Вчені виділяють такі найважливіші галузі досліджень сфери мови та права:

Комунікація в суді1. – мовна поведінка сторін перед судом. Цей напрям досліджень включає, зокрема, питання риторики, стилістики, лінгвістики тексту, а також різноманітні мовні аспекти, наприклад, соціальні та діалектні відмінності в мовній поведінці учасників комунікації;

Юридична аргументація 2. – спосіб та можливість вираження аргументів засобами природної мови з урахуванням її багатозначності, варіативності та невизначеності;

Судова лінгвістика 3. – вивчення та розробка в правовій практиці технічних засобів розслідування за допомогою лінгвістики;

Мовні норми в праві 4. – правові розпорядження відносно мови в суді, вимоги до юридичних перекладів, питання мовних позначень, наприклад, в сфері права на ім’я, права торгових знаків і т.д.;

Правова сила мовної діяльності 5. – дійсність законів та правових норм, види їх мовних маркувань, а також окремі випадки мовної діяльності;

Критерії трактування текстів – 6. взаємодії власне мовних закономірностей та не­мовних критеріїв, що дозволяють уточнити значення тексту, таких як правова культура, комунікативна ситуація;

Мовні вимоги до юридичного формулювання. , зокрема, у зв’язку з вимогами зрозумілості та однозначності.

Виділяють чотири основних характеристики правової лінгвістики:

Міждисциплінарність означає співпрацю та взаємодію різних спеціальних галузей , в першу чергу правознавства та лінгвістики, а також соціології, політології, культуро­логії та філософії.

Міжкультурність означає, що культурний спадок передається в значній мірі за до­помогою мови та відрізняється від держави до держави, тим паче від однієї правової системи до іншої.

Контрастивність охоплює порівняльні принципи дослідження мов та їх правових систем. Саме при такому порівнянні краще можна пізнати особливості власної та чужої правової культури.

Відкритість означає обмін теоретичними та практичними науковими методами між різними дисциплінами, а також знаходження спільної бази, на якій можливо побудувати контрактивні концепції та аналітичні методи в лінгвістиці та правознавстві.

Юридичний аргумент будується на інших засадах, ніж фактологічний чи науковий. в його основі не зіставлення тези із реальним життям чи науковими істинами, а із законом, діючими правовими нормами. В них теж сконденсована у відповідний спосіб реальність, але це далеко не просте, дзеркальне відтворення людського буття, а складніше, порівнюючи із наукою.

Правова аргументація особливо відповідальна, бо має справу з узаконеними нормами життя: державного, групового, управлінського, політичного, родинного, адміністративного, економічного, пов’язаного з різними формами власності.

Пишучи про політику, економіку, стосунки між людьми й особливо про права та обов’зки громадянина, про злочини і покарання, журналіст, не будучи фахівцем з питань права, неможе обминути часто складних правових колізій, у яких іноді важко розібратися навіть дипломованим у цій галузі спеціалістам. Як і в інших питаннях, журналіст повинен мати певний багаж знань, бути особливо обережним у власних судженнях, коли заходить мова про людськ долі, розуміти можливості та межі втручання у діяльність правоохоронних органів. Юристи часто, іноді небезпідставно, нарікають на правову некомпетентність журналістів. Але без певної гласності і контролю з боку громади не може обійтися і третя влада, яка, як, до речі і так звана четверта, працює під тиском перших двох і відповідного криміналітету. Мас-медіа не раз ставали назахист цієї гілки влади.

Різновиди правових аргументів залежать від тих законів, на які посилається автор. З прийняттям конституції, в обговоренні якої ЗМІ брали найактивнішу участь, одним із різновидів аргументів є посилання на основний закон.

Другий різновид правового аргументу грунтується на численних законах, присвячених різним сторонам життєдіяльності держави. сюди відносяться понад десяток законів, що регулюють діяльність самих ЗМІ. алечи не найчастіше журналістам доводиться звртатися до відповідних кодексів, які передбачають міру покарання за ті чи інші порушення, а це третій різновид правового аргументу. Нарешті, окремим різновидом юридичної аргументації можна вважати такі докази, основою яких є норми міжнародного права. Здебільшого, вони наявні у виступах на міжнародні теми.

Основи теорії аргументації

1. Поняття про аргументацію. Структура аргументації

Аргументація у найбільш широкому розумінні слова — це процес обгрунтування людиною певного положення (твердження, гіпотези, концепції) з метою переконання в його істинності, слушності.

Обгрунтування може здійснюватися різними способами:

• положення можуть бути обгрунтовані шляхом безпосереднього звернення до дійсності (експеримент, спостереження тощо).Саме такий спосіб дуже часто застосовується у природничих науках;

• обгрунтування може бути здійснене за допомогою вже відомих положень (аргументів) шляхом побудови певних міркувань(доказів). У цьому випадку людина також певним чином звертається до дійсності, але вже не безпосередньо, а опосередковано. Такий спосіб переважно притаманний гуманітарним наукам.

У курсі логіки вивчається саме аргументація другого типу. Це означає, що предметом подальшого розгляду буде процес обгрунтування, обстоювання певного положення (твердження, гіпотези, концепції) на підставі використання інших положень.

У структурі аргументації такого типу відрізняють—тезу----аргументи---- форму (схему).

• Теза — це положення, яке необхідно обгрунтувати.

• Аргументи — це твердження, за допомогою яких обгрунтовується теза.

• Форма, або схема аргументації, — це спосіб, який застосовується для обгрунтування тези.

Аргументація за формою може бути:

• дедуктивною;

• недедуктивною (правдоподібною).

Дедуктивна аргументація — це аргументація, яка будується за схемами дедуктивних міркувань.

Дедуктивна аргументація, як правило, будується на підставі аргументів, які були прийняті раніше. Якщо вам вдалося дедуктивно обгрунтувати тезу, то вона набуває такого ж статусу достовірності, як і аргументи, з яких вона виводиться.

Дедуктивна аргументація є універсальною. її можна застосовувати під час обговорення різноманітних проблем у будь-якій аудиторії. Однак при цьому треба пам'ятати вислів Аристотеля: «Не слід вимагати від оратора наукових доведень, так само, як від математика не слід вимагати емоційного переконання».

Хоча дедуктивна аргументація є досить сильним способом переконання, однак застосовувати її слід цілеспрямовано. Спроба побідувати таку аргументацію в тій області або для такої аудиторії, де вона не є придатною, може привести лише до ілюзії переконання. Супротивник легко розкритикує подібне обгрунтування.

Недедуктивна (правдоподібна) аргументація — це аргументація, яка будується за схемами недедуктивних (правдоподібних) міркувань.

Характерною рисою правдоподібної аргументації є те, що теза тут завжди має ймовірний характер і потребує подальшої перевірки. Істинність аргументів в такій аргументації ще не гарантує істинності тези, при детальнішому аналізі вона може виявитися хибною.

♦ Розглянемо таку аргументацію. «Усі сини спадкоємця є його нащадками; усі нащадки спадкоємця є спадкоємцями, які не можуть бути позбавлені спадку; отже, всі сини спадкоємця є його спадкоємцями, які не можуть бути позбавлені спадку».

Теза — «Усі сини спадкоємця є його спадкоємцями, які не можуть бути позбавлені спадку».

Аргументи — «Усі сини спадкоємця є його нащадками»; «Усі нащадки спадкоємця є його спадкоємцями, які не можуть бути позбавлені спадку».

Форма (схема) — дедуктивна аргументація.