Praktikum_1

ПРАВИЛА ВІДБИРАННЯ ТА ПЕРЕСИЛАННЯ БІОЛОГІЧНОГО ТА ПАТОЛОГІЧНОГО МАТЕРІАЛУ ДЛЯ ЛАБОРАТОРНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Мета заняття. Ознайомити студентів з організацією проведення роботи, пов'язаної з розтином трупів тварин. Навчити студентів працювати з інфікованим патологічним матеріалом, відібраним від інфекційнохворих тварин, правил і методиці відбирання та пересилання різного патологічного матеріалу для бактеріологічного, вірусологічного, гістологічного та інших лабораторних досліджень.

Місце проведення заняття. Лабораторії кафедри епізоотології.

Матеріали, обладнання та об’єкти, що необхідні для проведення заняття.

Макети господарств, трупи тварин, муляжі окремих органів із характерними патологоанатомічними змінами, розчини для фіксації біологічного та патологічного матеріалу, зразки тари для пересилання патологічного матеріалу до лабораторії ветеринарної медицини та супровідних документів.

Методичні вказівки. Викладач нагадує студентам техніку проведення розтинів трупів тварин, місце виконання розтинів, інструменти, що необхідні для проведення розтину й відбирання патологічного матеріалу для лабораторного дослідження. Акцентується увага на вимогах до досліджуваного матеріалу й особливостях відбирання патологічного матеріалу для тих чи інших лабораторних досліджень.

Як відомо, лабораторні методи діагностики є досить цінними методами при інфекційних хворобах у постановці етіологічного діагнозу. В усіх випадках при підозрі на інфекційну хворобу для лабораторної діагностики необхідна наявність біологічного чи патологічного матеріалу, який відповідно, відбирається від хворої, забитої або загиблої тварини. Такими матеріалами можуть бути молоко, фекалії, сеча, секрет із носа, рота, гортані, трахеальний слиз, змиви з піхви, препуціального мішка, вміст афт, абсцесів, виразок, зіскріби шкіри, шматочки паренхіматозних органів, лімфатичних вузлів, трубчаста кістка, серце, головний і спинний мозок, уражені ділянки тканин або органів і інше. При деяких інфекційних хворобах

(ботулізм, харчові токсикоінфекції) як матеріал для дослідження в лабораторію направляють корм.

Найбільш уживаними методами лабораторної діагностики інфекційних хвороб є бактеріологічний і вірусологічний методи дослідження.

В усіх випадках відбирання та пересилання біологічного чи патологічного матеріалу необхідно керуватися рядом правил і відповідних інструкцій по боротьбі з інфекційними хворобами тварин. Основними з цих правил є:

необхідність відбирання патматеріалу якомога раніш після смерті тварини;

30

недопущення забруднення матеріалу сторонньою мікрофлорою

при його відбиранні (беруть стерильним інструментом і поміщають у

стерильний посуд);

виключення можливості розсіювання збудника інфекції при транспортуванні матеріалу (герметичне, водонепроникне упакування, дерев’яні чи металеві пенали);

необхідність консервування матеріалу в разі неможливості його

швидкої доставки в лабораторію.

Матеріал до лабораторії надсилають, як правило, у скляному посуді, оскільки, скло не має токсичних властивостей і легко

стерилізується. Тару (банки, флакони, пробірки, піпетки і т.п.), у якій

пересилають матеріал, старанно миють у теплій воді з милом, споліскують і стерилізують в автоклаві при температурі 120оС протягом 15 хвилин. Гумові пробки стерилізують протягом 10 хвилин в 0,5% розчині фенолу чи іншого антисептика. Предметні скельця спочатку 10 хвилин кип’ятять в 1-2% розчині соди, старанно миють у воді, висушують і зберігають у спирт-ефірі (1:1). Окрім скляного посуду часто використовують поліетиленові мішечки, пластикові або металеві пенали, дерев'яні ящички, і інше. Але така тара повинна відповідати вимогам щодо герметичності, а при необхідності, ще і стерильності.

Слід також пам'ятати, що в одному посуді не можна розташовувати матеріал, із якого передбачається виділення збудника, взятий з різних частин організму, чи від різних тварин (виключенням є

матеріал, що консервується безпосередньо на місці, взятий від однієї тварини і, направляється лише для гістологічного дослідження).

Умовно весь матеріал, що надсилається в лабораторію для дослідження, можна розділити на прижиттєвий, тобто взятий від хворих тварин і посмертний – взятий від забитих із діагностичною метою тварин і трупів.

