[Введите текст]

Гражданское право

1.Фізичні особи як суб’єкти цивільних правовідносин. правоздатність та дієздатність фізичної особи. Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи та визнання її недієздатною. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою та оголошення фізичної особи померлою

Згідно з ЦК фізична особа — це людина, що виступає як учас­ник цивільних відносин (ст. 24).

Поняття "фізична особа" і "людина" взаємопов'язані, але не тотожні. Фізична особа — це завжди і тільки людина. Проте людина може бути, а може і не бути учасником цивільних відносин. Крім того, людина може розглядатися як суб'єкт права, а може бути пред­метом наукового дослідження або розглядатися як об'єкт впливу у іншій системі суспільних зв'язків.

Отже поняття фізичної особи у цивілістиці може не співпадати з поняттям людини, як істоти біологічної: іноді ці поняття тотожні, а іноді — поняття "фізична особа" вужче за поняття "людина".

Правоздатність фізичної особи — це здатність людини мати цивільні права і обов'язки.

Цивільна правоздатність є необхідною передумовою виникнення цивільних прав та обов'язків. Отже, правоздатність — це лише загальна, абстрактна можливість мати права чи обов'язки. Натомість конкретні права й обов'язки виникають з підстав, передбачених законом — юридичних фактів. Тому за рівної правоздатності всіх людей конкретні цивільні права фізичної особи різняться залежно від її віку, майнового становища, стану здоров'я тощо.

Згідно зі ст. 26 ЦК усі фізичні особи є рівними у здатності мати особисті немайнові та майнові цивільні права та обов'язки, які вста­новлені Конституцією та цим Кодексом, а так само інші цивільні права, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст.ст. 21—24 Конституції цивільна правоздатність ґрунтується на принципах рівноправності і соціальної справедли­вості. Забороняються будь-які форми обмеження прав громадян за ознаками соціальної, расової, національної, мовної чи релігійної приналежності. Певні обмеження правоздатності іноземних грома­дян і осіб без громадянства встановлюються законом з метою забез­печення державної безпеки або як міра-відповідь для громадян тих держав, котрі встановили обмеження для українців.

За загальним правилом правоздатність не залежить також від віку, стану здоров'я, можливості здійснення прав і обов'язків, життєздатності людини.

Отже, характерніша ознаками правоздатності є:

її рівність для всіх фізичних осіб;

невідчужуваність її на користь інших фізичних осіб;

неможливість її обмеження актами суб'єктів приватного чи суб'єктів публічного права окрім випадків, прямо встановлених законом;

існування як природної невід'ємної властивості фізичної особи.

Правоздатність фізичної особи виникає у момент ЇЇ народження і припиняється у момент її смерті (ст. 25 ЦК).

Обсяг прав, які складають зміст цивільної правоздатності, законодавством не обмежений. Фізична особа може мати практич­но будь-які права. Обмеження існує лише одне: володіння ними має не суперечити закону та моральним засадам суспільства.

Таким чином, зміст цивільної правоздатності фізичних осіб скла­дає у сукупності систему їхніх соціальних, економічних, культурних та інших прав, визначених і гарантованих Конституцією, ЦК, іншими актами законодавства. При цьому враховуються права, за­безпечені міжнародними актами.

Принципу приватного права: "Дозволено все, що не заборонене законом".

У встановлених законом випадках і тільки за рішенням суду фізична особа може бути обмежена у здатності мати деякі права. До таких обмежень, зокрема, належать заходи кримінального пока- рання. Так, ст. 51 Кримінального кодексу (КК) України передбачає іакі заходи, як арешт, обмеження волі, позбавлення волі на пев­ний строк і довічно, позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю тощо.

Дієздатність фізичної особи — це її здатність своїми власними діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання (ст. 30 ЦК).

Елементами змісту дієздатності фізичної особи є:

можливість самостійного вчинення правочинів (право- чиноздатність);

можливість нести самостійну майнову відповідальність (де- ліктоздатність);

можливість складати заповіт та бути спадкоємцем (теста- ме нтоздатність);

можливість обирати собі представника та самому виступати як представник (трансдієздатність);

можливість займатися підприємницькою діяльністю (бізнес- дієздатність). Доцільність виокремлення такого елементу дієздат- пості зумовлена тим, що цей елемент загального поняття дієздат­ності не обмежується лише загальним правом вчиняти правочини, але й пов'язаний із вчиненням дій щодо державної реєстрації громадянина як підприємця, з одного боку, регулюванням діяль­ності фізичних осіб — підприємців правилами нормативно-право- вих актів, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб (ст.ст. 50—54 ЦК) з іншого.

