Praktikum_1

вірус-вакцин придатні до використання протягом 4 год. після розведення, а деякі – 1 год. (проти хвороби Марека).

Організація й проведення обробок тварин біопрепаратами

Перед використанням біопрепаратів необхідно встановити наявність показників для їх застосування ретельно з'ясувати епізоотичну ситуацію. Залежно від ситуації визначають категорію пункту: а) неблагополучний; б) стаціонарно-неблагополучний; в) загрозливий; г) благополучний.

Профілактичні щеплення проводять з метою запобігання виникненню хвороби у господарстві та при профілактичному карантинуванні, а вимушені – під час спалаху хвороби.

Уцьому разі стадо розділяють на групи:

хворі і підозрілі у захворюванні тварини – їх імунізують специфічними сироватками, глобулінами, вакциною (при стригучому лишаї). Якщо підозрілих у зараженні тварин небагато,

їх також імунізують пасивно;

підозрілі у зараженні або ж умовно здорові тварини – підлягають

активній імунізації.

Масові щеплення тварин проводять весною перед вигоном їх у літні табори чи пасовища та восени перед переведенням худоби на стійлове утримання. На підприємствах промислового типу – згідно з технологічними картами обробок.

Перед проведенням обробки необхідно:

уточнити поголів'я, яке підлягає обробці – скласти списки тварин;

провести клінічний огляд і термометрію тварин, виділивши тварин

із протипоказаннями (ослаблені, виснажені, великий строк вагітності чи післяродовий період, підвищення температури тіла);

визначити місце та час проведення обробки;

перевірити та підготувати біопрепарати, інструменти, засоби дезінфекції й стерилізації, засоби особистого захисту й гігієни

(спецодяг, мило, рушник);

подбати про поліпшення умов годівлі й утримання тварин, що дає змогу запобігти ускладненням та зниженню продуктивності гурта;

підготувати запаси препаратів для лікування можливих

ускладнень; Після обробки тварин обов'язково складають акт, де зазначають:

дату, місце проведення та вид обробки; вид тварин, вік; назву біопрепарату і його повну характеристику (згідно з інструкцією); дозу та

90

метод введення; спосіб знезараження залишків препарату; кому доручено нагляд за обробленими тваринами та на який термін.

Вакцинованих тварин утримують окремо від невакцинованих. Ветеринарний нагляд за обробленими тваринами включає повний клінічний огляд, оцінку з'їденого корму, продуктивності, вибіркову термометрію. Для запобігання ускладненням вакцинованих тварин оберігають від переохолодження, протягів, дощу, снігу, перегрівання, особливо при транспортуванні.

Ускладнення після застосування біопрепаратів можуть бути зумовлені використанням біопрепаратів із підвищеною активністю, порушеннями правил з їх застосування, порушеннями правил

утримання щеплених тварин (скупчене утримання, недостатня годівля, перевтома при роботі, перегрівання чи переохолодження й ін.), наявність

інкубатиків у щепленому стаді. Ускладнення можуть проявлятися у вигляді короткочасного нездужання (втрата апетиту, швидка

стомлюваність, відставання від гурту), наявністю місцевих реакцій (набряк, підвищена больова чутливість, підвищення місцевої температури), підвищення

температури тіла, шоком, загибеллю щепленої тварини.

Тварин з ускладненнями ізолюють і якнайшвидше лікують, застосовуючи специфічні препарати та засоби симптоматичної терапії. Про випадок ускладнень сповіщають вищу інстанцію ветеринарної медицини, ДНДКІ ветеринарних препаратів і кормових добавок та біофабрику, що виготовила препарат. У повідомленні зазначають назву біопрепарату, серію, дату виготовлення та метод його застосування, вид і кількість імунізованих тварин, характер ускладнень і прізвище фахівця ветеринарної медицини, який виявив ускладнення. Разом із цим у зазначений інститут надсилають два флакони або 4-5 ампул із біопрепаратом. Тому в аптеці, про всяк випадок, завжди необхідно залишати невелику частину препарату.