Матеріалом, який беруть для дослідження при житті, у тварини є:

Молоко – беруть для бактеріологічного дослідження при підозрі на бруцельоз окремо з кожної долі вимені відбирають по 10-15 мл і 100-150 мл (з ураженої долі) при підозрі на туберкульоз. Вим'я попередньо обмивають теплою водою і дезінфікують 700 спиртом. Перші порції молока здоюють окремо і для дослідження не беруть. В разі тривалого транспортування молоко можна консервувати 1%-м розчином борної кислоти, або 1%-м розчином генціанвіолету у співвідношенні 1:25000.

Фекалії – беруть під час акту дефекації, або безпосередньо із

31

прямої кишки в кількості 100-150 г за допомогою стерильної ложки. Якщо у фекаліях знаходять слиз, згустки крові, або клаптики слизової оболонки кишок – їх відбирають окремо.

Секрет із носа, глотки, гортані – беруть за допомогою стерильного ватно-марлевого тампона, який поміщають у стерильні пробірки з 0,5 мл ізотонічного розчину натрію хлориду.

Окрім цього, із ротової порожнини й глотки, для дослідження може відбиратися слина, вміст афт, епітелій, слиз.

Трахеальний слиз – беруть для дослідження за допомогою трахеотубуса, або через спеціальний носо-трахеальний зонд. Це невеликого діаметра (до 0,5-0,6 см) гумова трубка, всередину якої вставлений металевий стержень із шматочком стерильної марлі на кінці. Зонд через носову порожнину вводять у трахею і рухають металевий стержень вперед. У цьому разі шматочок марлі подразнює слизову оболонку трахеї, тварина кашляє і слиз потрапляє на марлю, яку після виведення зонду із трахеї поміщають у стерильний посуд, із невеликою кількістю фізіологічного розчину.

Вміст абсцесів, виразок, ран – беруть залежно від характеру об'єкта і його локалізації частіше за допомогою стерильних пастерівських піпеток або шприців.

Зіскріби – відбирають при ураженнях шкіри, чи слизових оболонок. Їх роблять за допомогою скальпеля на межі ураженої й здорової ділянки шкіри чи слизової оболонки. Якщо одночасно з ураженням шкіри спостерігають ураження і волосяного покриву, його теж відбирають для дослідження.

Патологічним матеріалом, залежно від характеру підозрюваної хвороби, можуть бути різні органи, тканини, рідини (шматочки органів,

пунктати).

Як правило, трупи птахів та невеликих тварин надсилають до лабораторії цілими. Трупи великих тварин розтинають у спеціально відведених місцях у господарстві і відбирають необхідні органи чи зразки.

Кожну пробу відбирають стерильним інструментом і поміщають в окремий стерильний посуд. При необхідності відбирання частини органу для дослідження поверхню його розрізу припалюють нагрітим над полум'ям спиртівки шпателем.

Частину кишки разом з вмістом відбирають, перерізуючи її між подвійними лігатурами, накладеними з обох кінців. Кров і інші рідини організму відбирають у пастерівські піпетки, кінці яких запаюють з обох боків.

32

У кожному конкретному випадку при підозрі на інфекційну хворобу до лабораторії необхідно надсилати той патологічний матеріал, який перерахований у Ветеринарному Законодавстві при тому інфекційному захворюванні, на яке виникла підозра.

Застереження!!! Трупи тварин, загибель яких викликана спороутворюючими мікроорганізмами, розтинати суворо заборонено!

Патматеріал для лабораторного дослідження необхідно відбирати й доставляти в лабораторію якомога раніше після загибелі тварини, аби звести до мінімуму вплив постмортальних змін, які настають в органах і тканинах, на результати досліджень. При неможливості доставки матеріалу в лабораторію чи його дослідження в перші 20-30 годин після загибелі тварин чи птахів його консервують і надсилають у лабораторію лише консервованим.

Найбільш часто вживаним консервантом патматеріалу для бактеріологічного дослідження є стерильна вазелінова олія та 30%-й водний розчин хімічно чистого гліцерину. Воду для приготування консерванту попередньо кип’ятять протягом 30 хвилин. Об'єм консерванту повинен перевищувати об'єм патматеріалу в 4-5 разів.

Патматеріал для вірусологічних досліджень консервують 30-50%- м розчином хімічно чистого гліцерину, що приготовлений на фізіологічному розчині, попередньо простерилізованому в автоклаві при температурі 1200С протягом 30 хвилин.

Для бактеріота вірусологічного досліджень консервувати матеріал можна також і низькими температурами, використовуючи з цією метою сухий лід, або його суміш з етиловим спиртом; сніг, лід та їх суміші з кухонною сіллю.

