- •1. Культура як духовний і суспільний феномен. Сутність і філософський зміст поняття
- •2. Еволюція поглядів на культуру в європейській і вітчизняній історіографії
- •3.Феномен української культури, її джерельна база, методологічні засади
- •4.Предмет історії української культури. Головні етапи на шляху розвитку
- •5. Джерельна база та методологічні засади історії української культури
- •6. Історичні та духовні складники української культурної самобутності
- •7. Періодизація історії української культури
- •8. Головні етапи етногенезу українського народу
- •9. Автохтонна та міграційна теорії походження українського народу
- •10. Феномен трипільської культури
- •11. Кіммерійсько-скіфсько-сарматський культурний симбіоз
- •12. Пантеон словянських богів
- •13. Матеріальна та духовна культура східнослов’янських племен дохристиянської Русі
- •14. Зарубинецька (іі ст. До н.Е. – іі ст. Н.Е.) і черняхівська (іі – V ст.)
- •15. Політеїстичні язичницькі вірування стародавніх словян
- •16. Формування українського етносу
- •17. Перша письмова згадка про Україну
- •1187 Р., Київський літопис
- •18.Запровадження християнства та його вплив на духовну культуру.
- •19.Розвиток літератури, освіти і мистецтва в Київській Русі
- •20. Іларіон Київський «Слово про закон і благодать», основні проблеми твору.
- •21. Літописання Київської Русі.
- •22. «Слово о полку Ігоревім» – пам’ятка духовної культури.
- •23. Архітектурні пам’ятки Київської Русі.
- •24. Образотворче мистецтво Київської Русі.
- •25. Здобутки матеріальної культури Галицької Русі.
- •26. Етнокультурні процеси в Україні в 14-16 ст.
- •27. Відгуки ідей Ренесансу і Гуманізму в Україні. Олельковицький ренесанс
- •28. Поширення ідей гуманізму в Україні. Ю.Дрогобич, п. Русин.
- •29. Український ренесанс на ниві духовної культури України. . Український ренесанс
- •30. Архітектура і образотворче мистецтво України доби Ренесансу.
- •31. Золотий вік Львівської архітектури доби ренесансу.
- •32. Діяльність Івана Вишенського на ниві полемічної літератури.
- •33. Поняття та специфічні риси відродження в Україні.
- •34. Діяльність Острозького культурно-освітнього осередку.
- •35. Культурно - просвітницька діяльність брацьких шкіл.
- •36. Полемічна література 16 – 18 ст.
- •37. Культура Запорізької Січі та її риси.
- •38. Музична культура і театральне мистецтво епохи Ренесансу.
- •39. Українське бароко і літературі і образотворчому мистецтві.
- •40. Музична культура і театральне мистецтво др..Пол. 17 – 18 ст
- •41. Діяльність г. Сковороди.
- •42. Своєрідність та особливості українського просвітництва.
- •43. Класицизм в архітектурі і обр. Мистецтві доби Просвітництва.
- •44. Генезис та періодизація національно-культурного відродження в україні наприкінці XVIII-початку XX ст.
- •45. Дворянський період національно-культурного відродження та його особливості
- •46. Аналіз праці «Історія русів»
- •47. Народницький період національно-культурного відродження
- •48. Суспільно – політична діяльність Кирило – Мефодіївського товариства
- •49. Просвітницька діяльність громадівських організацій в Україні
- •50.Модерністський період національно-культурного відродження та його характерні риси
- •51. Бачинський , Міхновський
- •52Національно-культурне відродження у Галичині
- •53 Руська Трійця
- •55 Літературна і громадсько-політична діяльність т.Шевченка
- •56. М.Костомаров «Закон Божий». Книга буття українського народу
- •57. Розвиток науки і освіти в україні у хіх ст..