На відміну від правоздатності дієздатність пов'язана зі здій­сненням громадянином вольових дій, що припускає досягнення певного рівня психічної зрілості. Критеріями є вік, а також стан психічного здоров'я.

З урахуванням цих критеріїв можна виокремити декілька видів дієздатності фізичних осіб:

повну дієздатність (18, либо меньше);

часткову дієздатність(до 14);

неповну дієздатність(от 14 - 18).

За наявності достатніх підстав за заявою батьків (усиновлюва­чів), піклувальника, органу опіки та піклування згідно з ч. 5 ст. 32 ЦК суд може обмежити право неповнолітньої особи самостійно роз­поряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавити ЇЇ цього права, тобто застосувати обмеження дієздатності фізичної особи.

Підставою такого обмеження зазвичай слугує явно нерозважливе розпорядження коштами, використання їх, наприклад, на спиртні напої, азартні ігри тощо. Після обмеження можливості самостійно розпоряджатися доходами неповнолітня особа може вчиняти право- чини за згодою законних представників, а при позбавленні його права самостійного розпорядження заробітком, стипендією чи іншими доходами відповідні правочини за нього вчиняють законні представники. Суд скасовує своє рішення про обмеження або позбавлення цього права, якщо відпали обставини, які слугували підставою для його прийняття.

Обмежену цивільну дієздатність має також фізична особа, котру суд обмежив у дієздатності через те, що вона страждає на психічний розлад, що істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, а також фізична особа, котру суд обмежив у дієздатності через те, що вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких за за­коном зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище (ст. 36 ЦК).

Без згоди піклувальника фізична особа, обмежена у дієздатності, не може:

а) продавати, дарувати, заповідати, обмінювати, купувати майно, а також вчиняти інші правочини щодо розпорядження майном, за винятком дрібних побутових (ст. 37);

б) самостійно одержувати заробітну плату, пенсію та інші види доходів (авторський гонорар, винагороди за відкриття, винаходи і ощо). Одержання заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів особи, цивільна дієздатність якої обмежена, та розпорядження ними здій­снюються піклувальником.

Піклувальник може письмово дозволити фізичній особі, цивільна дієздатність якої обмежена, самостійно одержувати заробіток, пенсію, стипендію, інші доходи та розпоряджатися ними. Відмова піклувальника дати згоду на вчинення правочинів, що виходять за межі дрібних побутових, може бути оскаржена особою, цивільна дієздатність якої обмежена, до органу опіки та піклування або суду.

Піклувальники не можуть брати участь у правовідносинах, що пов'язані з особою підопічного. Вони контролюють лише право­чини, котрі мають майновий характер. При цьому закон забороняє піклувальнику давати згоду на здійснення підопічним дій, пов'яза­них з безоплатним відчужуванням майна. Піклувальник також не має права укладати з підопічним правочини відносно себе особисто або відносно членів своєї родини.

Особа, цивільна дієздатність якої обмежена, самостійно несе відповідальність за порушення нею договору, укладеного за згодою піклувальника, та за шкоду, що завдана нею іншій особі.

Якщо обставини, що послужили підставою обмеження дієздат­ності особи (видужання фізичної особи, поліпшення її психічного стану, припинення зловживання спиртними напоями, наркотични­ми засобами, токсичними речовинами тощо) відпали, суд поновлює її цивільну дієздатність. Рішення суду про поновлення цивільної дієздатності є підставою припинення піклування, встановленого над фізичною особою (ст. 38 ЦК).

Факт психічного одужання фізичної особи підтверджується від­повідним фаховим медичним висновком, якщо особа знаходилась в спеціальному медичному закладі на лікуванні.

Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу нездатна усвідом­лювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Справа може бути порушена за заявою членів родини особи, громадських організацій, прокурора, органа опіки і піклування, психіатричної лікувальної установи в суді за місцем проживання громадянина чи за місцем перебування лікувальної установи, де він перебуває. Суддя в порядку підготовки справи до судового засідан­ня призначає судово-психіатричну експертизу. У судовому засіданні беруть участь громадянин, якщо це можливо за станом його здоров'я, члени його родини, прокурор, представник органу опіки і піклу­вання.

Законом передбачені пенні гарантії віл необгрунтованого звернення іо иду к> заявою про визнання особи недієздатною. Зокрема, якшо слд відмовить у задоволенні заяви про визнання особи недієздатною і буде встановлено, що ця вимога була заявле­на недобросовісно, фізична особа, якій було завдано моральної шкоди, має право вимагати від заявника її відшкодування (ст. 39 ЦК).

Фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду. Якшо від часу виникнення недієз­датності залежить ви знання недійсним шлюбу, договору або іншого правочпну, суд з урахуванням висновку судово-психіатричної експер­тизи та інших дока зів щодо психічною стану особи може визначи­ти у своєму рішенні день, з якого нона визнається недієздатною (ст. 40 П К>

Рішення суду про недієздатність громадянина є підставою для призначення йому опікуна, який є його Законним представником (ст. 41 ЦК).

Визнання фізичної особи безвісно відсутньою слугує, передусім, захисту майнових інтересів відсутньої особи та інтересів осіб, з якими вона пепсОуьає \ повільних відносинах.

Гарантією від необгрунгованого визнання особи безвісно від­сутньою є те, що відповідне рішення приймає лише суд. До того ж ст. 43 ЦК максимально точно встановлює умови, за яких фізична особа може бути визнана безвісно відсутньою, передбачаючи, шо для цього необхідно, шоб протягом одного року в місці її постійного проживання (ст. 20 ЦК) не було відомостей про місце її перебування.

V разі неможливості встановиш день одержаний оскінніх »ід ом ос- і сі» про місце перебування особи початком її бе звісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим. у якому були одер­жані такі відомості, а в разі неможливості встановити цей місяць — перше січня наступного року.

Порядок визнання особи безвісно відсутньою ви тичсниіі Ци­вільним процесуальним кодексом України (ІД ПК). Заява подасться іаінтересованою особою до суду щ місцем її прожинання (чи с заявник заінтересованою йсобою. встановлює суд) Суд розглядає справу у порядку особливою провадження з обои я жовою участю прокурора,

Слід звернути увагу на ге. шо закон розрізняє поняття: "фізична особа, місце перебування якої невідоме" та "фізична особа, яка визнана безвісно відсутньою" (сі 44 ЦК).

Різниця між ними полягає в тому, що безвісно відсутньою фізич­на особа вважається лише з моменту набрання чинності рішення суду про визнання її такою. До цього (але з моменту звернення заявника або органу опіки га піклування ло нотаріуса з відповідною заявою) особа вважається іакою, місце перебування якої невідоме.

На перший поіляд. може здатися, шо фізична особа має вважа­тися такою, місце перебування якої невідоме, вже з моменту отри­мання останніх відомостей віл або про неї. Проте такті висновок суперечить ч. 2 ст. 44 ЦК, котра пов'изуч правові наслідки із заявою заінтересованої особи або органу опіки та піклування то нотаріуса.

Над майном фізичної особи, яка визнана судом безвісно відсут­ньою, а також фізичної особи, місце перебування якої невідоме, після того, як нотаріус за останнім місцем проживання такої особи опише належне їй майно, встановлюється опіка.

Опікун над майном фізичної особи, яка іп.нана безвісно від­сутньою, або фізичної особи місце перебування якої невідоме, приймає виконання цивільних обов'язків на її користь, погашає за рахунок її майна борги, управляє цим майном в її інтересах.

За заявою заінтересованої особи опікун над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або фізичної особи, місце перебування якої невідоме, надає за рахунок цього майна утри­мання особам, яких вони за законом зобов'я зані утримувати, погашає зобов'язання, термін виконання яких настав, тощо.

Опіка над майном припиняється у разі скасування рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою, а також у разі появи фізичної особи, місце перебування якої було невідомим.

Для цього необхідним є дотримання таких умов: 1) фізична особа, яка була визнана безвісно відсутньою, з'явилася або одержано відо­мості про місце її перебування; 2) є заява цієї особи або іншої заінтересованої особи; 3) скасування судом рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою (ст.ст. 44, 45 ЦК). Аналогічні умови мають бути дотримані у разі появи фізичної особи, місце перебування якої було невідомим (крім скасування судом рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою, оскільки такого рішення у цьому випадку не було).

Скасування рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою, а також поява фізичної особи, місце перебування якої було невідомим, є також підставою для припинення договору про довірче управління. Якщо шлюб був розірваний, то він може бути поновлений органом РАЦС за спільною заявою подружжя за умови, що жоден з них не уклав новий шлюб (ст. 118 СК).

Якщо особа, котра визнана безвісно відсутньою, або місце знаходження якої невідоме, не з'явилася і не подає про себе відо­мостей, наступним кроком є оголошення фізичної особи померлою.