При використанні холоду як консерванту необхідно пам'ятати, що у цьому разі недопустимі значні перепади температури (заморожуваннявідтаювання), які призводять до руйнування як мікробних клітин, так і вірусів.

Консервантом при гістологічних дослідженнях найчастіше служить 10%-й водний розчин формальдегіду, а при його відсутності

– 96о спирт.

До матеріалу, який надсилають у лабораторію для досліджень, обов'язково додають супровідний документ, де, по можливості, зазначають якомога більше інформації як про досліджуваний матеріал, так і про хвору, забиту чи загиблу тварину (із якого

господарства; вид, стать, вік хворої тварини чи групи тварин; короткий опис клінічних ознак та патолого-анатомічних змін; характер проведеного лікування,

33

чи його відсутність; кількість проб матеріалу і таке інше), а також прохання

про необхідність проведення відповідних діагностичних досліджень з метою підтвердження або виключення наявності в господарстві того чи іншого інфекційного захворювання, виявлення токсину, збудника, його чутливості до лікарських засобів і т.п. Супровідний документ складає та підписує ветеринарний фахівець і надсилає до лабораторії разом із біологічним чи патологічним матеріалом, як правило, спеціальним посланцем (нарочним) або поштою.

Контрольні запитання за темою

1.Які матеріали можуть надсилатися до лабораторії як патологічний матеріал для вірусологічного дослідження на інфекційну хворобу?

2.Чи можна для встановлення діагнозу на інфекційне захворювання надсилати до лабораторії корми, як матеріал?

3.В який час рекомендується відбирати патологічний матеріал від трупа тварини для лабораторного дослідження на наявність збудника інфекційної хвороби?

4.Як вірно взяти сечу у тварини для бактеріологічного дослідження?

5.В яких випадках консервують патологічний матеріал при відправленні його для дослідження в лабораторію ветеринарної медицини?

6.Якого співвідношення рекомендується дотримуватися між патматеріалом і консервантом при пересиланні патматеріалу в консервованому вигляді?

7.Як можна консервувати патологічний матеріал, який направляється в лабораторію для вірусологічного дослідження?

8.Мета приготування суміші кухонної солі з льодом чи снігом при консервації патматеріалу?

9.Як можна консервувати патологічний матеріал, який направляється в лабораторію для гістологічного дослідження?

10.Який документ надсилається разом із патматеріалом до лабораторії ветеринарної медицини при проведенні досліджень?

11.При яких інфекційних хворобах розтин трупів тварин проводити заборонено?

34

ОРГАНІЗАЦІЯ Й ТЕХНІКА ПРОВЕДЕННЯ АЛЕРГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Мета заняття. Навчити студентів організації й проведенню алергічних досліджень сільськогосподарських тварин і птиці при інфекційних захворюваннях та оформленню відповідної документації.

Місце проведення заняття. Тваринницька ферма навчально-дослідного господарства.

Матеріали, обладнання та об’єкти, що необхідні для проведення заняття.

Сільськогосподарські тварини й птиця; алергени — малеїн, туберкулін, бруцелін; шприци Рекорд-Правац на 2 мл, голки для внутрішньошкірних ін'єкцій № 28—32, піпетки очні, штангенциркулі, ножиці Купера, пінцети анатомічні, стерилізатор, спирт ректифікат, вата гігроскопічна, рушники та мило.

Методичні вказівки. Студенти під керівництвом викладача кафедри проводять алергічні дослідження: коней на сап; великої рогатої худоби й птиці на туберкульоз; дрібної рогатої худоби на бруцельоз, після чого складають акти й списки тварин, яких досліджували, де зазначають наслідки досліджень.

У тваринницькій практиці з метою діагностики інфекційних хвороб сільськогосподарських тварин широко застосовують такі алергени: малеїн — для діагностики сапу; туберкулін — для діагностики туберкульозу; бруцелін — для діагностики бруцельозу та ін.

Перш ніж приступити до проведення масових діагностичних досліджень тварин алергенами необхідно визначити місце й час проведення досліджень та забезпечити виконання робіт допоміжним персоналом, у тому числі і для фіксації тварин, скласти списки з детальним описом кожної тварини, звірити інвентарні номери та провести клінічне дослідження тварин.

АЛЕРГІЧНА ДІАГНОСТИКА САПУ

Для алергічної діагностики сапу коней та інших однокопитних тварин (мулів, ішаків, ослів) застосовують малеїн для очної, підшкірної і внутрішньошкірної проб.

