- •1. Культура як духовний і суспільний феномен. Сутність і філософський зміст поняття
- •2. Еволюція поглядів на культуру в європейській і вітчизняній історіографії
- •3.Феномен української культури, її джерельна база, методологічні засади
- •4.Предмет історії української культури. Головні етапи на шляху розвитку
- •5. Джерельна база та методологічні засади історії української культури
- •6. Історичні та духовні складники української культурної самобутності
- •7. Періодизація історії української культури
- •8. Головні етапи етногенезу українського народу
- •9. Автохтонна та міграційна теорії походження українського народу
- •10. Феномен трипільської культури
- •11. Кіммерійсько-скіфсько-сарматський культурний симбіоз
- •12. Пантеон словянських богів
- •13. Матеріальна та духовна культура східнослов’янських племен дохристиянської Русі
- •14. Зарубинецька (іі ст. До н.Е. – іі ст. Н.Е.) і черняхівська (іі – V ст.)
- •15. Політеїстичні язичницькі вірування стародавніх словян
- •16. Формування українського етносу
- •17. Перша письмова згадка про Україну
- •1187 Р., Київський літопис
- •18.Запровадження християнства та його вплив на духовну культуру.
- •19.Розвиток літератури, освіти і мистецтва в Київській Русі
- •20. Іларіон Київський «Слово про закон і благодать», основні проблеми твору.
- •21. Літописання Київської Русі.
- •22. «Слово о полку Ігоревім» – пам’ятка духовної культури.
- •23. Архітектурні пам’ятки Київської Русі.
- •24. Образотворче мистецтво Київської Русі.
- •25. Здобутки матеріальної культури Галицької Русі.
- •26. Етнокультурні процеси в Україні в 14-16 ст.
- •27. Відгуки ідей Ренесансу і Гуманізму в Україні. Олельковицький ренесанс
- •28. Поширення ідей гуманізму в Україні. Ю.Дрогобич, п. Русин.
- •29. Український ренесанс на ниві духовної культури України. . Український ренесанс
- •30. Архітектура і образотворче мистецтво України доби Ренесансу.
- •31. Золотий вік Львівської архітектури доби ренесансу.
- •32. Діяльність Івана Вишенського на ниві полемічної літератури.
- •33. Поняття та специфічні риси відродження в Україні.
- •34. Діяльність Острозького культурно-освітнього осередку.
- •35. Культурно - просвітницька діяльність брацьких шкіл.
- •36. Полемічна література 16 – 18 ст.
- •37. Культура Запорізької Січі та її риси.
- •38. Музична культура і театральне мистецтво епохи Ренесансу.
- •39. Українське бароко і літературі і образотворчому мистецтві.
- •40. Музична культура і театральне мистецтво др..Пол. 17 – 18 ст
- •41. Діяльність г. Сковороди.
- •42. Своєрідність та особливості українського просвітництва.
- •43. Класицизм в архітектурі і обр. Мистецтві доби Просвітництва.
- •44. Генезис та періодизація національно-культурного відродження в україні наприкінці XVIII-початку XX ст.
- •45. Дворянський період національно-культурного відродження та його особливості
- •46. Аналіз праці «Історія русів»
- •47. Народницький період національно-культурного відродження
- •48. Суспільно – політична діяльність Кирило – Мефодіївського товариства
- •49. Просвітницька діяльність громадівських організацій в Україні
- •50.Модерністський період національно-культурного відродження та його характерні риси
- •51. Бачинський , Міхновський
- •52Національно-культурне відродження у Галичині
- •53 Руська Трійця
- •55 Літературна і громадсько-політична діяльність т.Шевченка
- •56. М.Костомаров «Закон Божий». Книга буття українського народу
- •57. Розвиток науки і освіти в україні у хіх ст..
- •59. Період української культури хх ст.. Основні тенденції розвитку
- •60. Здобутки української культури на шляху її національного відродження
- •61. Розстріляне відродження 20-30-х рр.. І його рагічні наслідки для української культури
- •62. Суспільно-політична і культурно-просвітницька діяльність «шістдесятників»
- •63 Творча діяльність діячів української культури в еміграції
- •64. Л.Курбас- діяч українського театру
- •65. О.Довженко – основоположник укр..Кіно
- •66. Музична культура і театральне мистецтво хх ст..
- •67. Культура України в умовах нової соціальної реальності
- •68. Перспективи розвитку української культури у ххі ст..
