3.Гарантії соціальної держави щодо забезпечення прав і інтересів людини.

Права людини визнавалися і розвивалися поступово. Французький вчений К. Васак вперше висунув концепцію трьох поколінь прав людини. Історично першими були визнані права цивільні (особисті) й політичні, соціальні та економічні права вважаються правами другого покоління. 

Конституція України встановила перелік соціальних прав людини і громадянина: право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї (ст. 48); право громадян на працю, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом (ст. 43); на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (ст. 46); право на житло (ст. 47); право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49); право дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, на державне утримання та виховання (ст. 52) тощо. 

У міжнародній практиці застосовується класифікація прав людини, яка випливає з назв та змісту відомих міжнародних документів — Міжнародного пакту про цивільні та політичні права і Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права. Відповідно до цих актів права людини класифікуються на 

• цивільні (особисті);

•політичні; 

•соціальні; 

•культурні. 

Соціальні права людини були закріплені у таких основних міжнародно-правових актах: 

• Загальній декларації прав людини (ООН, 1948 p.), 

• Міжнародних пактах ООН 1966 p., конвенціях МОП.

•Європейській соціальній хартії

• Європейській соціальній хартії (переглянутій) (Рада Європи, Страсбург, 1996 p.), 

• Європейському кодексі соціального забезпечення (Рада Європи,

•Хартії основних прав працівників

•Хартії основних прав ЄС

• Конвенція №102 МОП про мінімальні норми соціального забезпечення ( 1952) тощо. 

Згідно з цими актами до основних соціальних прав належать: 

•право на працю; 

•на відпочинок; 

• на достатній життєвий рівень для себе та своєї сім'ї; 

• на охорону здоров'я, медичну допомогу, медичне страхування; 

• на соціальне забезпечення; на освіту; 

• на житло; на охорону і допомогу сім'ї; 

• на захист материнства; на охорону і допомогу дітям та підліткам та ін. 

Право громадян на соціальний захист, передбачене ст. 46 Конституції України, належить до групи соціальних прав.

4. Міжнародні документи у соціальній сфері.

Соціальні права людини були закріплені у таких основних міжнародно-правових актах: 

* Загальній декларації прав людини (ООН, 1948 p.) 

передбачила право людини на соціальне забезпечення за допомогою національних зусиль та міжнародного співробітництва й відповідно до структури і ресурсів кожної держави. 

* Міжнародних пактах ООН 1966 p., конвенціях Міжнародної організації праці 

передбачає обов’язок держав створити систему надання соціальних допомог у випадках, коли громадяни не мають достатніх засобів для існування. Передбачено також право інвалідів на реабілітацію, а також на працевлаштування, право сім’ї на отримання соціальних допомог. 

* Європейській соціальній хартії (Рада Європи, Турин, 1961 p.), 

* Європейській соціальній хартії (переглянутій) (Рада Європи, Страсбург, 1996 p.), 

Відповідно до неї з метою забезпечення ефективного здійснення права на соціальне забезпечення держави зобов’язуються підтримувати систему соціального забезпечення на такому рівні, як це передбачено міжнародною конвенцією Міжнародної організації праці про мінімальні норми соціального забезпечення. 

* Європейському кодексі соціального забезпечення (Рада Європи, 1964 р., переглянуто в 1990 р.), 

* Хартії основних прав працівників (ЄС, 1989 p.), 

* Хартії основних прав Європейського Союзу (ЄС, 2000 р.) тощо.

5.Вітчизняна нормативно-правова база соціальної сфери  Законодавчу, нормативно-правову основу соціальної роботи в Україні, визначають правові документи, які сформовані в 5 груп:  1) регламентуючі, дорадчі документи світового співтовариства (акти, декларації, пакти, конвенції, рекомендації, резолюції ООН, ВООЗ, МОП, ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ та ін);  2) внутрішньодержавні юридичні акти (Конституція, закони, укази, розпорядження Президента України, постанови уряду України, накази, рішення колегій та інструкції Міністерства праці та соціальної політики, Міністерства освіти і науки, Міністерства охорони здоров'я, Державного комітету у справах сім'ї та молоді та ін.);  3) документи суб'єктів України, які забезпечують реалізацію законів на своїй території, виконання регіональних законоположень, виконання республіканських (Автономна Республіка Крим) нормативних законоположень з правом законодавчої ініціативи;  4) документи муніципальних утворень (міські і сільські райони, мікрорайони (трудові колективи);  5) рішення, накази, розпорядження безпосередньо закладів та організацій.  У головному Законі України — Конституції, прийнятій 28 червня 1996 p., гарантуються основні права і свободи громадян.  У ст. 46 гарантується право на соціальний захист, що включає право на забезпечення громадян у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Галузь соціального захисту регулюється великою кількістю нормативно-правових актів.  Дуже важливим для правової основи соціальної роботи є Закон України від 5 жовтня 2000 р. "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії".  На основі соціальних стандартів визначаються розміри основних соціальних гарантій: мінімальні розміри заробітної плати та пенсії за віком, інших видів соціальних виплат і допомоги.  Основні засади державної політики щодо ветеранів праці та громадян похилого віку висвітлені у Законі України від 16 грудня 1993 р. "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку".  Напрямки соціального захисту інвалідів відображені в Законі України від 21 березня 1991 р. "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні". Соціальний захист інвалідів з боку держави полягає у наданні грошової допомоги, засобів пересування, протезування та ін. послуг.  Не менш важливим є Закон України від 14 січня 1998 р. "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування"  Окремі закони визначають порядок державної соціальної допомоги різним категоріям громадян: "Про охорону дитинства", "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям", "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали в результаті Чорнобильської катастрофи", "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам", "Про основні принципи соціального захисту ветеранів праці й інших громадян літнього віку", «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», "Про соціальну роботу з дітьми та молоддю".  З метою законодавчого закріплення правового статусу соціальної роботи в Україні розроблено Закон "Про соціальні послуги".