зміг ясно розвязати для себе такі важливі філософські проблеми, як взаємовідношення загального й окремого, розуму й тіла, емпіричного й раціонального пізнання.