39. Поняття та підстави цивільно-правової відповідальності. Види цивільно-правової відповідальності. Підстави звільнення від цивільно-правової відповідальності. Випадок та не переробна сила.

Передусім нагадаємо, що існують 2 різних підходи до розуміння відповідальності, суть яких полягає в тому, що юридична відпо­відальність, в тому числі й цивільно-правова, тлумачиться як від­повідальність за минулі вчинки (ретроспективна відповідальність) або як відповідальність за майбутню поведінку (проспективна або позитивна відповідальність).

Не зупиняючись детально на всіх аспектах пов'язаної з цим дис­кусії, зазначимо лише, що більш вірною уявляється точка зору, згідно з якою поділ юридичної відповідальності на позитивну і не­гативну (проспективну і ретроспективну) не відповідає її природі. Підґрунтям юридичної відповідальності є правова оцінка, а під­ґрунтям позитивної відповідальності є оцінка моральна. Тому такий поділ, в цілому, є не зовсім точним.

Ґрунтуючись на таких міркуваннях, цивільно-правову відпові­дальність слід розуміти як відповідальність ретроспективну, тобто як відповідальність за вчинене правопорушення.

Відносно визначення цивільно-правової відповідальності та її характерних ознак, в юридичній літературі вже багато років точиться дискусія.

Зокрема, поняття цивільно-правової відповідальності нерідко пов'язують з санкцією за правопорушення. У найбільш загальному вигляді цю позицію можна сформулювати так: цивільно-правова відповідальність — це санкція (реалізація санкції) за порушення цивільного законодавства (О. Иоффе).

Однак тут увага загострюється на зовнішній стороні. Але у визна­ченні має бути відображена й суть відповідальності, й особливості реалізації санкції. Адже до заходів відповідальності можуть бути віднесені не всі санкції, а тільки деякі з них, що відповідають певним вимогам. Суть юридичної відповідальності взагалі і ци­вільно-правової відповідальності зокрема полягає в тому, що вона є застосуванням до правопорушника передбаченого санкцією правової норми заходу державного примусу.

Разом з тим, не будь-яка реалізація санкції, не будь-який держав­ний примус підпадає під поняття цивільно-правової відповідальності.

Особливостями цивільно-правової відповідальності є:

1. державний примус, який відрізняє юридичну відповідальність від інших видів соціальної відповідальності (наприклад, моральної);

2. крім державного примусу, який характеризує право загалом, і иповими для відповідальності є несприятливі наслідки, що наста­ють для її суб'єкта (в цивільному праві це, як правило, наслідки майнового характеру, майнові втрати, наприклад, відшкодування збитків, стягнення неустойки тощо);

3. державний і суспільний осуд порушника за порушення норм, встановлених державою, який дозволяє відмежувати відповідальність від інших випадків настання несприятливих наслідків.

Не рідше ніж з категорією "санкція", юридична відповідальність пов'язується з категорією "обов'язок". Наприклад, підкреслюється, що відповідальність слід вважати обов'язком, що примусово вико­нується, який вже існував раніше, або знову виник внаслідок право­порушення. Такий зв'язок здається цілком обгрунтованим, однак потребує уточнення. Очевидно, під відповідальністю слід розуміти не будь-який обов'язок, що існує у звичайному відношенні, а обов'язок, що виникає вже після порушення, тобто той, який існує в так званому охоронному правовідношенні.

Істотними особливостями такого обов'язку є те, що на відміну від звичайного обов'язку, сформульованого в законі або договорі, обов'язок-відповідальність покладається на порушника, він сфор­мульований в санкції правової норми або в договорі — в тих його пунктах, де передбачені наслідки невиконання або неналежного виконання договірного зобов'язання. Таким чином, відповідаль­ність — це новий, додатковий обов'язок, що є вторинним відносно первинного обов'язку, не виконаного внаслідок правопорушення; цей новий обов'язок полягає нерідко в необхідності зазнання об­тяжень і обмежень, що покладаються додатково до обов'язків, що вже існують. Саме в покладанні такого додаткового обов'язку, що є покаранням, виражається державний осуд особи, яка вчинила правопорушення.

