30. Спадкування за законом. Черги спадкування за законом. Спадкування за правом представлення

Якщо фізична особа не залишила заповіту, або заповіт виявився недійсним, або відсутні умови, які зазначені у заповіті з умовою, або спадкоємці за заповітом не прийняли спадщину, або не закли­каються до спадкування, або фізична особа розпорядилася лише частиною свого майна настає спадкування за законом. Отже, спадку­вання за законом має місце тоді, коли і оскільки не існує заиовіїу.

Підставами закликання до спадкування за законом є.

1. споріднення;

2. родинні відносини;

3. шлюб;

4. усиновлення;

5. перебування на утриманні спадкодавця не менше 5 років до його смерті.

При спадкуванні за законом майно переходить до зазначених в законі спадкоємців відповідно до встановленої черговості, тобто точно визначеного кола осіб, котрі спадкують одночасно.

Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування в разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від спадкування, неприйняття ними спадщини або від­мови від її прийняття (ст. 1258 ЦК).

Стаття 1259 ЦК надає право спадкоємцям за законом після відкриття спадщини змінювати за взаємною згодою (договором) встановлену ЦК черговість спадкування. Такий договір має бути нотаріально посвідчений. Він не може порушувати прав спадкоєм­ця, який не бере в ньому участі, а також спадкоємця, що має право на обов'язкову частку (ст. 1241 ЦК).

Зміна черговості спадкування може здійснюватися не лише добровільно, але й за рішенням суду. За позовом особи, що є спад­коємцем за законом наступної черги, суд може визнати за нею право на спадкування разом зі спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, якщо буде встановлено, що протягом тривалого часу вона опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу до­помогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Підставами для усунення від спадкування спадкоємця за законом є: умисне позбавлення спадкоємцем життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців, вчинення замаху на їх життя; умисне перешкоджання спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни, що сприяло виникненню права на спадкування; позбавлення спадкоємців батьківських прав та ін. Перелік цих підстав передба­чений ст. 1224 ЦК.

Варто звернути увагу на ту обставину, що якщо, складаючи заповіт, спадкодавець може проігнорувати факт замаху на його життя чи на життя можливих спадкоємців і призначити того, хто вчинив замах, спадкоємцем, то при спадкуванні за законом усунення від спадкування має абсолютний характер. Разом із тим слід мати на увазі, що обставини, які є підставою для усунення осіб від спадку­вання, мають бути встановлені тільки судом.

Під неприйняттям спадщини слід розуміти неподання заяви про прийняття спадщини нотаріусу в установлений строк з часу від­криття спадщини за відсутності тих обставин, що свідчать про її прийняття фактично (ст. 1268 ЦК). Про відмову від прийняття спад­щини спадкоємець подає відповідну заяву нотаріусу за місцем від­криття спадщини (ст. 1273 ЦК).

Черга спадкоємців за законом — це коло осіб, які закликаються після смерті спадкодавця одночасно і спадкують, як правило, у рівних частках.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спад­кодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ст. 1261 ЦК). Передбачене законом коло спадкоємців першої черги є вичерпним.

Діти успадковують після смерті своїх батьків, як батька, так і матері. Визначення походження дитини від певних батьків прово­диться відповідно до правил ст.ст. 121—140 CK. Зокрема, якщо шлюб між батьком і матір'ю був незареєстрований, але в свідоцтві про народження дитини вони зазначені як її батьки, то після їх смерті дитина має право на спадщину і після батька, і після матері. Крім того, діти народжені від шлюбу, визнаного недійсним, не втрача­ють права спадкування після смерті батьків. Спадкує дитина і тоді, коли її батьки, що не перебували в шлюбі, свій шлюб зареєстру­вали, і чоловік (спадкодавець) визнав себе батьком дитини. Якщо дитина народжена поза шлюбом і немає спільної заяви батьків про батьківство, батьківство встановлюється в судовому порядку. На підставі рішення суду про встановлення батьківства робиться запис в органах РАЦС. До спадкоємців першої черги належать також усиновлені діти (ст. 1260 ЦК).

Діти, народжені до видання Указу Президії Верховної Ради СРСР від 8 липня 1944 р. від особи, з якою їх мати не перебувала в за­реєстрованому шлюбі, але яка була записана батьком дитини, також спадкують після смерті такої особи.