Згідно зі ст. 46 ЦК фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомос­тей про місце її перебування протягом 3 років, а якщо вона зникла безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припускати її загибель від певного нещасного випадку, — протягом 6 місяців. Особа, яка зникла безвісти у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена судом померлою після спливу 2 років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до закінчення цього строку, але не раніше спливу 6 місяців.

Фізична особа оголошується померлою з дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка зникла безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті.

Оголошення особи такою, що померла, провадиться судом у порядку, аналогічному порядку визнання фізичної особи безвісно відсутньою.

При цьому слід враховувати те, що підставою для оголошення особи померлою є не факти, які напевне підтверджують її загибель, а обставини, що дають підставу припускати смерть такої особи. Тому оголошення особи судом померлою необхідно відрізняти від встановлення судом факту смерті особи у певний час і за певних обставин у разі відмови органів РАЦС зареєструвати смерть, якщо від цього факту залежить виникнення, зміна або припинення осо­бистих чи майнових прав фізичних або юридичних осіб.

Оскільки оголошення фізичної особи померлою, грунтується на презумпції смерті цієї особи, правові наслідки оголошення фізичної особи померлою прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті (ст. 47 ЦК). Це означає, шо після оголошення фізичної особи померлою, відкривається спадщина (ст. 1220 ЦК), утриманцям призначається пенсія, шлюб припиня­ється (ст. 104 СК).

Проте, оскільки оголошення фізичної особи померлою грунтується на презумпції, а не на факті смерті, ЦК передбачає заходи, спрямовані на забезпечення інтересів фізичної особи, оголошеної померлою, якщо вона виявиться живою. Зокрема, спадкоємці такої особи не мають права відчужувати протягом 5 років нерухоме майно, що перейшло до них у зв'язку з відкриттям спадщини. Для забезпе­чення виконання цієї вимоги нотаріус, який видав спадкоємцеві свідоцтво про право на спадщину на нерухоме майно, накладає на нього заборону відчуження (ст. 47 ЦК).

Якщо фізична особа, яка була оголошена померлою, з'явилася або якщо одержано відомості про місце ЇЇ перебування, суд за місцем перебування цієї особи або суд, що постановив рішення про оголо­шення її померлою, за заявою цієї особи або іншої заінтересованої особи скасовує рішення суду про оголошення фізичної особи по­мерлою (ст. 48 ЦК). Скасування раніше винесеного рішення про оголошення особи померлою є підставою для анулювання запису про її смерть у книзі записів актів цивільного стану.

На підставі такого рішення фізична особа, яка була оголошена померлою, має право вимагати від особи, яка володіє її майном, повернення цього майна або його вартості. Але задоволення цих вимог залежить від того, чи збереглося майно в натурі, а також від підстав переходу його до інших осіб. Зокрема, якщо майно збе­реглося та безоплатно перейшло до когось після оголошення фізичної особи померлою, воно підлягає поверненню, за винят­ком майна, придбаного за набувальною давністю, а також грошей та цінних паперів на пред'явника. Особа, до якої майно перейшло за відплатним договором, зобов'язана повернути його, якшо буде встановлено, що на момент набуття цього майна вона знала, що фізична особа, яка була оголошена померлою, жива. У разі не­можливості повернути майко в натурі особі, яка була оголошена померлою, відшкодовується вартість цього майна.

Якщо майно фізичної особи, яка була оголошена померлою і з'явилася, перейшло у власність держави, Автономної Республіки Крим або територіальної громади і було реалізоване ними, цій особі повертається сума, одержана від реалізації цього майна.

У інших випадках майно чи його вартість поверненню не підлягає.

При поверненні майна фізичній особі, яка була оголошена по­мерлою. вона мас прано вимагати піл того, хто колодні майном, повернення чи відшкодування отриманих ним доходів з вирахуван­ням зроблених необхідних витрат на майно. Питання про долю поліпшень манна, зроблених тим, хто володів майном, вирішується залежно від гого, чи можна відділити ні поліпшення без пошкод­ження майна. Я кіно поліпшення можна відділити, той, хто володів майном, вправі залишити їх за собою. Якщо відділення їх немож­ливе, володілець майна має право вимагати компенсації витрат на поліпшення майна. При цьому вказані витрати оцінюються як такі, що не перевищують розмір збільшення вартості майна.

Шлюб громадянина, оголошеного померлим, може бути віднов­лений органами РАПС за спільною заявою подружжя, якщо жоден з них не уклав новий шлюб (ст. ! 18 СК).

Для задоволення вказаних вимог і повернення майна чи випла­ти зазначених сум, час появи фізичної особи, що була оголошена померлою, значення не мас.