Способи введення біопрепаратів

1.Ін'єкційний – введення препаратів внутрішньовенно, внутрішньосинусно, внутрішньом'язово, підшкірно, у черевну порожнину й ін.

2.Скарифікаційно-нашкірний – втирання препарату в шкіру, слизові оболонки губ чи ясен.

3.Інсталяційний – краплинне введення препарату в природні

порожнини тіла тварин (кон'юнктивально, клоачно, назально).

4.Дисперсійний – розпилення рідких і порошкоподібних препаратів у приміщенні, де утримують тварин (птицю).

91

5.Аліментарний – згодовування препаратів із кормом або водою.

6.Комбінований – одночасне, але роздільне використання двох або більше методів.

Місця ін'єкцій біопрепаратів

підшкірне – в ділянці шиї, за лопаткою, в кінчик хвоста, за вухом;

внутрішньошкірне – в ділянці шиї, лопатки, підхвостової складки, в основу шкіри вуха, у шкіру борідки, мочки, сережки, внутрішньої поверхні стегна;

внутрішньом'язове – в ділянку крупа, стегна, шиї, підгруддя (коні), у грудний м'яз, гомілку (птиця);

внутрішньовенне – у яремну, вушну, підкрильну вени;

у черевну порожнину.

Контрольні запитання за темою

1.Що таке специфічна профілактика?

2.Класифікація біопрепаратів.

3.Які препарати застосовують із профілактичною метою?

4.Типи вакцин.

5.Вимоги до вакцин.

6.Ад’юванти (з якою метою їх застосовують)?

7.Анатоксини.

8.Що лежить в основі виготовлення лікувально-профілактичних сироваток?

9.Які є способи одержання імуноглобулінів?

10.З якою метою використовують бактеріофаги у ветеринарній медицині?

11.Що таке інтерферон? Його застосування у ветеринарній медицині.

12.Що таке діагностичні препарати?

13.Коли вибраковують біопрепарати?

14.Зберігання й транспортування біопрепаратів.

15.Які є способи введення біопрепаратів?

92

ДЕЗІНФЕКЦІЯ

ДЕЗІНФЕКЦІЯ І ЇЇ РОЛЬ У СИСТЕМІ ПРОТИЕПІЗООТИЧНИХ ЗАХОДІВ. ВИДИ Й ОБ'ЄКТИ ДЕЗІНФЕКЦІЇ. МЕТОДИ Й ЗАСОБИ ДЕЗІНФЕКЦІЇ.

Мета заняття. Ознайомити студентів із поняттям "дезінфекція", метою проведення, видами та об'єктами, методами й засобами дезінфекції.

Місце проведення заняття. Лабораторія кафедри епізоотології та тваринницькі ферми.

Матеріали та обладнання. Набір дезінфектантів, таблиці, методики, посуд, апарати для проведення дезінфекції.

Методичні вказівки. Викладач ознайомлює студентів із поняттям "дезінфекція", її видами, об'єктами, детально роз'яснює методи й засоби дезінфекції.

Дезінфекція – комплекс заходів, спрямованих на видалення або знищення патогенних і умовно-патогенних мікроорганізмів на об’єктах навколишнього середовища.

Термін “дезінфекція” походить від французького des – усуваю і латинського іnfectio – зараження) – спосіб знезараження об’єктів навколишнього середовища, направлений на знищення в них патогенних мікроорганізмів. Тобто дія на другу ланку епізоотичного

ланцюга – фактори передачі (тваринницькі приміщення, ґрунт, вода, повітря, предмети догляду, шкіра тварин, продукти тваринництва та ін.). Таким чином,

ці заходи дають змогу знищити патогенні мікроорганізми в навколишньому середовищі, розриваючи епізоотичний ланцюг, зупиняють розвиток епізоотичного процесу.