В усіх господарствах нашої країни дослідження коней на сап проводять у плановому порядку, в кінці другого кварталу. Перевіряють на сап усе поголів'я коней методом клінічного дослідження й очної малеїнової проби.

У день проведення малеїнізації коней господарства звільняють від роботи, зводять у якесь певне місце і розміщують на конов'язях у тіні дерев або під навісами. Після дослідження складають акт.

Техніка проведення очної малеїнової проби. Перед уведенням малеїну оглядають око, щоб переконатися у відсутності будь-яких запальних процесів. Потім за допомогою стерильної піпетки на кон’юнктиву нижньої повіки наносять 3-4 краплі малеїну і через кожні три години протягом дня враховують реакцію. Останнє врахування проводять через 24 години після введення малеїну, тобто

35

вранці наступного дня.

У хворих на сап тварин очна реакція найчастіше проявляється вже через 2-3 години після нанесення на кон'юнктиву малеїну і триває протягом 10-24 годин. Максимального розвитку вона досягає через 6- 9 годин після введення малеїну.

Враховуючи реакцію, обов'язково відкривають повіки й оглядають кон'юнктиву. За ступенем інтенсивності розрізняють позитивну й сумнівну реакції. Позитивна реакція проявляється гнійним кон'юнктивітом різної сили — почервонінням і набряканням кон'юнктиви, набряканням повік, через що око часто закривається. З внутрішнього куточка ока витікає у вигляді шнурка гнійна маса. При позитивній реакції, яка проходить слабко, всі зазначені явища гнійного кон'юнктивіту менше помітні.

При сумнівній реакції спостерігають почервоніння кон'юнктиви, сльозотечу, незначне набрякання повік, у внутрішньому куточку ока є невелика кількість (крапля) гною.

При негативній очній реакції відхилень від норми з боку кон'юнктиви не спостерігають або може бути незначне почервоніння й сльозотеча.

Усіх коней, які при першій очній малеїнізації не реагували на малеїн або дали сумнівну реакцію, через 5—6 днів досліджують повторно способом нанесення малеїну на кон'юнктиву повіки того самого ока і в тій самій дозі. При повторній

малеїнізації специфічна реакція у хворих на сап коней чи інших сприйнятливих тварин настає значно швидше і проходить більш бурхливо.

Техніка проведення підшкірної малеїнової проби. Підшкірну малеїнову пробу, як метод масової діагностики сапу, не застосовують, її проводять у випадках, коли очна реакція дає результати, що не збігаються, а дослідження крові в РЗК дає сумнівні результати, або коли внаслідок захворювання очей чи кон'юнктиви очну малеїнізацію провести неможливо.

Коням за добу перед проведенням підшкірної малеїнізації тричі на день вимірюють температуру тіла. Дослідження можна проводити,

36

якщо середня добова температура, а також температура тіла перед уведенням малеїну не перевищує 38,5°С при умові, що жодне з трьох вимірювань не досягало 39°С. Повторно підшкірну малеїнізацію можна проводити не раніше як через 45 днів.

Малеїн уводять під шкіру в ділянці середньої третини шиї чи підгрудка в дозі 1 мл. Через 6—8 годин після введення малеїну, через кожні дві години, вимірюють температуру тіла протягом 12—14 годин, останні вимірювання роблять через 24 і 36 годин після введення малеїну.

Облік реакції проводять з урахуванням температурної кривої, місцевої й загальної реакції організму на введений малеїн.

При позитивній реакції, через 6—8 годин після підшкірного введення малеїну, у тварин підвищується температура тіла, досягаючи максимуму (не нижче 40°С) через 12-16 годин і тримається на згаданому рівні з невеликими коливаннями протягом 1-8 годин, потім знижується до норми, а через 30-36 годин знову в багатьох коней дає незначне підвищення.

Місцева реакція проявляється через кілька годин обмеженою, напруженою, гарячою, болісною набряклістю на місці введення малеїну, яка протягом 24-36 годин поступово збільшується. Потім вона зменшується, залишаючись протягом 2-3 днів.

Загальна реакція організму у хворих на сап коней проявляється пригніченим станом, позіханням, втратою апетиту, хиткою ходою, переступанням із ноги на ногу, фібрилярним скороченням м'язів, прискореним диханням, кашлем, вогкими хрипами в легенях, виділеннями з носа, прискореним серцебиттям та збільшенням підщелепових лімфатичних вузлів.

Реакція вважається позитивною, якщо спостерігається типове підвищення температури тіла і незначна місцева реакція або коли місцева реакція різко виражена з характерною температурною кривою й підвищенням температури тіла не менше як до 39,6°С.