- •59. Період української культури хх ст.. Основні тенденції розвитку
- •60. Здобутки української культури на шляху її національного відродження
- •61. Розстріляне відродження 20-30-х рр.. І його рагічні наслідки для української культури
- •62. Суспільно-політична і культурно-просвітницька діяльність «шістдесятників»
- •63 Творча діяльність діячів української культури в еміграції
- •64. Л.Курбас- діяч українського театру
- •65. О.Довженко – основоположник укр..Кіно
- •66. Музична культура і театральне мистецтво хх ст..
- •67. Культура України в умовах нової соціальної реальності
- •68. Перспективи розвитку української культури у ххі ст..
5. Джерельна база та методологічні засади історії української культури
6. Історичні та духовні складники української культурної самобутності
Традиції і побут українського народу, які мають багато
загальнонаціональних рис, і сьогодні зберігають ряд територіальних
особливостей. Вони зумовлені:
- характером історичного розвитку окремих регіонів України;
- природно-географічними умовами;- взаємозв'язками з іншими народами.
З історико-етнографічної точки зору на території України можна виділити
такі культурно-історичні зони: 1. Середнє Придніпров'я (Надднiпрянщина). 2.
Подiлля. 3. Слобожанщина і Полтавщина. 4. Полiсся. 5. Прикарпаття (Галичина).
6. Волинь. 7. Закарпаття. 8. Буковина. 9. Південь. Остання зона заселена
декількома міграційними хвилями, і остаточно її населення сформувалося у
XVIII-XIX ст. Це наймолодший з точки зору етнографії район України. Південь
можна в свою чергу розділити на ряд регіонів: Причорномор'я, Таврію, Донщину
(Подоння, Донеччину). Потрібно зазначити, що наведений розподіл багато в чому
умовний. Більш точне районування можливе при всебічному вивченні історико-
етнографічних явищ. Крім того, ці райони не залишаються незмінними, як і
критерії, що їх визначають.
В Україні до сьогодні зберігаються етнографічні групи, які мають свої
особливості в культурі і мові. Найбільш значні з них українські горці (гуцули,
лемки, бойки) в Прикарпатті і поліщуки, пінчуки, литвини в Поліссі. Раніше серед
українців було більше таких груп. Але з розвитком капіталізму, а потім і в
радянський час поступово пішли у минуле багато архаїчних, консервативних
звичаїв і обрядів, набули розвитку нові елементи в побуті і духовному житті
селянства, яке складало більшість українців. Значного поширення набули
елементи міського одягу, нові типи житла, знаряддя праці. Тобто соціально-
економічні умови стали вирішальними чинниками, які визначили формування
сучасного обличчя української нації, вплинули на чисельність і географічне
розміщення інших етнічних груп, на характер етнічних процесів в Україні
загалом.
Найважливішою ознакою кожного народу є мова. Більшість українців
розмовляють українською мовою, яка сформувалася на основі територіальних
елементів давньоруської мови (хоча є й інші думки). Як вважає більшість
дослідників, приблизно з другої половини ХII сторіччя починають виявлятися
окремі відмінні риси української, російської і білоруської мов. Загалом процес
формування розмовної української мови продовжувався до XVII ст. На ранньому
етапі розвитку української народності в її мові зберігалися традиції літературної
мови Київської Русі. По суті існувало дві мови: розмовна мова, яка формувалася
на основі місцевих територіальних діалектів, і літературна мова, загальна для
східних слов'ян і близька до сучасної мови південних слов'ян.
З XVIII ст. в українській літературній мові все більше розповсюджуються
елементи, які базуються на живій народній мові. При цьому українська мова
зберігала внутрішнє розділення на діалекти (середньопридніпровський, поліський,
подільський, закарпатський тощо). Основою сучасної української літературної
мови на рубежі XVIII-XIX ст. став середньопридніпровський (полтавсько-
київський) діалект. У зв'язку з тим, що західноукраїнські землі перебували у
складі Австро-Угорщини, літературна мова в цих областях мала ряд істотних
особливостей, але була зрозуміла і жителям Східної України.
Такі основні особливості розвитку українського етносу - дуже складного
процесу, багато з проблем якого все ще залишаються суперечливими.