§ 2. Підстава цивільно-правової відповідальності

Як випливає з визначення, характерних ознак і самої суті, ци­вільно-правова відповідальність застосовується до осіб, винних у вчиненні цивільного правопорушення. Тому згідно з поширеною в юридичній літературі думкою, загальною і єдиною підставою юри­дичної відповідальності є наявність складу правопорушення.

Висловлюються різні точки зору відносно поняття, суті й складу правопорушення. Зокрема, при визначенні поняття правопору­шення нерідко головна увага звертається на те, що воно є порушен­ням правової заборони. Недоліком такого визначення є те, що воно загострює увагу на активних протиправних діях і не враховує протиправне невиконання обов'язку, що уже існує, наприклад, у договірних зобов'язаннях. Тому таке визначення прийнятне для кримінального, адміністративного права. Що стосується цивільно­го права, то таке тлумачення правопорушення придатне лише для випадків заподіяння шкоди.

Цей же недолік властивий і тлумаченню правопорушення як юридичного факту. У цьому випадку правопорушення визначається як юридичний факт, що являє собою винне протиправне діяння деліктоздатної особи. Тут слушно підкреслюється, що воля особи спрямована не на виникнення правовідношення, а на порушення права, але вже саме здійснення неправомірної дії є юридичним фактом, на підставі якого виникають відповідні правовідносини.

Разом з тим, таке визначення також орієнтоване, насамперед, на характеристику відповідальності за позадоговірне правопору­шення — делікт. Отже, за його межами залишається питання про співвідношення правомірного юридичного факту — договору, що спричинив головне зобов'язання, і неправомірної дії (часто — без­діяльності), пов'язаної з невиконанням або неналежним вико­нанням договірного зобов'язання, яка тягне відповідальність.

Тому стосовно відповідальності за порушення зобов'язань, вірніше говорити про те, що вона настає за вчинення цивільного правопору­шення, котре виступає тут як суспільно небезпечна поведінка.

Для конкретизації визначення правопорушення необхідна ха­рактеристика його складу, тобто сукупності елементів, ознак, умов, які й утворюють у сукупності правопорушення.

Слід відзначити Існування 2 підходів до визначення складу право­порушення: загальнотеоретичного і цивілістичного.

Для загальнотеоретичного підходу характерним є включення до складу правопорушення таких 4 елементів: об'єкт, суб'єкт, об'єк­тивна сторона, суб'єктивна сторона правопорушення. Були спроби так само визначати і склад правопорушення в цивільному праві, однак вони не отримали в науці й практиці широкої підтримки.

Цивільно-правовий підхід до визначення складу правопорушення полягає в тому, що в нього включають 4 умови цивільно-правової відповідальності: шкода, протиправні дії правопорушника, при­чинний зв'язок між протиправною дією і шкодою, вина право­порушника.

Разом з тим, слід зазначити, що в сучасній цивілістичній літе­ратурі немає категоричного розмежування й тим більше протистав­лення двох названих підходів. Зокрема, ще в 1958 р. С. Алєксєєв пропонував визначати склад цивільного правопорушення, виходя­чи і і загальнотеоретичних положень, включаючи в нього об'єкт, об'єктивну сторону, суб'єкт, суб'єктивну сторону¹.

Однак слід мати на увазі, що на відміну, наприклад, від кримі­нального права, в цивільному праві об'єкт і суб'єкт правопорушення тлумачаться однозначно. Об'єкт — це суспільне відношення, врегульоване нормами цивільного права, а суб'єкт — учасники право­відносин².

Набагато складнішим є аналіз об'єктивної і суб'єктивної сторони цивільного правопорушення.

Першою з об'єктивних підстав відповідальності, очевидно, має бути названа наявність шкоди. У літературі зазначалося, що ця підстава має місце, як правило, при відповідальності в формі від­шкодування збитків. Однак уявляється, що наявність шкоди є най­важливішою умовою відповідальності в будь-якому випадку, навіть і оді, коли збитків немає.

Протиріччя в такому твердженні немає, оскільки поняття шкоди ширше, ніж поняття збитків. Так, під збитками відповідно до ст. 22 ЦК. розуміються витрати, що зроблені кредитором, втрата або по­шкодження його майна, а також неотримані кредитором прибутки, які він отримав би, якби зобов'язання було виконане боржником.

Звідси випливає, що поняттям збитків не охоплюються випадки иподіяння шкоди, що не підпадають під перелік, наведений в цій нормі. Тож категорія збитків не охоплює поняття шкоди як підстави цивільно-правової відповідальності.

У літературі вже давно відзначалося існування і такого виду шкоди, як моральна шкода. І якщо раніше до цієї ідеї ставилися насторожено, то останніми роками відношення до відшкодування моральної шкоди змінилося в позитивну сторону. Відповідальність V таких випадках передбачена законодавством, наприклад, за зо­бов'язаннями із завдання шкоди, у відносинах із захисту прав і іюживачів та ін.

