Praktikum_1

речовин органічного та неорганічного походження – інсектицидів. Перед застосуванням інсектициду необхідно з'ясувати його

властивості, токсичність для комах і теплокровних, шляхи проникнення в організм, термін дії і т. ін.

Хімічні засоби дезінсекції застосовують у вигляді порошків, рідин, аерозолів та газів. Залежно від шляху проникнення в організм членистоногих інсектициди поділяють на три групи: дихальні, кишкові та контактні.

Дихальні інсектициди діють на членистоногих через дихальні шляхи. До них належать хлор, хлорпікрин, сірнистий ангідрид та сольвент.

Кишкові проявляють свою дію при попаданні з їжею у кишечник членистоногих. Групу кишкових інсектицидів складають миш'яковисті сполуки, натрій фтористий, бура, борна кислота, хлорофос та формалін.

Контактні інсектициди проникають в організм членистоногих через зовнішні покриви і трахейну систему. До цієї групи належать піретрум, фенол, крезоли, гас, скипидар, поліхлорпінен і препарат СК-

9 (хлорований скипидар).

Для відлякування комах застосовують репеленти.

Біологічний метод дезінсекції

Полягає у використанні природних ворогів комах – птиць, риб, мікробів і грибів. Перспективним у боротьбі з комахами є застосування мікроорганізмів.

Останнім часом для боротьби зі шкідливими комахами широко використовують піретроїди.

Поява групи стабільних піретроїдів (парметрину, циперметрину, фенвалерату та інших), які мають тривалу залишкову дію, дало змогу пропонувати їх для широкого застосування.

У виробничих умовах досить ефективними виявились аерозолі перолу в аерозольних упаковках у дозі 50-60 мл і 0,1%-а водна емульсія стомазану з розрахунку 55-65 мл на одну дорослу тварину.

Для аерозольної обробки овець запропонований “пе-золь” – препарат, який містить 2% пермітрину, в аерозольній упаковці. Обробляють ним овець аерозольно у закритих приміщеннях. Доза 40 мг/м3, експозиція 1 год. Препарат одночасно високоефективний проти мух, комарів та інших побутових комах.

Для захисту оленів від гнусу їх обробляють 2-3%-ю (за АДР) емульсією оксамату з розрахунку 65 мл на одного оленя.

140

Для механізації дезінсекційних робіт в основному використовують ті ж технічні засоби, що й для дезінфекції.

Боротьба з мухами, кліщами та ґедзями

Для знищення личинок мух дно гноєсховища просочують креоліном або неочищеною карболовою кислотою. Бокові канавки гноєсховища періодично зрошують розчинами або емульсіями інсектицидів. Знищенню личинок сприяє також біотермічний метод знезараження гною.

Щоб знищити личинок мух у вигрібних ямах і гноєзбірниках, де личинки тримаються на поверхні, застосовують сухе хлорне вапно з розрахунку 1 кг на 1 м2 поверхні рідини.

З метою боротьби з дорослими мухами 1 раз на декаду зрошують приміщення всередині й зовні 1%-м водним розчином хлорофосу з розрахунку 200 мл розчину на 1 м2. Першу обробку залежно від кліматичних умов слід проводити на початку, в середині або в кінці квітня. Для знищення мух можна застосовувати також і аерозоль з 10%-го розчину хлорофосу. Для розпилювання й створення аерозолів інсектицидів використовують гідропульти або спеціальні дезустановки (ДУК, ЛДС та ін.).

Як інсектициди, можна застосовувати 5%-ну гарячу емульсію креоліну, 3%-ну емульсію лізолу, 3%-й гарячий водний розчин сірчаної або мильно-карболової суміші і 20%-ну водну суспензію хлорного вапна.

ДЕЗАКАРИЗАЦІЯ

Дезакаризація – система профілактики та заходів боротьби з кліщами. При організації боротьби з кліщами необхідно враховувати їх біологічні та екологічні особливості. Комплексом заходів в основному передбачається знищення їх у біотопах (приміщеннях,

вигульних двориках, деревах, що ростуть на території).

Уптахівництві, наприклад, птицю переводять в інше приміщення,

атам, де є кліщі, проводять дезакаризаційні заходи, знищують кубла диких птахів, дерев'яні частини знімають і виносять назовні, миють і висушують, відбивають штукатурку біля щілин, потім приміщення обробляють розчинами акарицидів: 1%-м неоцідолу, 3%-м севіну, дикрезилу або карбофосу, 1%-м ціодрину, 0,25%-м бензофосфату, 0,2%-м діброму, 0,25%-м дурсбану, 0,5%-м діфосу та ін. Усі концентрації препаратів готують за АДР. Як правило, акарициди застосовують дворазово з інтервалом 5-7 днів, використовуючи 100200 мл розчину на 1 м2 площі.

