- •1. Культура як духовний і суспільний феномен. Сутність і філософський зміст поняття
- •2. Еволюція поглядів на культуру в європейській і вітчизняній історіографії
- •3.Феномен української культури, її джерельна база, методологічні засади
- •4.Предмет історії української культури. Головні етапи на шляху розвитку
- •5. Джерельна база та методологічні засади історії української культури
- •6. Історичні та духовні складники української культурної самобутності
- •7. Періодизація історії української культури
- •8. Головні етапи етногенезу українського народу
- •9. Автохтонна та міграційна теорії походження українського народу
- •10. Феномен трипільської культури
- •11. Кіммерійсько-скіфсько-сарматський культурний симбіоз
- •12. Пантеон словянських богів
- •13. Матеріальна та духовна культура східнослов’янських племен дохристиянської Русі
- •14. Зарубинецька (іі ст. До н.Е. – іі ст. Н.Е.) і черняхівська (іі – V ст.)
- •15. Політеїстичні язичницькі вірування стародавніх словян
- •16. Формування українського етносу
- •17. Перша письмова згадка про Україну
- •1187 Р., Київський літопис
- •18.Запровадження християнства та його вплив на духовну культуру.
- •19.Розвиток літератури, освіти і мистецтва в Київській Русі
- •20. Іларіон Київський «Слово про закон і благодать», основні проблеми твору.
- •21. Літописання Київської Русі.
- •22. «Слово о полку Ігоревім» – пам’ятка духовної культури.
- •23. Архітектурні пам’ятки Київської Русі.
- •24. Образотворче мистецтво Київської Русі.
- •25. Здобутки матеріальної культури Галицької Русі.
- •26. Етнокультурні процеси в Україні в 14-16 ст.
- •27. Відгуки ідей Ренесансу і Гуманізму в Україні. Олельковицький ренесанс
- •28. Поширення ідей гуманізму в Україні. Ю.Дрогобич, п. Русин.
- •29. Український ренесанс на ниві духовної культури України. . Український ренесанс
- •30. Архітектура і образотворче мистецтво України доби Ренесансу.
- •31. Золотий вік Львівської архітектури доби ренесансу.
- •32. Діяльність Івана Вишенського на ниві полемічної літератури.
- •33. Поняття та специфічні риси відродження в Україні.
- •34. Діяльність Острозького культурно-освітнього осередку.
- •35. Культурно - просвітницька діяльність брацьких шкіл.
- •36. Полемічна література 16 – 18 ст.
- •37. Культура Запорізької Січі та її риси.
- •38. Музична культура і театральне мистецтво епохи Ренесансу.
- •39. Українське бароко і літературі і образотворчому мистецтві.
- •40. Музична культура і театральне мистецтво др..Пол. 17 – 18 ст
- •41. Діяльність г. Сковороди.
- •42. Своєрідність та особливості українського просвітництва.
- •43. Класицизм в архітектурі і обр. Мистецтві доби Просвітництва.
- •44. Генезис та періодизація національно-культурного відродження в україні наприкінці XVIII-початку XX ст.
- •45. Дворянський період національно-культурного відродження та його особливості
- •46. Аналіз праці «Історія русів»
- •47. Народницький період національно-культурного відродження
- •48. Суспільно – політична діяльність Кирило – Мефодіївського товариства
- •49. Просвітницька діяльність громадівських організацій в Україні
- •50.Модерністський період національно-культурного відродження та його характерні риси
- •51. Бачинський , Міхновський
- •52Національно-культурне відродження у Галичині
- •53 Руська Трійця
- •55 Літературна і громадсько-політична діяльність т.Шевченка
- •56. М.Костомаров «Закон Божий». Книга буття українського народу
- •57. Розвиток науки і освіти в україні у хіх ст..
- •59. Період української культури хх ст.. Основні тенденції розвитку
- •60. Здобутки української культури на шляху її національного відродження
- •61. Розстріляне відродження 20-30-х рр.. І його рагічні наслідки для української культури
- •62. Суспільно-політична і культурно-просвітницька діяльність «шістдесятників»
- •63 Творча діяльність діячів української культури в еміграції
- •64. Л.Курбас- діяч українського театру
- •65. О.Довженко – основоположник укр..Кіно
- •66. Музична культура і театральне мистецтво хх ст..