Таким чином, наявність шкоди, як поєднання моральної шкоди і (битків, є однією з підстав відповідальності, елементом об'єктивної і. горони правопорушення.

У конкретному правопорушенні може бути той або інший вид шкоди, але така умова є завжди. Це випливає з самого поняття право­порушення, яке, як зазначалося, є суспільно шкідливим діянням. Якщо немає шкоди, то немає і правопорушення.

Разом з тим, можливе завдання шкоди, яке не є протиправним. Наприклад, правомірним буде завдання шкоди нападнику за не­обхідної оборони або в стані крайньої необхідності. У цих випад- і їх про правопорушення не йдеться.

Таким чином, протиправність є необхідним елементом право­порушення.

Специфікою її в цивільному правопорушенні є те, що протиправ­ною є як дія, що порушує закон, так і порушення умов договору, укладеного між сторонами. У зв'язку з цим можна відзначити і другу особливість розуміння протиправності як елементу правопорушення в цивільному праві. Вона полягає в тому, що, якщо для деліктних зобов'язань (зобов'язань із завдання шкоди) характерними є протиправні дії, то в договорах нерідко протиправною є саме без­діяльність. Наприклад, протиправним є невиконання дій за догово­ром про надання послуг. Протиправна бездіяльність може полягати також в непереданні проданої речі, непостачанні товару, невико­нанні обов'язків про передачу внеску до статутного фонду тощо.

Однак, взяті окремо, протиправність дій і виникнення шкоди можуть і не складати елементів єдиного правопорушення. Наприк­лад, продавець поставив частину товару з недотриманням умов про його якість. Протиправність, безумовно, має місце. Однак до по­дання претензії про поставку неякісного товару, вся партія була знищена внаслідок пожежі, що виникла за невстановленою причиною. Покупець зазнав значних збитків. Природно, виникає питання: чи має нести постачальник перед покупцем відповідаль­ність і якщо має, то в якій частині?

Відповідь на це питання можлива тільки після виявлення тієї обставини, якою мірою протиправні дії продавця пов'язані зі шкодою, що виникла у покупця, тобто після відповіді на питання, чи є причинний зв'язок між протиправними діями правопорушника і шкодою, що настала у потерпілого.

Отже, третім елементом об'єктивної сторони цивільного право­порушення є причинний зв'язок між протиправною дією (безді­яльністю) правопорушника і шкодою, що настала.

Під причинним зв'язком зазвичай мають на увазі такий взаємо­зв'язок, що об'єктивно існує між явищами, за якого одне з них з необхідністю породжує інше. При цьому йдеться про безпосередній, прямий зв'язок, не спотворений іншими діями. Відшкодуванню під­лягають тільки прямі збитки (непрямі збитки не відшкодовуються). Зазвичай судова практика виходить з презумпції, що збитки, які виникли у кредитора у зв'язку з порушенням договору боржником, перебувають у прямому причинному зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Разом з тим, враховується та обставина, що збитки можуть бути завдані дією непереборної сили (обставин, настання яких боржник не міг запобігти, бо це вище його можливостей), випадку (обставин, настання яких боржник не міг передбачити і тому не запобіг).

Як зазначалося, в сукупності 3 вказаних елементи утворюють об'єктивну сторону складу правопорушення.

Крім того, умовою цивільно-правової відповідальності є такий елемент складу цивільного правопорушення, як вина, котра тлума- миться як психічне ставлення правопорушника до своєї протиправної поведінки та її наслідків.

Вина як умова відповідальності прямо згадується у ст. 614 ЦК, згідно з якою особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідаль­ність лише за наявності вини, якшо інше не встановлено договором або законом. Відсутність вини доводиться особою, що порушила зобов'язання, тобто в цивільному праві діє презумпція вини.

Аналізуючи текст наведеної норми, можна зробити такі висновки.

По-перше, відповідальність за вину є загальним правилом, ви­нятки з якого можуть бути встановлені як угодою сторін, так і законом. Прикладом відповідальності за дії третіх осіб (тобто коли відсутня власна вина) є ст. 618 ЦК, яка передбачає, шо у разі покла­дання виконання зобов'язання на третю особу, відповідальність за його невиконання або неналежне виконання несе сторона за догово­ром, якщо договором або законом не встановлено відповідальність безпосереднього виконавця.

По-друге, вина можлива у формі наміру (умислу) або необе­режності. Але тут слід зазначити, що для договірної відповідаль­ності вина у формі умислу нехарактерна. Хоч останнім часом зустрічаються і випадки навмисного невиконання зобов'язань: наприклад, продавець отримує передоплату, явно не маючи наміру передавати покупцеві майно, і після закінчення терміну договору повертає отриману суму. За умови відсутності в договорі відповідного застереження щодо індексації, такий прийом може дати порушни­ку відчутну вигоду. Вихід з такої ситуації полягає в установленні в договорі достатньо ефективної неустойки за його невиконання.