Сумнівною реакція вважається при наявності характерної температурної кривої з максимальним підвищенням температури тіла в межах 39-39,6°С при відсутності різкої місцевої реакції або коли підвищення температури тіла з характерною кривою досягає навіть 40°С і вище при відсутності місцевої реакції.

Реакція вважається негативною при підвищенні температури тіла до 39°С.

37

Внутрішньошкірна проба в Україні не застосовується.

АЛЕРГІЧНА ДІАГНОСТИКА ТУБЕРКУЛЬОЗУ

Для алергічної діагностики туберкульозу великої рогатої худоби, овець, кіз і коней застосовують бичачий туберкулін, для курей і водоплавної птиці — пташиний туберкулін, для свиней — бичачий і пташиний туберкулін одночасно.

Внутрішньошкірний метод туберкулінізації

Туберкулін вводять: великій рогатій худобі, буйволам, зебувидним, оленям (маралам) – в середній третині шиї (у цій ділянці не

дозволяється вводити тваринам інші біологічні препарати та речовини);

бугаям-плідникам туберкулін вводять у підхвостову складку;

верблюдам – у шкіру черевної стінки в ділянці паху на рівні горизонтальної лінії сідничного горба;

свиням – в ділянці зовнішньої поверхні вуха у двох сантиметрах

від його основи (у шкіру одного вуха вводять ППД – туберкулін для ссавців, другого – ППД – туберкулін для птахів). Свиням у віці 2-3 міс.

туберкулін краще вводити в шкіру поперекової ділянки, відступаючи в бік від хребта на 5-6 см (з одного боку, вводять

туберкулін для ссавців, з другого – для птахів), використовуючи для

цього лише безголковий ін’єктор;

козам, вівцям, собакам, мавпам і хутровим звірам (крім норок) – у ділянці внутрішньої поверхні стегна або ліктьової складки;

норкам – інтрапальпебрально у верхню повіку;

кішкам – у ділянку внутрішньої поверхні вуха;

курям – у борідку;

індикам – у підщелепову сережку;

гусям, качкам – у підщелепову складку;

фазанам, павлінам, папугам, голубам, журавлям, чаплям, чорногузам, фламінго – в ділянку зовнішнього боку гомілки на 1-2 см вище гомілково-ступневого суглоба.

Перед введенням туберкуліну шерсть (волосся) на місці ін’єкції вистригають, шкіру обробляють 70°-м етиловим спиртом. Потім у товщу шкіри вводять туберкулін, використовуючи 1-2 мл шприц і тонку коротку голку або безголковий ін’єктор.

Туберкулінізації підлягають тварини з двомісячного віку.

Корів (нетелів), буйволиць, верблюдиць досліджують на туберкульоз незалежно від періоду вагітності;

38

кіз, овець, свиней, кобил, віслючок – через 1-2 міс. після родів.

Не дозволяється досліджувати туберкулінами тварин протягом трьох тижнів після вакцинації їх проти інфекційних захворювань.

Туберкулін застосовують при дослідженні на туберкульоз ссавців (крім мавп і норок) в об’ємі 0,2 мл; мавпам, норкам, птахам – 0,1 мл.

Вводити туберкулін у шкіру, яка має травматичні пошкодження, а також ущільнення або абсцеси, враження грибами, кліщами або гельмінтами, забороняється.

Облік і оцінку реакції на внутрішньошкірне введення туберкуліну проводять у великої рогатої худоби, буйволів, зебувидних, верблюдів і оленів через 72 години після введення препарату; у кіз, овець, свиней, собак, кішок, хутрових звірів – через 48 годин; у птахів – через 30-36 годин.

Реакція в місці введення туберкуліну у тварин проявляється у вигляді розлитого набрякання тістуватої або м’якої консистенції, яка не має, як правило, чітких меж із навколишньою тканиною. Утворення набряку супроводжується підвищенням місцевої температури, гіперемією й болючістю запаленої ділянки шкіри. У деяких тварин реакція проявляється у вигляді твердого, безболісного, різко обмеженого набрякання.

При обліку внутрішньошкірної реакції у кожної досліджуваної тварини пальпують місце введення туберкуліну, у норок порівнюють повіки лівого та правого ока.

При виявленні змін на місці введення туберкуліну у великої рогатої худоби, буйволів, зебувидних, верблюдів, оленів кутиметром вимірюють товщину складки шкіри в міліметрах і визначають величину її потовщення в порівнянні з товщиною складки незміненої

шкіри близько місця введення туберкуліну.

39