Вище йшлося про те, що юридична відповідальність полягає в реалізації санкції. Стосовно цивільно-правової відповідальності, не­обхідним є деяке уточнення. Воно полягає в тому, що, говорячи про неналежне виконання зобов'язання як про протиправну дію з боку боржника, необхідно мати на увазі, що йдеться не лише про порушення останнім норми права, але і суб'єктивного права креди­тора. Звідси випливає, що санкція застосовується як за порушення норми права, так і за порушення суб'єктивного права іншої особи. При цьому слід мати на увазі, що в цивільному праві застосування санкції для захисту суб'єктивного права управомоченої особи не завжди пов'язане з відповідальністю. Наприклад, якщо майно вилу­чається з чужого незаконного володіння в примусовому порядку, то має місце санкція, що застосовується за вчинене правопору­шення. Разом з тим, таку санкцію не можна вважати відповідаль­ністю, тому що вона не пов'язана з якимись позбавленнями для порушника, в якого вилучається річ, що йому не належить. Тому для цивільно-правової відповідальності слід особливо підкреслити, що вона є не просто санкцією за цивільне правопорушення, а таким заходом, який спричиняє певні втрати майнового характеру, тобто спрямовано діє на майнову сферу правопорушника.

З урахуванням названих ознак відповідальність в цивільному праві визначається як правовідношення, що виникає у зв'язку з пору­шенням встановленого договором або законом обов'язку, що має змістом покладання на особу, винну в учиненні цивільного право­порушення, негативних майнових наслідків.

Ведучи мову про ознаки цивільно-правової відповідальності як одного з видів юридичної відповідальності взагалі, необхідно деталь­ніше зупинитися на такій її особливості, що вона за своїм характе­ром є заходом державного примусу. У зв'язку з цим слід зазначити, що в цивілістичній літературі широко обговорювалося раніше і сьогодні не втратило своєї актуальності питання про те, чи є заходом цивільно-правової відповідальності, наприклад, добровільне відшко­дування боржником збитків, що виникли у кредитора внаслідок невиконання або неналежного виконання договірного зобов'язан­ня. Це питання можна віднести і до добровільної сплати неустойки іа невиконання або неналежне виконання зобов'язання.

Логіка міркувань противників того, щоб віднести добровільне відшкодування збитків або добровільну сплату неустойки до захо­дів відповідальності, приблизно така: юридична відповідальність пов'язана з осудом і державним примусом щодо правопорушника. Якщо останній виконує обов'язок відшкодувати збитки добровіль­но, то немає примусу з боку держави, а, отже, немає і державного осуду (С. Братусь).

Однак цьому можна протиставити зауваження Г. Матвєєва, який зазначав, що момент осуду правопорушення завжди проходить подвійну стадію: абстрактну, коли держава засуджує той або інший тип поведінки в законі, і конкретну, за якої суд від імені держави висловлює осуд за вчинення правопорушення стосовно певної особи. Тому навіть за добровільного відшкодування збитків або сплати неустойки з боку держави присутній осуд.

Традиційно в юридичній літературі виділяють 3 функції цивільно- правової відповідальності: превентивну (виховно-запобіжну), репре­сивну (каральну) і компенсаційну. Деякі цивілісти при цьому вва­жають каральну функцію такою, що невластива цивільно-правовій відповідальності. Такий підхід уявляється невиправданим, оскільки цивільно-правова відповідальність, як і практично будь-яка інша, виконує всі зазначені функції. Наприклад, у випадку, коли на боржника, винного в невиконанні зобов'язань, покладається обов'язок відшкодувати кредитору збитки, що виникли у нього, цей обов'язок відшкодування має потрійний вплив.

По-перше, кредитору відшкодовується збитки, тобто викону­ється компенсаційна функція. По-друге, оскільки компенсація від­бувається за рахунок несправного боржника, тим самим карається правопорушник, тобто має місце покарання. Нарешті, факт покла­дення обов'язку відшкодування збитків, що були результатом винно­го правопорушення, спричиняє виховний вплив на самого право­порушника, а також на інших, схильних до правопорушень осіб.

Однак те, що цивільно-правовій відповідальності властиві всі три функції, зовсім не означає, що вони притаманні їй рівною мірою. Оскільки цивільно-правова відповідальність застосовується, передусім, у сфері майнових відносин, компенсаційна функція є в ній провідною.