Іноді невиконання або неналежне виконання зобов'язання є наслідком винної поведінки обох сторін (змішана вина). У цьому випадку суд відповідно до ступеню вини кожної з них зменшує розмір відповідальності боржника. Відповідальність боржника зменшується також в разі, якщо кредитор навмисно чи з необережності сприяв збільшенню розміру збитків або не вчинив дій, необхідних для їх зменшення.

Зазначені елементи утворюють у сукупності склад цивільного правопорушення, що є підставою цивільно-правової відповідаль­ності.

Разом з тим, можливе застосування заходів відповідальності і при неповному, "усіченому" складі правопорушення за відсутності вини боржника, збитків кредитора тощо.

Як зазначалося вище, цивільно-правова відповідальність настає іа наявності підстав (умов), передбачених чинним законодавством. Отже, відсутність цих умов означає, що немає і відповідальності.

Однак можливі ситуації, коли за наявності формальних підстав (фактичного складу) для виникнення правовідносин відповідаль­ності законодавець не вважає доцільним настання таких наслідків. У таких випадках мова йде про звільнення від відповідальності внас­лідок неможливості виконання зобов'язання. При цьому немож­ливість виконання виникає не з вини боржника.

До числа підстав звільнення від цивільно-правової відповідаль­ності внаслідок неможливості виконання зобов'язання, зокрема, відносять:

1. провину кредитора;

2. непереборну силу;

3. випадок;

4. інші обставини, що спричиняють неможливість виконання юбов'язання, якщо вони виникли не з вини боржника.

Вина кредитора як підстава звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання передбачена ч. 4 ст. 612 ЦК, в якій зазна­чено, що прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Із змісту цієї норми визначаються умови звільнення боржника від відповідальності, до яких ншіежать:

• протиправність дій кредитора;

• наявність його вини в будь-якій формі;

• причинний зв'язок між винними діями кредитора і неможли­вістю належного виконання цього зобов'язання.

Непереборна сила тлумачиться як надзвичайна, невідворотна за даних умов подія, яка внаслідок своїх властивостей унеможливлює виконання зобов'язання. Вона може бути подією як природного (ураган, повінь, обвал тощо), так і соціального (страйк, бойові дії тощо) характеру. її властивостями є:

• надзвичайність (вона виходить за межі звичайних повсякден­них явищ);

• невідворотність (вона не може бути попередженою і подола­ною за сучасного рівня розвитку науки і техніки).

Для того, щоб дія непереборної сили спричинила звільнення боржника від відповідальності, необхідна не просто її наявність, а перешкоджання виконанню такого зобов'язання (наприклад, повінь у Закарпатті є прикладом непереборної сили, який не перешкод­жає виконанню зобов'язання з постачання цукру з Вінницької до Одеської областей).

Непереборна сила звільняє боржника від відповідальності в усіх випадках, крім таких, що прямо зумовлені в законі.

Випадок тлумачиться як обставина, яку не можна передбачити, а тому — запобігти в певній ситуації.

Якщо непереборна сила є невідворотною внаслідок своєї над­звичайності, непідконтрольності, то випадок є невідворотним тому, що його не можна передбачити. Якби особа знала заздалегідь про цю обставину, її наслідків можна було б уникнути. Прикладом випадку може бути вихід з ладу стернового управління внаслідок "втоми металу", відмова двигуна літака через попадання в сопло птаха тощо.

Нерідко випадок тлумачать як антипод вини, використовуючи дихотомію: винність-випадковість. У зв'язку з цим може бути зроблений висновок, що йдеться не про звільнення від відповідаль­ності, а про її ненастання у зв'язку з відсутністю складу право­порушення і, зокрема, такого його елементу, як вина.

Однак уявляється, що таке фактичне ототожнення цих понять є невиправданим. У цивільному праві можливою є і відповідаль­ність за неповного складу правопорушення, в тому числі за відсут­ності вини. Можливе також покладання відповідальності на третіх осіб (батьків, опікунів, поручителів, гарантів тощо). Для таких ви­падків безвинної відповідальності може мати значення врахування випадку як самостійної правової категорії. Наприклад, поручитель може бути звільнений від відповідальності за невиконання зобов'язання боржником за наявності випадкової неможливості виконання цього зобов'язання.

Неможливість виконання зобов'язання може виникнути і внас­лідок інших обставин. Наприклад, урядом встановлено мораторій на виконання певного виду договорів, в якомусь регіоні оголоше- ііііїі карантин тошо. На відміну від ненастання відповідальності • 'ре ї відсутність складу правопорушення, тут, насамперед, має бути встановлене не те, чи відсутня вина боржника, а доведена наяв­ність обставини, що перешкоджає виконанню зобов'язання.