Поняття дезінфекція (обеззаражування) слід відрізняти від поняття знезараження, тобто знищення не лише патогенних мікроорганізмів, а й продуктів їх життєдіяльності – токсинів, а також і від стерилізації – знищення у середовищі усього живого.

ВИДИ ДЕЗІНФЕКЦІЇ

За призначенням дезінфекцію поділяють на профілактичну та вимушену. Профілактичну дезінфекцію проводять у благополучних господарствах із метою запобігання інфекційних хвороб. Вона знижує загальне мікробне забруднення у навколишньому середовищі та запобігає нагромадженню й поширенню збудників інфекційних хвороб. У господарствах її роблять навесні після вигону тварин у літні табори та восени перед постановкою їх на зимове утримання.

У сучасному тваринництві, крім того, виділяють передпускову й технологічну дезінфекцію.

93

Передпускову дезінфекцію проводять перед введенням в

експлуатацію тваринницького об'єкта або його частини; технологічну

– залежно від технології ведення тваринництва, використовуючи так звані технологічні розриви, пов'язані з переміщенням тварин і тимчасовим повним звільненням приміщення.

Вимушену дезінфекцію проводять у господарствах при виникненні інфекційних хвороб серед тварин. Її поділяють на поточну та заключну. Поточну дезінфекцію здійснюють із моменту появи інфекційної хвороби в господарстві, та всякий раз при виділенні нових тварин, що захворіли, загибелі хворих, черговому діагностичному дослідженні, та інших випадках систематично, до її ліквідації, повторюючи у терміни, що зазначені в інструкції з ветеринарної дезінфекції.

Заключну дезінфекцію проводять після оздоровлення господарства

(ліквідації інфекційної хвороби) перед зняттям карантину або

обмежуючих заходів. Роблять її особливо ретельно, в усіх приміщеннях, території, що прилягає, транспорту, інвентарю і т. д. Вона направлена на повне знищення збудника в навколишньому середовищі зони епізоотичного вогнища. Значну увагу приділяють дезінфекції підлоги та ґрунту під нею. Дерев’яну підлогу знімають, ґрунт на глибину просочування сечі видаляють, знезаражують, решту ґрунту зрошують дезінфектантом, перекопують на глибину до 25 см, змішуючи з дезінфекційною речовиною, прикотковують і засипають свіжим ґрунтом до попереднього рівня.

Так само знезаражують і глинобитну підлогу. Непридатні дошки з підлоги, дерев'яні перегородки, корита спалюють.

Об'єкти довкілля, які найчастіше підлягають дезінфекції

До об’єктів навколишнього середовища, які найчастіше підлягають дезінфекції належать: приміщення для утримання тварин і територія навколо них (обори, прогінні шляхи), предмети догляду, гній, гноївка, виділення хворих тварин; транспортні засоби з перевезення кормів, тварин, гною, трупів або продуктів забою; місця накопичення чи тимчасового перебування тварин (загони, бази, пасовища, виставки, базари); підприємства з переробки й зберігання продуктів забою та тваринницької сировини, інструменти, перев’язувальний матеріал, спецодяг тощо.

ПОРЯДОК ПРОВЕДЕННЯ ДЕЗІНФЕКЦІЇ

Процес дезінфекції складається з трьох основних нерозривно

94

пов'язаних між собою прийомів: механічного й санітарного очищення та власне дезінфекції.

Механічне очищення полягає у прибиранні гною, гноївки та іншого бруду, по-перше, для того, щоб зменшити кількість мікроорганізмів на поверхні об'єкта дезінфекції; по-друге – для видалення з поверхні органічних речовин, що вступають у реакцію з дезінфікуючою речовиною, зменшуючи її концентрацію або, взагалі перешкоджають доступу дезінфікуючого засобу до мікроорганізмів. Тому механічне очищення поверхні мусить бути проведене так, щоб чітко було видно колір матеріалу й структуру поверхні. Не повинно бути залишків гною, корму чи інших механічних забруднень. Найбільш якісна підготовка приміщення до дезінфекції – ручна, але оскільки вона надто трудомістка, то її, як правило, комбінують. Після цього приступають до санітарного очищення: обмивають стіни, перегородки, годівниці, підлоги, транспортні засоби, посуд для молока та інші предмети.