Для дезакаризації приміщень та баз утримання овець, обладнання,

141

предметів догляду та інвентарю застосовують 5%-ну водну емульсію кам'яновугільного фенольного креоліну (температура емульсії 80-85°С).

Контрольні запитання за темою

1.Чому дезінсекція є невід'ємною частиною комплексу заходів у боротьбі із трансмісивними хворобами?

2.Яка мета винищувальної дезінсекції?

3.Які методи застосовують для боротьби з комахами?

4.У чому суть хімічного методу дезінсекції?

5.Що означає термін “дезакаризація”?

142

ДЕРАТИЗАЦІЯ

Мета заняття. Вивчити основних гризунів, що паразитують на тваринницьких фермах. Засвоїти правила, засоби й методи дератизації.

Місце проведення заняття. Тваринницька ферма навчально-дослідного господарства, поліклініка факультету ветеринарної медицини.

Матеріали, обладнання та об’єкти, що необхідні для проведення заняття.

Муляжі, чучела гризунів, малюнки, препарати для дератизації, слайди, діафільми. Методичні вказівки. Викладач ознайомлює студентів із гризунами як переносниками, резервуаром і джерелом збудника інфекції. Дає характеристику поширення гризунів та їх біологічні особливості. Пояснює санітарну загрозу та сучасні методи боротьби з мишоподібними гризунами; організацію та проведення дератизації; особливості дератизації окремих об'єктів; визначення ступеня заселення гризунами приміщень та розрахунки потреби в дератизаційних

речовинах.

Дератизація – комплекс заходів, спрямованих на знищення мишоподібних гризунів у тваринницьких приміщеннях, складах, на зернотоках тощо.

У комплексі ветеринарно-профілактичних та протиепізоотичних заходів велике значення має боротьба з мишоподібними гризунами у тваринницьких та птахівничих господарствах. В умовах індустріального тваринництва велика кількість поголів'я концентрується на обмежених площах приміщень, збільшуються запаси кормів, проводиться їх переробка, що створює сприятливі умови для поширення щурів і мишей, які часто можуть бути джерелом чи резервуаром збудника багатьох інфекційних хвороб, або їх

механічним переносником (лептоспіроз, сказ, лістеріоз, туляремія, трихінельоз, туберкульоз, хвороба Ауєскі та ін.).

Крім того, гризуни поїдають значну частину продовольчого зерна та кормів, а сірі щури спричиняють великі збитки у свинарських, птахівничих та кролівничих господарствах, нерідко знищуючи велику кількість одержаного приплоду.

Наведені дані свідчать про велике значення дератизації як однієї із суттєвих ланок у загальному комплексі заходів щодо боротьби з інфекційними захворюваннями.

Поширення гризунів та їх біологічні особливості

Гризуни становлять найчисленнішу групу тварин класу ссавців. Цей клас нараховує понад 2500 різних видів гризунів, об'єднаних у 30 родин. Найбільш небезпечні для сільськогосподарських тварин гризуни, що належать до родин: білкових, мишоподібних та хом'якоподібних.

У тваринницьких приміщеннях, як правило, оселяються мишоподібні гризуни, а саме: сірий щур та домова миша (можуть також

143

зустрічатися польові і лісові миші). Ці гризуни значно поширені по всій

земній кулі і призвичаїлися до існування – у найрізноманітніших умовах.

Сірий щур (пацюк). Батьківщиною сірого щура вважають північні райони Китаю та Східну Монголію. Поява сірих щурів у Росії припадає на XVII століття. Оселяються щурі поблизу джерел харчування та води. Вони мають міцний, тугий тулуб і тупу, порівняно широку морду. Довжина тіла дорослого щура 15-20 см, маса від 180 до 850 г. Колір волосяного покриву на спині темно-сірий, внизу світло-сірий.

Щур – найплодовитіша тварина із класу ссавців. Трирічний приплід становить близько 850 особин. У віці 3-3,5 міс. щури стають статевозрілими, тобто спроможні до розмноження. Розмножуються вони протягом року, але найбільш інтенсивно навесні – в березніквітні та восени – у вересні-жовтні. Вагітність триває 21-23 дні. Гніздо містить від 6 до 12 щуренят, а кількість поколінь може бути від 3 до 8 на рік. Отже, за життя одна пара щурів може дати більше двох мільйонів голів потомства. Щуренята народжуються сліпими, непокритими волоссям, а через тиждень вони починають рости, а через два – щуренята стають зрячими.