Право на спадкування мають не лише діти, які були живі на час смерті спадкодавця, але й ті діти, які були зачаті за життя спадко­давця та народилися після його смерті (так звані "постуми"). При вирішенні питання, кого слід вважати постумом, застосовується правило, відповідно до якого дитиною померлого вважається особа, котра народилася протягом не більш як 10-місячного строку після його смерті.

Той із подружжя, хто пережив іншого, спадкує в першу чергу в тому випадку, якщо він перебував у зареєстрованому шлюбі зі спад­кодавцем на момент смерті. Перебування у шлюбі має підтверджу­ватися свідоцтвом про шлюб. Укладення шлюбу за релігійним обрядом не тягне правових наслідків і не створює передумов для спадкування.

У випадку розірвання шлюбу до відкриття спадщини право на спадщину в того з подружжя, хто пережив, не виникає. Шлюб може бути розірваний у органах РАЦС або в судовому порядку. Проте в кожному разі шлюб вважається розірваним з моменту реєстрації акту про це у органах РАЦС. Якщо шлюб був розірваний у судовому порядку, але розірвання шлюбу не зареєстроване у РАЦС, под­ружжя вважається таким, що перебуває в шлюбі, а, отже, зберігає право спадкування одне після одного.

Якщо шлюб визнаний недійсним, той з подружжя, хто пережив іншого, не має права на спадкування, оскільки недійсний шлюб не тягне юридичних наслідків.

Батьки спадкують після смерті своїх дітей на підставі правового зв'язку з дітьми, доказом чого є запис про народження у книгах запису актів цивільного стану, крім випадків, коли вони усуваються від спадкування (позбавлення батьківських прав тощо).

Доказом родинних та інших відносин спадкоємців зі спадкодав­цем є: свідоцтва органів РАЦС, записи в паспортах про дітей, про другого з подружжя, копії рішень суду, що набрали законної сили, про встановлення факту родинних та інших відносин тощо.

У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері (ст. 1262 ЦК).

Вказані особи закликаються до спадкування за обставин, передба­чених ч. 2 ст. 1258 ЦК, тобто за відсутності спадкоємців першої черги. Якщо хто-небудь зі спадкоємців першої черги живий і виявив бажання прийняти спадщину або прийняв її, спадкоємці другої черги до спадкування не закликаються.

Брати і сестри є спадкоємцями померлого незалежно від того, чи є вони повнорідними (мають обох спільних батьків) чи неповно- рідними (мають спільного батька або спільну матір). Але не успад­ковують один після одного зведені брати і сестри, якщо вони не мають спільних батьків.

Для встановлення факту споріднення необхідне подання від­повідних документів. Зокрема, родинні відносини можуть підтвер­джуватися свідоцтвами органів РАЦС про народження, виписками з книг запису актів цивільного стану, записами в паспортах про дітей. Наприклад, щоб підтвердити родинні відносини між спадкодавцем і спадкоємцем — братами, необхідно подати свідоцтва про народжен­ня спадкодавця і спадкоємця, і якщо в цих свідоцтвах батьки — одні й ті самі особи, то можна стверджувати, що спадкодавець і спадкоємець — брати.

У разі неможливості подання зазначених документів факт родин­них відносин може бути встановлений судом.

У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця (ст. 1263 ЦК).

Третя черга спадкоємців спадкує за відсутності перших двох черг, або якщо всі спадкоємці попередніх черг відмовилися від спадщини, не прийняли спадщину, усунені від права на спадкування.

Родинні відносини підтверджуються відповідними документами. Зокрема, це можуть бути свідоцтва про народження батьків спад­кодавця та їх братів або сестер, у яких зазначені спільні батьки.

Крім того, якщо в паспортах є відомості про дітей, де зазначені батько чи мати спадкодавця та його брат або сестра, то це може підтверджувати, що брат або сестра батьків спадкодавця є його рід­ним дядьком або тіткою. У разі неможливості подання зазначених документів факт родинних відносин встановлюється судом.

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як 5 років до часу відкриття спадщини (ст. 1264 ЦК).

Кваліфікуючою ознакою віднесення осіб до четвертої черги спад­коємців є їхнє проживання однією сім'єю зі спадкодавцем. Отже визначальним тут є поняття сім'ї. Згідно зі ст. З СК сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я виникає на основі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Особа, яка претендує на спадщину, має довести, що проживала зі спадкодавцем однією сім'єю (мала спільне господарство, витра­ти тощо), і що таке проживання тривало не менше 5 років до часу відкриття спадщини. Це можуть бути свідчення сусідів чи інших членів сім'ї; документи, які підтверджують спільне проживання та спільні витрати, тощо.