Після закінчення санітарного очищення годівниці й напувалки звільняють від води, приміщення просушують, відкриваючи вікна, двері або вмикають вентиляцію. Перед дезінфекцією роблять поточний ремонт приміщення й обладнання.

Власне дезінфекцію проводять шляхом розпилення дезінфікуючої

рідини в перехресних напрямах (горизонтальному й вертикальному), не

допускаючи пропусків. Зрошують стіни й перегородки приміщення, потім стелю і підлогу, уникаючи попадання крапель дезінфікуючої рідини на осіб, що проводять дезінфекцію. Для дезінфекції типових тваринницьких приміщень на кожний квадратний метр знезаражуваної площі витрачають 1 л дезінфікуючого розчину, а при знезаражуванні пристосованих приміщень – 2 л.

Загибель мікробної клітини під дією дезінфікуючого засобу відбувається внаслідок таких процесів:

лізису цитоплазми (під дією лугів);

коагуляції білків (під впливом солей важких металів, алкоголів,

формальдегіду та ін.);

явища адсорбції або нагромадження у клітині води, тобто її набрякання й розриву (під дією лугів);

дегідратації клітини (унаслідок дії алкоголю, формальдегіду, кислот);

окислення білків у клітині (під впливом галогенів, киснемістких сполук).

При виборі дезінфікуючої речовини або способу дезінфекції

необхідно враховувати, що її знезаражуюча дія залежить від ряду факторів:

1. Ступеня витривалості мікробів (їх фізичного стану, наявності капсули,

95

вегетативна форма чи спорова).

2.Специфічності вибраної речовини, наприклад, чутливість бактерій черевного тифу до хлормістких речовин значно нижча ніж бактерій дизентерії.

3.Концентрації розчину. Бактерицидність розчину підвищується відповідно до ступеня підвищення його концентрації, але до певного рівня.

4.Температури розчину, оскільки у переважної більшості дезінфікуючих речовин бактерицидність підвищується з підвищенням температури.

5.рН середовища – активність лугів знижується у кислому середовищі, і навпаки. Крім того, рН значно впливає на активність йодофорів, хлору і його сполук. Наприклад, освітлене хлорне вапно із вмістом 10% активного хлору при рН – 4,0 і температурі – 20оС знищує спори сибірки через 5-10 хв., а при рН – 11,0 – лише за 180 хв.

6.Фізичної та хімічної природи об'єкта дезінфекції (бетон, дерево,

метал, пластик).

По завершенні дезінфекції приміщення зачиняють на 3 години, а тоді добре провітрюють. Годівниці, автонапувалки й корита старанно промивають чистою гарячою водою, стіни і стелю приміщення старанно білять 20%-ю водною суспензією свіжогашеного вапна.

МЕТОДИ Й ЗАСОБИ ДЕЗІНФЕКЦІЇ

Різні об'єкти, що підлягають дезінфекції, зумовлюють потребу у використанні різних методів і засобів для їх знезараження. Існує три основних методи дезінфекції: фізичний, хімічний і біологічний, кожен із них може бути використаний у практиці як самостійний, або ж у поєднанні з іншим.

Фізичний метод дезінфекції

Фізичний метод дезінфекції полягає у знезараженні об'єктів за допомогою фізичних засобів. Перевага цього методу полягає у тому, що засоби, які у цьому разі використовуються, відносно дешеві, майже не завдають шкоди екології, не нагромаджують залишки дезінфектантів у навколишньому середовищі, і, крім того, не проявляють патологічної дії на організм тварини у технологічних дозах, що дозволяє використовувати їх у присутності тварин.