Характерною особливістю гризунів є будова їх зубної системи. Гризуни мають добре розвинені й своєрідно влаштовані різці – два на верхній і два на нижній щелепі. Різці мають вигнуту форму, не мають коренів і розміщуються своєю основою на судинному соску, що їх живить. З переднього боку різці вкриті тонким шаром емалі, а ззаду – дентином. Різці збільшуються за рік на 10-12 см, і коли один із них ламається, то зустрічний розростається до таких розмірів, що може бути причиною загибелі тварини.

Для постійного стирання різців щури, вимушені гризти різні предмети (дерево, кістки, труби, дріт та ін.), не ковтаючи масу. Вони всеїдні й дуже ненажерливі, їдять усе, крім металу. Серед щурів має місце канібалізм. Люблять щури м'ясні та хлібні корми.

Інтенсивніше щури поїдають корм у вечірні години, після денного голодування. У більшості випадків вони поїдають корм малими порціями і в певному ритмі. Щур у середньому з’їдає 5 г м'яса за один раз і робить за день 8- 10 підходів до корму.

Сірі щури вологолюбні. 71% маси їх тіла становить вода. Вони більше 36 год. без води жити не можуть. Якщо відсутня вода, то п'ють чорнило, інші рідини, великими групами виходять до водойм. Потреба щурів у воді на добу становить 20-40 мл.

144

З органів чуття у щурів найкраще розвинені аналізатори нюху та слуху. Вони здатні вловлювати такі тонкі пахощі, які не може вловити людина.

Зір у щурів поганий, вони короткозорі, вільно орієнтуються у темноті завдяки наявним у них на морді окремим волосинкам завдовжки від 6 до 56 мм, так званим “вібрисам". Вони в темноті попереджують щурів про перешкоди, що знаходяться спереду. Добре розвинений у них смак. Вони вільно можуть вибирати з численних сортів ковбасних виробів і масел найякісніші.

За рік один щур здатний з'їсти 16-18 кг зерна, а при середній заселеності свинарника (100 щурів) вони можуть з'їсти до 2 т зерна. На 1 кг живої маси тіла щури потребують у 10 разів більше їжі порівняно з людиною. Однак вважається, що гризуни з'їдають у 10 разів менше корму ніж псують.

У щурів відсутній рефлекс блювання, що використовують з успіхом при дератизації. Живуть вони в середньому 4-5 років.

Домашня миша оселяється всюди (у щілинах стін, шафах, коморах і т.

д.). Це маленький гризун завдовжки 7- 10 см. Маса дорослої миші 1216 г. Вагітність триває 19-20 днів, статева зрілість настає у 1,5- місячному віці. У гнізді буває 5-6 мишенят. За рік пара мишей може давати 8-10 поколінь, або до 800 мишенят. Живуть вони в середньому 2-3 роки.

Щоденно миші з'їдають 3-5 г сухих кормів, 1-1,5 г води. Миша дуже ненажерлива, особливо любить підсмажені сало, ковбасу, м'ясо, насіння, хліб, а також сир, молоко, крупу тощо.

Полівка. Дещо відрізняється від домашньої миші за будовою тіла, а також способом життя. Маса тіла у полівки 25-30 г, довжина тулуба

– 11-14 см. Дуже короткий хвіст, не більше 1/3 довжини тулуба. На передніх кінцівках по 4, а на задніх по 5 пальців. Полівки живуть великими колоніями на полях, городах, узліссях. Гнізда свої влаштовують у землі на глибині 30 см, із кількома виходами. Поширені скрізь і є основною причиною спалахів туляремії.

Полівки дуже швидко розмножуються, чому сприяють нещільний, надто глибокий сніг, поступове його розтавання, тепла весна, сухі літо та осінь, тепла зима, велика кількість кормів на полях.

Вагітність у полівок триває 18 днів. У віці 12-15 днів мишенята полівки переходять на самостійний спосіб існування. Статева зрілість настає у віці 20-30 днів. За оптимальних умов самка може щомісячно народжувати 8-10 мишенят. Підраховано, що п'ять пар полівок в абсолютно оптимальних умовах можуть за рік дати до 6 мільярдів

145

звірків. При живій масі дорослої полівки 30 г маса батьків на початку року буде становити 300, а їх приплоду в кінці року – 130 т.

За добу ця армія шкідників може повністю з'їсти урожай пшениці у фазі колосіння на площі 30 тис. га.

