5.2. Попередільний метод обліку витрат

Попередільний метод обліку витрат – це метод калькулювання собівартості продукції, що базується на принципі групування витрат у межах окремих переділів (процесів) або стадій виробництва. Застосовується на виробництвах з однорідною вихідною сировиною, матеріалами і характером вироблення масовою продукцією, де технологічний процес чітко поділяється на самостійні переділи (фази, стадії).

Переділ – це певна сукупність технологічних операцій, внаслідок яких одержують продукт праці, який готовий для використання або продажу. У залежності від технології виробництва розрізняють однопередільний та багатопередільний методи обліку витрат. Попередільний метод обліку використовують у галузях промисловості у виробництвах з комплексним використанням сировини та серійним випуском продукції, коли вироби до повної готовності проходять декілька етапів виробництва, що називаються переділами (у хімічній, нафтохімічній, лісовій, металургійній, текстильній, харчовій промисловостях тощо).

У залежності від технологій виробництва застосовують напівфабрикатний та безнапівфабрикатний варіанти обліку витрат, що проілюстровано на рис. 5.1.

Технологічний переділ (процес)

Напівфабрикатний варіант обліку витрат

Безнапівфабрикатний варіант обліку витрат

Рис. 5.1. Варіанти обліку витрат

Напівфабрикат – це продукт окремих технологічних переділів (процесів, цехів, дільниць, бригад тощо), який повинен пройти ще один або кілька технологічних переділів (процесів) обробки перш ніж стати готовою продукцією, але для даного переділу він є закінченим.

За умови застосування напівфабрикатного варіанта зведеного обліку витрат на рахунках унаслідок технологічного процесу витрати на виготовлення напівфабрикатів враховуються підрозділами за комплексною статтею «Напівфабрикати власного виробництва». Рух напівфабрикатів відображається на синтетичному рахунку № 25 «Напівфабрикати» та на аналітичних рахунках у кількісному виразі та вартісній оцінці.

Собівартість продукції калькулюється за кожним переділом окремо, а собівартість продукції, випущеної в кожному наступному переділі складається з понесених ним витрат і собівартості напівфабрикатів, що одержані з попередніх переділів.

Напівфабрикати власного виробництва у поточному обліку враховуються за плановою (нормативною) собівартістю з наступним врахуванням відхилень та доведенням планової (нормативної) собівартості до фактичної.

З одного цеху до іншого напівфабрикати передаються за фактичною собівартістю.

Напівфабрикатний варіант обліку витрат накопичує дані обліку витрат за місцями їх виникнення, що сприяє ефективності управління витратами. У бухгалтерському обліку рух напівфабрикатів показується на рахунках синтетичного обліку та в аналітичному обліку.

Безнапівфабрикатний варіант обліку витрат здійснюється без бухгалтерського оформлення собівартості напівфабрикатів власного виробництва, якщо вони передаються з цеху в цех. Рух напівфабрикатів показується тільки в аналітичному обліку.

Обліковою політикою підприємства визначається перелік калькуляційних статей витрат за видами продукції окремих переділів.

Унаслідок виробничого процесу готова продукція (напівфабрикат) попереднього переділу переходить на подальшу обробку до наступного переділу, що відповідно потребує додаткових виробничих витрат.

Використовуються елементи нормативного методу. Виявляються відхилення фактичних витрат від діючих норм, здійснюється контроль та аналіз витрат на виробництво. Понаднормативні виробничі витрати відносять на собівартість реалізованої продукції.

Підприємства, у яких відсутнє незавершене виробництво або його величина незначна (наприклад, при виробництві електроенергії, добутку нафти, газу, вугілля, у хлібопекарській та макаронній промисловості тощо), облік витрат можуть вести в цілому по підприємству, застосовують однопередільний, або так званий простий метод.

За наявності значних обсягів незавершеного виробництва процес калькулювання ускладнюється, тому що собівартість визначається за кожним видом продукції (групою однорідних видів продукції) з урахуванням незавершеного виробництва на початок і кінець звітного періоду

Залишки незавершеного виробництва в кількісному виразі визначаються шляхом проведення інвентаризації або на підставі даних оперативного обліку.

За цим методом обліку витрат собівартість одиниці готової продукції не може бути визначена простим діленням суми витрат на кількість одиниць виготовленої продукції. Виникає необхідність переводу одиниць продукції, що знаходяться в процесі виробництва на еквівалент кількості зразків готової продукції (у навчальній та економічній літературі вживається також термін еквівалентна одиниця). Для цього необхідно встановити відсоток завершеності відносно трьох видів виробничих витрат: прямих матеріальних витрат, прямих витрат на оплату праці та відрахувань на соціальні заходи, загальновиробничих витрат.

Еквівалент кількості зразків готової продукції – це вимірювач продукції, обробленої за звітний період. Кількість таких зразків готової продукції визначається добутком кількості оброблених виробів (продукції) на відсоток їхньої готовності.

Наприклад, підприємство за місяць виготовляло 400 одиниць продукції, з яких 200 одиниць – готова продукція, завершена на 100%; 200 одиниць – незавершене виробництво, відсоток завершеності якого щодо матеріальних витрат – 100%, щодо витрат на оплату праці і відрахувань на соціальні заходи та загальновиробничих витрат – 50%. Відповідно загальна кількість зразків готової продукції склала:

- для прямих матеріальних витрат – 400 од.;

- для прямих витрат на оплату праці й відрахувань на соціальні заходи – 300 од. (200 од. + 200 од. 50,0%);

- для загальновиробничих витрат 300 од.(200 од. + 200 од. 50,0%).

Розрахунок собівартості продукції здійснюється у послідовності, наведеній на рис. 5.2.

Незавершене виробництво на початок звітного місяця

+

Виробничі витрати на виготовлення продукції за звітний місяць

-

Незавершене виробництво на кінець звітного місяця

=

Фактична виробнича собівартість виготовленої за звітний місяць продукції

Рис. 5.2. Алгоритм розрахунку виробничої собівартості продукції за звітний місяць

Калькулювання за переділами з використанням еквівалента кількості зразків готової продукції містить такі етапи:

• розрахунок еквівалента кількості зразків готової продукції;

• визначення виробничих витрат за звітний місяць;

• калькулювання собівартості еквівалента зразка готової продукції;

• калькулювання собівартості готової продукції та оцінювання незавершеного виробництва.

Розрахунок фактичної собівартості здійснюється за двома альтернативними методами: методом ФІФО або методом середньої зваженої.