До засобів фізичного методу дезінфекції належать: механічне очищення, висушування, сонячне світло, ультрафіолетове опромінення (УФО), ультразвук (УЗ), гамма-промені (іонізуюче

96

опромінення), застосування тепла (вогонь, прасування, автоклавування, кипляча вода, водяна пара), і ін.

Механічне очищення об'єкта проводять за допомогою лопат, мітел, щіток, вил, транспортерів та інших механічних засобів, часто поєднуючи з відмиванням під струменем води. Поєднання механічного й санітарного очищення дає кращий результат при виведенні мікрофлори з поверхні об'єкта.

Кращий результат отримують при використанні теплої (35-40оС) води (під тиском), в якій розчинено 1-2% NаОН, демпу, кальцинованої соди чи синтетичні миючі засоби. Сучасна техніка дає змогу очищати приміщення струменем гарячої води під тиском до 140 атм. У цьому разі гине до 98% мікробів, що майже рівнозначно проведенню дезінфекції. Однак у важкодоступних місцях така дезінфекція малоефективна.

Забруднення стійл, перегородок, що важко видаляються, очищають вручну за допомогою щіток, віників тощо. Особливу увагу приділяють очищенню підлоги, решіток, гнойових рівчаків.

Після закінчення попереднього очищення й стікання води

найбільш забруднені поверхні (підлогу, щілини решіток, годівниці, нижню частину стін, огорожу) одноразово зрошують гарячим (не нижче 70°С) 2%-

м розчином натру їдкого або ДЕМПу чи дворазово з інтервалом 30 хв. гарячим 5%-м розчином кальцинованої соди. Витрати розчинів на кожне зрошування – 0,5 л/м2 сумарної площі зрошуваних поверхонь. Через 20-30 хв. після відмочування бруду, не чекаючи висихання поверхонь, проводять заключне очищення й миття всього приміщення струменем теплої води (25-30°С) під тиском 20-25 атм.

Окрім цього, до механічного очищення належить фільтрація води й повітря, побілка приміщень, фарбування, прання, обстругування дерев'яних поверхонь і ін. Факторами, що сприяють зниженню мікробного забруднення повітря приміщень, є вентиляція й провітрювання.

Дефіцит дезінфектантів та скорочення обсягу їх виробництва вимагають пошуку нових підходів до знешкодження контамінованих об'єктів.

Досить ефективним, універсальним і водночас технологічно простим способом дезінфекції є внесення до складу будівельних матеріалів біоцидних речовин тривалої дії, які запобігають життєдіяльності мікроорганізмів і грибів як у товщі, так і на поверхні бетону. Дезречовини у цьому разі передбачається вносити безпосередньо в будівельні матеріали при будівництві та під час

97

санітарних ремонтів тваринницьких приміщень. Санація таких приміщень у подальшому зводиться лише до вологого механічного очищення.

Сонячне світло. Його бактерицидна дія, зумовлена прямим впливом ультрафіолетових променів на бактеріальну клітину та зміною рН її середовища при висиханні. Висушування ефективне, наприклад, при знезараженні сіна, заготовленого з території, де випасалася хвора на туберкульоз худоба.

Ультрафіолетове опромінення (УФО) залежно від дози опромінення може викликати в бактеріях три види змін: стимуляцію, пригнічення та відмирання.

Слабке опромінення стимулює життєздатність мікроорганізмів, що проявляється їх розмноженням, проростанням спор. Інтенсивніше опромінення пригнічує життєві функції клітини внаслідок змін у колоїдній системі. Великі дози опромінення (третій ступінь) призводять до деполімеризації білків, розпаду білкових ланцюжків клітини з утворенням продуктів із низькою молекулярною масою. Під дією опромінення уже на ранніх стадіях знижується вірулентність мікроорганізмів, чим пояснюється затухання деяких епізоотій у літні місяці. За допомогою цього методу, згідно з діючими інструкціями, пасовища знезаражуються протягом 3 міс. при бруцельозі, при туберкульозі – 4 міс., знешкоджуються обори, вигули, інвентар, дошки підлог тощо.