Такий високий ступінь розмноження генетично зумовлений боротьбою за виживання. Полівки не запасають кормів, як це роблять щури та миші, у них не відкладаються жирові запаси, як у хом'яків. Уся їхня енергія, спрямована на відтворення собі подібних.

У несприятливих умовах, при голодуванні серед полівок спостерігається канібалізм, який природно виправданий боротьбою за виживання та збереження виду.

Якщо корова, яка має живу масу до 375 кг, споживає 18 кг зеленої маси за добу, що становить 4,8% її живої маси, то полівка, яка важить 25 г, з'їдає за добу зеленої маси, яка становить 100-350% її маси тіла. Якби корова була така ненажерлива, то вона б з'їдала не 18, а 5001000 кг. Полівка в 10 разів ненажерливіша від вівці та у 100 разів від корови.

Санітарна загроза гризунів

Установлено, що гризуни можуть переносити збудників близько 200 різних інфекційних та інвазійних хвороб, на які хворіють люди та свійські тварини.

Деякими інфекційними хворобами хворіють самі гризуни (чума,

туляремія, сказ, бруцельоз, трихінельоз та ін.) і є джерелом збудника

інфекції. Багато інфекцій гризуни передають людині й тваринам через кліщів, бліх, та інших кровосисних комах.

Таким чином, гризуни, населяючи тваринницькі приміщення, можуть бути резервуаром збудника багатьох інфекційних хвороб як людини, так і тварин.

Своїми виділеннями вони інфікують корми, воду, через які заражаються тварини, або передають збудник сприйнятливим тваринам та людям, виступаючи джерелом збудника інфекції.

Отже, мишоподібні гризуни в одних випадках є джерелом

збудника інфекції (перша ланка епізоотичного ланцюга), а в інших – як

резервуар та переносники інфекції (друга ланка епізоотичного ланцюга). Тому знищення гризунів на тваринницьких фермах повинно бути

обов'язковим заходом у боротьбі з інфекційними хворобами тварин, який неодмінно слід ураховувати в планах протиепізоотичних заходів.

Сучасні методи боротьби з мишоподібними гризунами

Боротьба з мишоподібними гризунами на тваринницьких фермах,

146

птахофабриках складається з профілактичних та винищувальних заходів.

Профілактичні заходи, головним чином, зводяться до ветеринарно-санітарних та будівельно-технічних заходів, спрямованих на те, щоб утруднити доступ гризунам до кормів та залишити їх без місць гніздування. Тому необхідно:

1.Будувати приміщення з непроникними для гризунів підлогами

та стінами (фундамент на глибину не менше 70 см із відмосткою назовні

під прямим кутом), підлогу настилають на ґрунт із глини.

2.Усі можливі шляхи проникнення щурів у приміщення (отвори

біля труб, різні душники, вентиляційні отвори і т. ін.) необхідно

закривати листовим залізом. У коморах двері знизу також оббивають листовим залізом на 30 см.

3.Корми необхідно зберігати в оббитих листовим залізом дерев'яних ящиках або засіках, змурованих із цегли, а залишки кормів вчасно прибирати.

4.У приміщеннях і на території ферм слід підтримувати порядок та чистоту – це головна умова успішної боротьби з гризунами.

5.Шпарування щурячих нір та отворів необхідно проводити цементним розчином, перемішаним із битим склом.

6.Особливе значення для успішної боротьби з гризунами має освітньо-виховна робота серед населення та обслуговуючого персоналу. Ця робота має на меті дати знання про причини появи гризунів і заходи боротьби з ними.

7.З профілактичною метою використовують такі відлякуючі речовини:

Сланцева олія, що є продуктом обробки сланців. Масляниста рідина жовтого кольору, із різким запахом. Уведення її у хлорвінілову оболонку електропроводів та хлорвінілову плівку добре захищає їх від гризунів.

Альбіхтол – також продукт обробки сланців з умістом 12% сірки. Масляниста жовта рідина, із різким запахом. Додають до гумової оболонки проводів та інших матеріалів, що надійно захищає їх від пошкодження гризунами.

Цимат (цинкова сіль диметилдитіокарбомінової кислоти). Жовтобілий, тонкого помелу порошок, нерозчинний у воді, містить 19-22% цинку, не має запаху. Дія-контактна. При дотику до обробленої поверхні препарат викликає подразнення слизових оболонок дихальних шляхів, тому гризуни покидають оброблені приміщення. Використовують препарат як додаток до штукатурки, а також, для

147

зрошення суспензіями стін, підлоги та ін. Оброблені сухі приміщення відлякують гризунів протягом року, але якщо у них підвищена вологість, препарат втрачає свою дію.

