56. М.Костомаров «Закон Божий». Книга буття українського народу

«Книга буття українського народу» («Закон Божий») — ідеологічна програма Кирило-Мефодіївського братства, написана у формі біблійного оповідання. Більшість дослідників вважає її автором М. І. Костомарова. Складається із 104 параграфів, у яких всесвітню та українську історію викладено у розрізі історії християнства. Соціальна нерівність у творі пояснюється лицемірством панівного класу, який прийняв християнство, але продовжував гнобити народ. Підкреслюється зв'язок між минулим та майбутнім України, волелюбність українського народу визначається як його невід'ємна риса. Твір містить ряд положень щодо скасування кріпацтва, національної та соціальної нерівності, а також ідею об'єднання слов'ян, народів у федеративну республіку з наданням кожному народові авт. прав. Автор постулює ідею непорушності національних прав українців. Україну він вважає центром об'єднання усіх слов'ян, народів, вбачаючи в цьому її месіанську роль в історії людства.

В «Книзі буття українського народу» є ряд прогресивних положень, зокрема про необхідність ліквідації кріпосного права і нац. нерівності, знищення дворянських привілеїв і станів, об'єднання слов'ян. народів у федеративну республіку з парламентським ладом і з наданням кожному народові рівних прав і автономії. Разом з тим автори її виходили з того, що укр. нація являє собою нібито особливу єдність, пройняту духом рівності і братерства, замовчували класовий антагонізм, який існував всередині укр. народу, і вважали, що йому нібито судилося повести за собою слов'ян до об'єднання.

Обмеженість «Книги буття» полягає також у реліг.-містичній формі викладу, в ідеалістичному тлумаченні істор. процесу, певній ідеалізації християнства, козацтва та історії України в цілому, у невизначеності шляхів здійснення наміченої програми.

«Книгу буття українського народу» знайдено під час обшуку в М. І. Костомарова у 1847. Відтоді твір знаходився в архівах Третього відділення у Санкт-Петербурзі, пізніше — у рукописному відділі Санкт-Петербурзької Академії Наук, де був виявлений у 1917 році. Вперше опублікований 1921 року у журналі «Наше минуле».

57. Розвиток науки і освіти в україні у хіх ст..

Розвиток освіти і науки у цей період був представлених рухом громад, саме у цих організаціях проводилась широка культурно-освітницька діяльність.

Громадівські організації створювали в Україні мережу недільних шкіл з українською мовою навчання, видавали підручники української мови, збирали та публікували кращі зразки народної творчості. Вони вели українознавчі дослідження, вивчали та пропагували історію й етнографію України, склали українсько-російський словник.

Культурно-освітня діяльність громад викликала глибоке занепокоєння урядових кіл царської Росії, оскільки видання книжок і викладання українською мовою в недільних школах означало зміцнення національних основ духовного життя в Україні. Російське самодержавство боялося не лише відокремлення української мови від російської, а й демократичних тенденцій, які поширювали громадівці. Почався відкритий наступ царизму на національні права українського народу. В 1862 р. недільні школи були закриті. Згодом царський уряд заборонив друкування науково-популярних і релігійних книжок українською мовою, що засвідчив циркуляр міністра внутрішніх справ П.Валуєва, виданий 1863 р.

Переслідувань царизму зазнали й громадівські організації, які або самоліквідувались, або були заборонені.

У 70-х роках XIX ст. відбулося відродження громадівського руху в Україні, отже, і піднесення національно-визвольної боротьби. Члени громад розгорнули плідну роботу з вивчення економіки, історії, географії, фольклору, підготували та надрукували низку фундаментальних праць.

Провідна роль у цій різноманітній діяльності належала радикальним представникам демократично налаштованої інтелігенції (С. Подоли не ький, О.Терлецький, М.Зібер, М.Павлик, І.Франко, М.Драгоманов). У пошуках найреалістичнішого ідеалу соціальної та національної справедливості вони старанно студіювали вчення західноєвропейських мислителів, вивчали громадянські традиції у народному побуті та фольклорі, самі розробляли соціалістичні теорії. За свідченням одного з провідних тодішніх громадівців С.Подолинського (1850—1891 pp.), відомого громадського і політичного діяча, соціолога й економіста, майже всі так звані українофіли — учасники громадівського руху — були "соціальними демократами", які пропагували серед народних мас ідею "народної революції".

У пробудженні національної самосвідомості українців важливе значення мали наукові публікації, що висвітлювали питання історії та етнографії України, фольклористику, мовознавство. Серед наукових видань на особливу увагу заслуговують історичні праці "История Малороссии" М.Маркевича у п'яти томах, дослідження М.Костомарова ("Богдан Хмельницький", "Руина", "Мазепа и ма-зеповцы"), П.Куліша ("Записки о Южной Руси", "Історія України від найдавніших часів"). У той період плідну наукову діяльність розгорнув професор Київського університету В.Антонович (1834 — 1908 pp.). Він очолював* історичне товариство Нестора-літописця і був автором численних праць з історії, археології, етнографії.

Наукова, просвітницька та культурна діяльність української інтелігенції викликала занепокоєння в середовищі царських чиновників. Вони були стурбовані не лише розвитком національних тенденцій серед діячів української культури, а й зростанням їх громадсько-політичної та революційної активності. В травні 1876 р. за участю імператора Росії Олександра II на особливій нараді в м.Емс (Німеччина) обговорювалося питання про українофільську пропаганду. М.Драгоманову та П.Чубинському було заборонено проживати в Петербурзькій і Московській губерніях, а також в Україні. Тоді ж був підписаний "Емський указ" про заборону ввозити з-за кордону українські книги, друкувати в Російській імперії українські переклади з інших мов, влаштовувати театральні вистави українською мовою тощо. Все це було великою перешкодою на шляху розвитку національної культури.

Суттєвий внесок у розвиток біологічної науки мали наукові праці І.Мечнікова (1845—1916 pp.). Обіймаючи посаду професора Одеського університету, він створив першу в Україні й другу в світі бактеріологічну станцію, став одним із основоположників мікробіології і вчення про імунітет. Засновником вітчизняної фізіологічної школи був ирофесор Одеського університету І.Сеченов (1829-1905 pp.).

У галузі гуманітарних наук помітна роль належала працям з історії української мови, літератури та фольклору Павла Житець-кого (1837—1911 pp.). Це, зокрема, "Очерк звуковой истории малорусского наречия", "Очерк литературной истории малорусского наречия в XVII веке". Видатним мовознавцем світу і щирим патріотом України був професор Харківського університету О.Потебня (1835-1891 pp.).