Для дозованого використання УФО застосовують різні штучні генератори, а також лампи низького тиску з увіолевого скла, що пропускає до 70% УФ-променів із довжиною хвилі 254-256 нм. Ці лампи є найбільш бактерицидними, до них належать лампи типу БУВ15; 30 (ват), БУВ-30-П та БУВ-60-П (30 та 60 ват), Н-60 (настінні). Їх знезаражуюча сила залежить від потужності, відстані до об'єкта, експозиції, температури та вологості повітря.

Оптимальні параметри мікроклімату в приміщенні при роботі УФлампи: температура – 10-15°С, вологість – 60%, повітрообмін при включенні – 3-5 об'ємів приміщення протягом години. Максимальна бактерицидність спостерігається на відстані 1 м від лампи при потужності не менше 1 ват/м2, або одна лампа на 6-15 м2 (залежно від

потужності).

УФ-опромінення застосовують для дезінфекції тваринницьких приміщень, санації повітря, дезінфекції сировини, посуду молочних лабораторій, лабораторій ветсанекспертизи і т. д. Особливо широко використовують УФ-промені на птахофабриках, де крім

98

дезінфікуючої дії під їх впливом у птиці синтезується вітамін D, який запобігає рахіту і нормалізує обмін фосфору.

Ультразвук (УЗ) – частота 2 104 – 2 108. Людським вухом така частота не сприймається. Використовують ультразвук для знезараження різних рідин. На межі рідини й повітря ультразвук екранується і у повітря практично не переходить. Під дією УЗ за частки секунди клітини багато разів стискаються й розтискаються, молекули рідини іонізують, дисоціюють з утворенням радикалів Н+, ОН-, НО-2, які і діють бактерицидно. Крім того, бактерицидний ефект УЗ забезпечується кавітацією (стискання і розтискання), що створює велику різницю тиску на різних ділянках мікробної клітини, розрив оболонки і її загибель. Наявність у рідині білка значно знижує дію УЗ. Тому молоко, бактеріофаг у культурі й тканині суспензії знезаражуються УЗ погано. Добрий ефект буває при дії УЗ на дріжджові клітини, сальмонели, мікобактерії. Метод широко використовують у біологічній промисловості для одержання вакцин та стерилізації рідких середовищ.

Гамма-промені (іонізуюче опромінення) з успіхом використовують для дезінфекції. У сублетальній дозі у вегетативних формах мікробів вони викликають ураження нуклеотиду, агломерацію його тонких ниток ДНК, у спор – просвітління споропласту й активізацію процесів росту з утворенням молодих вегетуючих форм. Летальна доза спричинює негайну смерть клітин.

Іонізуюче опромінення широко використовують для дезінфекції вовни, щетини, пуху, пір'я, шкіряно-хутрової сировини, вуликів при гнильцевих хворобах бджіл, септицемії, аспергільозі, нозематозі та ін.

Застосування тепла. Здавна і до теперішнього часу тепло використовують для знезараження різних об'єктів, а саме:

Сухе тепло:

1.Прасування – застосовують для знезараження халатів, спецодягу, перев'язувального матеріалу.

2.Висушування – для знезараження шкір, вовни, шерсті, заболочених місцевостей.

3.Спалювання – трупів, залишків корму, гною, підстилки, предметів догляду тощо при багатьох спорових чи інших особливо

небезпечних інфекціях (сибірка, емкар, чума великої рогатої худоби, африканська чума свиней та ін.).

4.Обпалювання – використовують паяльні лампи, газові горілки для знезараження кліток на кроле- і птахофермах. При еймеріозі кролів

99