Винищувальні заходи. Боротьбу з мишоподібними гризунами проводять механічним, біологічним, хімічним та комбінованим методами.

Механічний метод

Один із найдавніших методів знищення гризунів. Він ґрунтується на використанні різних видів пасток, капканів та інших пристроїв для вилову гризунів. До механічних пристроїв вилову гризунів привчають завчасно. Для цього капкани та пастки з принадами розставляють незарядженими у місцях найбільшого скупчення гризунів. Після того, як вони перестають остерігатися, пристрої можна заряджати. Для принади можна використовувати будь-який харчовий продукт, що його полюбляють гризуни. Це, зокрема, підсмажене сало, хліб, сир, риба, ковбаса, шинка та ін.

Капкани існують різних типів: дугові, пружинні. Самоловки можуть бути з містками, що гойдаються, самоловки-крутілки, ями смерті, діжки-пастки. Самоловки з містком, що гойдається, – це діжка, відро чи інша висока посудина, куди наливають приблизно 1/3 об'єму води, а зверху встановлюють предмет, що гойдається з принадою на кінці.

При знищенні щурів можна використовувати попереднє осліплення їх електроліхтарем.

Ями-смерті влаштовують поблизу вигрібних ям, тваринницьких приміщень та складів. Глибина ями 1,2 м. Стіни роблять із нахилом до середини, а на дно кладуть або підвішують одну із принад (сало, овес, хліб із рослинною олією тощо). Зверху яму закривають металевими ґратами, через які у неї потрапляють щури.

Однак механічні способи знищення щурів дуже трудомісткі, малоефективні і є допоміжними. Крім того, їх мало використовують в умовах промислового тваринництва. Єдина перевага цього методу та, що він зовсім не загрожує здоров'ю тварин та людей.

Біологічний метод ґрунтується на використанні природних ворогів

гризунів (кішки, собаки, тхорі, куниці, сови, шуліки, вужі, їжаки та ін.). Так,

одна собака за ніч може піймати до 100 щурів.

Крім того, для щурів використовують бактерії Ісаченка та Прохорова, а для мишей бактерії Мережковського, які спричиняють у гризунів сальмонельоз. Однак, останнім часом, ці культури бактерій не мають широкого використання. У практиці ветеринарної медицини

148

використовують також комбіновані препарати, такі як бактокумарин. Це комбінований препарат, що складається з бактерійної культури тифу (сальмонельозу) гризунів та з натрієвої солі зоокумарину у зерновій суміші. Добре поїдається гризунами, спричиняючи їх загибель. Застосовують для знищення гризунів у тваринницьких приміщеннях протягом 2-3 днів. Використовують без принад (у чистому вигляді). Препарат розкладають у місцях скупчення гризунів невеликими порціями по 50-100 г. Дія препарату комбінована: натрієва сіль зоокумарину, як антикоагулянт, руйнує кровоносні судини, порушує зсідання крові, тобто відкриває ворота інфекції, а бактерії тифу (сальмонельозу) викликають захворювання та загибель.

Хімічний метод

Найбільш простим і ефективним є хімічний метод дератизації, який ґрунтується на використанні отруйних речовин для принад, обпилювання нір, отруєння водяних поверхонь. Отруйні речовини поділяють на дві групи:

Повільнодіючі (антикоагулянти) – зоокумарин, натрієва сіль зоокумарину, діфенацин, фенфтолацин, вазкум, зоосорбцид, конрацид та ін.

Гостродіючі – крисид, норбомід, натрію фторацид, барію фторацид; кальцію арсеніт, червона морська цибуля.

Повільно діючі отруйні речовини – використовують без підкормки. Вони перешкоджають зсіданню крові та підвищують проникність кровоносних судин, порушують синтез протромбіну, що призводить до геморагічного діатезу, кровотеч, смерті. Отрутохімікати цієї групи здатні до кумуляції, не викликають захисних рефлекторних реакцій, тому гризуни їдять отруйні принади протягом кількох днів.

Перевагами антикоагулянтів над гостродіючими отрутохімікатами можна вважати такі:

відносна безпечність для сільськогосподарських тварин;

антикоагулянти мають специфічні антидоти – це вітамін К і його препарати (вікалос, фтіокол, менадіон), а також свіжа кров;

ознаки отруєння антикоагулянтами розвиваються поступово, протягом кількох днів;

м'ясо вимушено забитих тварин використовують без обмежень.

Основними препаратами, рекомендованими для боротьби з гризунами у тваринницьких приміщеннях, із групи антикоагулянтів є зоокумарин та діфенацин.

Зоокумарин (варфарин). Діюча речовина – оксикумарин, містить

149