У п'яту чергу сгіадкують інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно (двоюрідні внуки, двоюрідні пле­мінники, двоюрідний дід та баба тощо). При цьому родичі ближ­чого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів більш далекого ступеня споріднення.

Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що від­діляють родича від спадкодавця, не рахуючи народження самого спадкодавця (ст. 1265 ЦК).

Родинні відносини мають підтверджуватися відповідними доку­ментами, а в разі неможливості подання таких документів факт родинних відносин встановлюються у судовому порядку.

До п'ятої черги спадкоємців за законом належать також утри­манці спадкодавця. Особа вважається утриманцем спадкодавця за умови наявності таких умов: 1) особа є неповнолітньою або непра­цездатною за віком або за станом здоров'я; 2) ця особа не є членом сім'ї спадкодавця; 3) матеріальна допомога, яку отримувала особа від спадкодавця, була для неї єдиним або основним джерелом засо­бів до існування; 4) особа перебувала на утриманні спадкодавця не менше 5 років.

На доказ факту перебування на утриманні можуть бути подані довідки органів місцевого самоврядування, житлово-експлуатацій­них організацій, правлінь ЖБКтощо про перебування на утриманні; довідки органу соціального захисту населення про призначення пенсії в зв'язку з втратою годувальника. Зазначені документи повинні містити відомості про час і період, коли особа перебувала на утриманні спадкодавця. У разі неможливості подати документи, що підтверджували б утримання, факт утримання може бути встанов­лений судом.

Непрацездатність за віком визначається за паспортом чи сві­доцтвом про народження; непрацездатність за станом здоров'я — за пенсійною книжкою чи довідкою, виданою відповідним органом медико-соціальної експертизи.

Особливим випадком спадкування є спадкування за правом пред­ставлення, передбачене ст. 1266 ЦК.

Суть спадкування за правом представлення полягає в тому, що хоча деякі родичі спадкодавця (його внуки, правнуки, прабаба, прадід, племінники, двоюрідні брати та сестри) не включаються до складу жодної з черг спадкоємців за законом, проте вони не усува­ються повністю від спадкування і за певних умов набувають права спадкування. Спадкоємцями вони виступають, ніби представляючи більш близького родича спадкодавця, який на момент відкриття спадщини помер (звідси й назва — "спадкування за правом пред­ставлення").

За правом представлення онуки (правнуки), прабаба, прадід, племінники спадкодавця, двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують ту частку, яка належала б їх відповідному родичу, якби він був живий. Тобто це батько чи мати, дід чи баба, браг чи сестра спадкодавця, дядько чи тітка спадкодавця, що повинні були б успад­ковувати, але померли до відкриття спадщини.

Основні засади спадкування за правом представлення:

• онуки (правнуки) спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, (бабі, дідові), якби вони були живими на момент відкриття спадщини;

• прабаба, прадід, спадкують ту частку спадщини, яка б нале­жала за законом їхнім дітям (бабі, дідові спадкодавця), якби вони були живими на момент відкриття спадщини;

• племінники спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім батькові, матері (братові або сестрі спадкодавця), якби вони були живими на момент відкриття спад­щини;

• двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім батькові, матері (дядькові та тітці спадкодавця), якби вони були живими на момент відкриття спадщини.

• якщо спадкування за правом представлення здійснюється одно­часно кількома особами, частка їхнього померлого родича ділиться між ними порівну.

При спадкуванні по прямій низхідній лінії право представлення діє без обмеження ступеня споріднення. Наприклад, успадковуючи в порядку права представлення, внуки (правнуки) закликаються до спадкування разом зі спадкоємцями першої черги. При розподілі спадкового майна вони ніби представляють своїх батька та (або) матір, що померли раніше. При цьому вони виступають як безпо­середні спадкоємці спадкодавця, а не як спадкоємці тих осіб, яких вони "представляють". Це означає, шо внуки (правнуки) відпові­дають за борги спадкодавця, але не відповідають за борги своїх батьків, які померли до відкриття спадщини. (За борги батьків вони відповідають у тому випадку, якщо виступають як спадкоємці останніх).

Онукам і правнукам спадкодавця порівну належить та частка, яка б переходила за законом до їхніх батьків, що померли до від­криття спадщини. Ці правила поширюються на всі випадки спадку­вання за правом представлення, зазначені у ст. 1266 ЦК.