29. Український ренесанс на ниві духовної культури України. . Український ренесанс
У 30-х роках XV ст. в українських землях посилилось прагнення позбутися литовського панування, зміцніло тяжіння до відновлення державності. Центром духовного життя знову став Київ, що помалу відновлює значення "матері городів", а також Львів як важливий торговий і ремісничий центр, одне з чільних міст Галицької землі. У 1440 р. відновилося Київське князівство на чолі з Олельком Володимировичем. Його володіння охопили Переяславщину, Київщину, частину Чернігівщини, Полісся, Житомирщину, де політичне відродження колись могутньої держави — Київської Русі пов'язується з економічним і культурним піднесенням.Знаменною для цього періоду в розвитку української культури була пильна увага до своєї історії, що можна назвати відродженням традицій культури Київської Русі. В часи Олельковиць-кого ренесансу відбудовувалися зруйновані татарами київські святині, насамперед Софійський собор, заново переписався Києво-Печерський патерик (1460 p., 1462 p.), з'являються перші українські рукописні книги "Листвиця" (1455 р.), "Златоструй" (1474 p.). Нове відчуття світу, розуміння ролі людини у світі, бажання передати власні знання і досвід майбутнім поколінням привели до виникнення українського книгодрукування. Стараннями українських міщан Кракова було відлито кириличний шрифт і в друкарні німця Швайпольта Фіоля створено перші друковані українські книги (1491 р.): "Осьмигласник", "Часослов", "Тріодь пісна", "Тріодь цвітна". Галицька земля з центром у Львові неначе успадкувала прагнення до утвердження і розвитку української культури після занепаду династії Олельковичів (1471 p.). Контактам із Західною Європою сприяла геополітична ситуація цих територій, мешканці яких інтенсивно засвоювали наукові знання у західноєвропейських університетах уже в XIV ст.Поряд із природничонауковими трактатами українське суспільство отримало переклади старозаповітних книг ("Руф", "Естер", книги пророків та ін.), а також світську літературу (європейські повісті, лицарські романи), апокрифічні Євангелія тощо. Все це — явища, що знаменували період, названий у науковій літературі Передвідродженням, а в українській культурі — те культурне піднесення, з якого починалася культура Ренесансу. Саме у цей період формувався новий світогляд з орієнтацією на земне життя і потребу його пізнання та вдосконалення.Отже, вже у XV ст. в Україні, за словами Івана Франка, "повіяло тим новим європейським духом". Той дух виявився у розвитку міст, які одне за одним виборювали магдебурзьке право, створенні парафіяльних організацій міщан, формуванні козацтва — нової сили, що взяла згодом на себе відповідальність за збереження національної самобутності українства. Виявився той дух і в усе інтенсивнішому потягу до освіти української молоді: вже на початку XV ст. у Краківському університеті навчалося так багато вихідців з українських земель, що королева Бона розпорядилася спорудити для них спеціальну бурсу (гуртожиток) на вул.Вишневій (1409 p.), якою опікувався професор Ян Існер. Збереглися відомості, що вже у XIV ст. українці-русини навчалися у Сорбонні, Болонському, Падуанському, Празькому, Гейдельберзькому та інших університетах. Кожен з них так чи інакше усвідомлював належність до своєї народності, дбав про рідну культуру незалежно від місця гуманістичної діяльності. В європейських університетах українці не лише навчалися — вони ставали там професорами, навіть ректорами.Отже, Олельковицький ренесанс можна вважати періодом формування гуманістичного світогляду в українській культурі, коли в центрі уваги постало земне життя людини і її діяльність. Ренесанс у європейській культурі — це сукупність явищ та ідей, що спричинили негативний вплив на феодальний світогляд. Епоха Відродження означає розвиток матеріальної та духовної культури, появу інтелектуальної течії, нового образотворчого мистецтва, нового способу осмислення людини і її ролі в земному житті, "ars nova" в музиці тощо. Поряд з інтересом до наукової та художньої літератури античних письменників Відродження заохочувало появу нового знання, що випадало із меж філософсько-богословської системи Середньовіччя. Це означало появу наук про природу і людину, інтерес до земного життя, з чим пов'язані гуманізм як духовний бік Відродження і його ідеологія. Ренесансний гуманізм увібрав риси античного й середньовічного гуманізму.Античний гуманізм зосереджений на світському, космоцент-ричному знанні, де людина є господарем і прагне всім оволодіти. Гуманізм християнський проповідує любов і опіку: людина є сином Божим, у ній міститься часточка Бога — дух. Тому вона — вища істота, особистість, принаймні, повинна нею бути, відчувати потребу вивищуватися до Бога, прагнути заслужити Божу любов і благодать. Із цього випливав гуманізм ренесансний. Бог дав людині талант і розум, вона повинна в земному житті розвивати Божий дар і цим прославляти свого Творця. Ренесансна людина відчувала себе творчою особистістю, котра прийшла оволодіти цим світом як Божим творінням і збагачувати його, сотворюючи разом з Богом. У такому світогляді стало можливим гасло "Homo faber" — "людина — митець". Саме зародження такого світогляду помічаємо в період Олельковицького ренесансу в Україні.