- •67. Культура України в умовах нової соціальної реальності
- •68. Перспективи розвитку української культури у ххі ст..
64. Л.Курбас- діяч українського театру
Лесь Курбас (1887 — 1937 pp.) здобув визнання як видатний організатор театру і режисер-реформатор театрального мистецтва. Вихований на класичній освіті, вів прагнув піднести український театр до світового рівня і зберегти притаманний йому національний стиль. В естетичних пошуках режисер наближався до програми неокласиків, намагаючись синтезувати здобутки класичної європейської драматургії і традиції українського театру.
В 1922 р. Лесь Курбас на основі "Молодого театру" створив новаторське об'єднання — театр "Березіль". Театральна практика "Березолю" сприяла згуртуванню і творчому зростанню акторів А.Бучми, В.Василька, И.Гірняка, О.Добровольської, М.Крушель-ницького, Н.Титаренко, Н.Ужвій, В.Чистякової. Традиції театру увійшли в творчу практику акторської майстерності, заклали підвалини новаторської театральної школи в Україні.
Лесь Курбас був засновником спочатку політичного (1922—1926), а потім і філософського (1926—1933) театру в Україні. У виставах свого філософського театру «Березіль» (Харків) Курбас малює всесвіт, де головним стає особлива довіра до життя людини у всіх його суперечностях.
Лесь Курбас і «березільці» знайшли свого драматурга, п'єси якого були співзвучні їхнім естетичним засадам. Таким драматургом став Микола Куліш. Першою його п'єсою, що побачила світло рампи на сцені театру «Березіль», стала «Комуна у степах» (Київ). Творча співпраця тривала і в Харкові.
Кульмінація здобутків Курбаса пов'язана з драматургом Миколою Кулішем (1892—1937) і художником Вадимом Меллером (1884—1962).
У Києві «Березіль» мав під своїм крилом майстерні, плинні півавтономні одиниці. У Харкові все було під одним дахом і під одним проводом — Курбасовим. У театрі діяв мюзик-хол (спектаклі «Шпана», «Алло на хвилі», «Чотири Чемберлени»), агітпроп. Було підготовлено серію «Костюмовані історії» (спектаклі «Жакерія», «Сава Чалий», «Король бавиться», «Змова Фієско»).
П'єса М. Куліша «Народний Малахій», «Мина Мазайло», на жаль, не знайшла розуміння у критики. Проти Леся Курбаса були висунуті звинувачення в «похмурості», викривленні оптимістичної радянської дійсності.
Багато чого з творчих пошуків Курбаса не розумілося широкими масами глядачів. Це стосується і його вистави «Маклена Граса», яка досягає справжньої філософської глибини. Але незважаючи на несприятливу для творчості атмосферу нерозуміння, недоброзичливості, Лесь Курбас не занепадав духом, він до останньої можливості вів боротьбу з поширеними у той час тенденціями спрощенства, вульгаризації мистецтва. Опоненти ж щонайменшу невдачу Л. Курбаса завжди розцінювали як цілковитий провал театру.
Можливо, саме тому, що режисер не відступив, не поступився своїми переконаннями, його було наклепницьки обмовлено, звільнено з посади керівника «Березолю» і заарештовано у Москві, де він кілька місяців працював у Соломона Михайловича Михоелса в Московському державному єврейському театрі на Малій Бронній. Його було вислано на будівництво Біломорсько-Балтійського каналу на Медвежу Гору, потім його відправили на Соловки. 1937 року після повторного суду його було розстріляно в урочищі Сандармох, а 1957 року посмертно реабілітовано. 21 грудня 1991 р. Кабінет Міністрів України постановою № 367 скасував постанову Ради Народних Комісарів УСРР від 17 грудня 1933 р. «Про позбавлення Л. Курбаса звання народного артиста УСРР».
1989 року на фасаді Харківського державного академічного українського драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка було встановлено меморіальну дошку в пам'ять про Леся Курбаса, а «Мала сцена» театру знову отримала назву «Березіль».