Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
А.Н.Чанишев-Курс лекцій з античної філософії.doc
Скачиваний:
25
Добавлен:
28.10.2018
Размер:
2.9 Mб
Скачать

Іонійська філософія*

Зародження античної науки. Незважаючи на наявність у профілософські часи в Елладі різних спеціальних знань, давньогрецька наука виникає одночасно з філософією. Однак антична традиція одностайна в тому, що перші античні філософи пройшли попереднє навчання в Єгипті й частково у Вавилонії, де вони засвоїли досягнення близькосхідної протонауки. Відповідно до відомого міфу, сама Європа – фінікіянка, викрадена Зевсом. Брат Європи Кадм, опинившись у Греції в пошуках сестри, не тільки заснував Фіви, але й приніс грекам фінікійський алфавіт.

Генезис античної філософії. Геніальні учні швидко перевершили своїх учителів. Уже перші античні філософи стали переробляти афро-азіатську обчислювальну математику в дедуктивну науку. На цій основі й стало можливим виникнення античної філософії як раціоналізованого світогляду, що шукає субстанціальну основу світобудови. Філософія в Елладі зароджується як стихійний матеріалізм, як натурфілософія на основі власної світоглядної та близькосхідної наукової про-філософії в умовах антиаристократичної реформи.

Філософія в Елладі виникає як світогляд промислово-торговельного міського класу, демосу, що бореться за владу проти землевласницької аристократії. Зв'язок з виробництвом, яке одержало можливість різкого прискорення розвитку у зв'язку з переходом до заліза, розвиток товарно-грошових, речових відносин, міська культура, класова боротьба, перехід від авторитарних аристократичних до тиранічних, а через них і до демократичних форм державного устрою, пробудження особистості й особистої ініціативи

Див.: Михайлова Э. Н., Чанышев А. Н. Ионийская философия. М., 1966.

174

- все це сприяло реалізації тієї можливості виникнення філософії, що була закладена в профілософії.

Антична філософія. Разом з тим антична філософія в цілому – філософія рабовласницького суспільства, що наклало на неї незгладиму печатку. Спроба світоглядного обґрунтування соціального інституту рабства, духовний аристократизм, все-таки невисокий рівень дедуктивної науки, відсутність методів експериментального дослідження, споглядальність і умоглядність переважної більшості філософських доктрин, відсутність безпосереднього зв'язку з практикою в результаті презирства до виробничої діяльності – все це обмежувало можливості античної філософії.

Разом з тим антична філософія – грандіозна спроба побудувати раціоналізовану картину світу, розумно розв'язатиосновне питання світогляду, при цьому в древньозахідній філософії були в зародку майже всі подальші різновиди філософських видів світогляду, як філософського ідеалізму, так і філософського матеріалізму.

Періодизація античної філософії. Древньозахідна, антична, спочатку тільки грецька, а потім і римська, філософія існувала протягом більш ніж тисячоріччя (з VI ст. до н.е. до VI ст. н.е.). За цей час вона пройшла, як і вся антична культура, замкнутий цикл від зародження до розквіту, а через нього до занепаду й загибелі. Відповідно до цього історія античної філософії розпадається на чотири періоди: 1) протофілософія – період зародження й формування (VI ст. до н.е.); 2) зрілість і розквіт (V – IV ст. до н.е.), 3) присмерки – грецька філософія епохи еллінізму й латинська філософія періоду Римської республіки (III – I ст. до н.е.) і 4) період занепаду і загибелі в епоху Римської імперії (I – V ст. н.е.).

Джерела. Антична філософська література збереглася в цілому погано. Всі праці філософів першого періоду загинули, від них уціліли лише фрагменти, й то завдяки тому, що вони наводилися в працях тих більш пізніх античних авторів, яким удалося пробитися крізь тьму століть. Праці більшості філософів другого періоду також цілком до нас не дійшли. Виняток становлять лише твори Платона й Аристотеля. Така ж картина спостерігається й у третьому й у четвертому періодах, однак там кількість філософських праць, що дійшли до нас цілком, більша. Наприклад, дивно, що повністю збереглася філософська поема античного матеріаліста Лукреція Кара «Про природу речей». У такий спосіб інформація, отримана з інших рук, становить більшу частину нашої інформації у випадку древньозахідної, як, втім, і древньосхідної філософії. Але інформація, отримана з пізніх джерел, кишить суперечностями, помилками і модернізаціями. Така інформація в основному належить так званим доксографам, тобто «описувачам думок», нездатним на скільки-небудь серйозний

175

аналіз. Втім, є й більш надійні джерела наших знань про найдавнішу грецьку філософію.

Це насамперед праці Платона й Аристотеля. В «Метафізиці» Аристотеля міститься перший нарис історії античної філософії, щоправда, лише в одному аспекті – в аспекті аристотелівського вчення про першопричини. Думки Платона й Аристотеля варто скоріше відносити до логічної, ніж до емпіричної концепції історії філософії. Початок справжньої доксографії можна знайти, мабуть, у Теофраста, учня Аристотеля, який описує вчення філософів із проблем у своїй праці «Думки фізиків», хоча, на жаль, ця праця дійшла до нас у його невеликій частині, причому на відміну від Аристотеля, Теофраст не підганяв історико-філософський матеріал до своєї концепції.

Хоча праця Теофраста не дійшов до нас цілком, вона була використана такими пізніми античними авторами, як Псевдо-Плутарх, Арій Дідім, Філодем, Ціцерон, Олександр Афродісійський, Сімплікій, Іполит, Сотіон, Діоген Лаерцій і ін. Наприкінці II ст. до н.е. невідомий автор зробив витяг (епітоме) із праці Теофраста. Вана теж загинула, але колись встигла стати основою для праці іншого невідомого стоїка середини I ст. до н.е. Ця праця одержала умовну назву «Ветуста плацита» – «Древні вислови». На неї опиралися Ціцерон, Філон, Філопон, Аецій, Макробій, Амміан, автор «Гомерівських алегорій», Цельс, Варон, Енесідем, Тертулліан і ін. У свою чергу на Аеція сиралися Стобей, Теодорит, Немесій, Псевдо-Плутарх – автор праці «Плацита». А ця праця послужила джерелом для Євсевія, Псевдо-Галена, Афенагора, Ахілла, Кирила, аль Харастані.

Самостійне джерело з філософів першого періоду становлять праці Секста Емпірика (II – III ст.). Мають значення й праці деяких ранньохристиянських письменників II – V ст. – Іринея, Іполита, Климента, Орігена, Єпіфанія, Арнобія, Августина й ін.

Маючи справу з доксографичним матеріалом, варто враховувати, що зміст термінів згодом змінювався. Уже Аристотель не завжди правильно розумів деякі терміни більш ранніх античних філософів.

Іонія. Якщо прийняти, що антична філософія – плід давньогрецької міфологічної світоглядної та близькосхідної наукової профілософії, то факт зародження древньозахідної філософії саме в Іонії недивний. «Іонія, – сказав А.І.Герцен, – початок Греції і кінець Азії». У VIII – VII ст. до н.е. Іонія – передова частина Егейського світу. Вона була розташована на західному узбережжі півострова Мала Азія й складалася з дванадцяти самостійних полісів. Це Мілет, Ефес, Клазомени, Фокея й ін. Іонія – батьківщина епічної поезії. Іонійцем був Гомер. Іонія – батьківщина

176

лірики. Іонийцями були перші логографи, тобто «ті що пишуть слова» (мається на увазі – прозою) і перші історики. Серед них Кадм Мілетський, автор книги «Заснування Мілета», географ Гекатей Мілетський з його «Описом землі», історик Геродот.

Двохсотлітньому розквіту іонійської культури поклало кінець перське завоювання. Повстання іонійців у 496 р. до н.е. було жорстоко приборкане, Мілет зруйнований.

Однак і після своєї катастрофи Іонія поставляла уми власне Елладі. З Галікарнаса вийшов Геродот, із Клазомен – Анаксагор, з Мілета – Архелай, Евбулід і, можливо, Левкіпп, з острова Самоса після Піфагора – Меліс, Епікур, Аристарх.

Іонийська філософія. «Іоніке філософіа» (Діоген Лаерцій) була представлена в основному Мілетською школою і філософом-одинаком Гераклітом. Іонійськая філософія в цілому стихийно-матеріалістична і наївно-діалектична, що не виключає наявності в ній елементів ідеалізму.

Іонійська філософія – це протофілософія. Для неї характерні ще відсутність чіткої поляризації на матеріалізм і ідеалізм, чим і пояснюються стихійність її матеріалізму і співіснування його із зачатками ідеалізму, наявність багатьох образів міфології, значних елементів антропоморфізму, пантеїзму, відсутність власне філософської термінології та пов'язана із цим алегоричність, бачення фізичних процесів у контексті моральної проблематики, що свідчить про те, що й антична філософія певною мірою народжується як етика.

Однак іонійська філософія – філософія в основному розумінні цього слова, тому що вже перші її творці прагнули зрозуміти той чи той первень як субстанцію. Звідси певна системність їхніх поглядів, причому наївно матеріалістична, тому що утверджувані ними первні – та чи та форма речовини, а не духу. Іонійську філософію варто вважати такою і тому, що форма її, незважаючи на пережитки міфологічної образності, все-таки раціональна, тому що вона виражалась у міркуваннях і спробах мислення в поняттях, які явно просвічують крізь образність. Вода, земля, повітря, вогонь, логос, необхідність – все це вже деміфологізовані образи, що вступили на грань понять. Уже передфілософська міфологія свідчить про народження філософії – в образі того самого сина Зевса, якого батько так боявся. Цей син Зевса й Метіди – логос, «розумне слово», що винесло свій вирок міфам і епосам.

Іонійська філософія антиміфологічна й надміфологічна. Вона – світогляд торгово-ремісничих шарів міського населення, що боролося за владу проти аристократії настільки успішно, що навіть цар Геракліт відмовився від своїх прав на користь брата й став іонійським філософом, який хоча й з презирством ставився до демосу, але все-таки

177

світоглядно виправдовував ті соціальні перетворення, які відбувалися в Елладі в VI ст. до н.е. і певну подобу якої ми вже спостерігали в Індії й у Китаї.

Якщо міфологічний світогляд зупинився в Гесіода на гранично узагальненому питанні про генетичний первень усього сутнього (адже Гесіод запитував у муз про те, що першим виникло), то перші філософи йдуть далі й порушують питання про субстанціальний первень усього сутнього, про той єдиний первень, який не тільки все із себе народжує, але і як субстанція, як сутність лежить у глибині всіх без винятку явищ. Іонійські філософи – моністи, їхня першооснова завжди одна. Вона речовинна, але також і розумна, навіть божественна. У цих уявленнях і коренилися зачатки ідеалізму та філософської теології. Однак сильнішим був культ розуму, мислення, тобто та здатність, завдяки якій і існує сама філософія як системно-раціоналізований світогляд.

Основне питання світогляду в іонійській філософії поступово почало набувати форми основного питання філософії, хоча цей процес завершиться пізніше, лише в V ст. до н.е. (про що піде мова нижче).