11. Засоби виразності і типи архітектури

АРХІТЕКТУРА (лат. architectura, від грец. Architekthon - будівельник) (зодчество), мистецтво проектувати і будувати будинки й ін споруди (також їх комплекси), створюють матеріально організоване середовище, необхідну людям для їхнього життя і діяльності, відповідно до призначення, сучасними технічними можливостями і естетичних поглядів суспільства. Як вид мистецтва архітектура входить у сферу духовної культури, естетично формує оточення людини, виражає суспільні ідеї в художніх образах. В архітектурі взаємозалежні функціональні, технічні, естетичні начала (користь, міцність, краса). Призначення, функції архітектурного спорудження визначають його план і об'ємно-просторову структуру, будівельна техніка - можливість, економічну доцільність і конкретні засоби його створення. Образно-естетичне начало архітектури пов'язане з її соціальною функцією й проявляється у формуванні об'ємно-просторової і конструктивної структури спорудження. Виразні засоби архітектури - композиція, тектоніка, масштаб, пропорції, ритм, пластика об'ємів, фактура і колір матеріалів, синтез мистецтв і інУ 2-й пол. 19-20 ст. соціальні й науково-технічні зрушення викликали поява нових функцій, конструктивних систем, художніх засобів архітектури, індустріальних методів будівництва.Архітектура,зодчество є мистецтво проектувати та зводити будинки, споруди та їх комплекси, котрі організують матеріальне просторове середовище життєдіяльності людей відповідно до призначення, технічних можливостей, суспільно-значимих ідей і відповідно до законів краси. Засобами вираження змісту тут виступають: співвідношення об'ємів, ритм, масштаб (співмірність з людиною), пропорції, тектоніка, композиція, фактура та колір матеріалу, синтез мистецтв. Архітектура входить у сферудуховноїкультури, але також складає суттєву частину матеріальної культури. Склалися три основних різновиди зодчества: архітектура об'ємних споруд, ландшафтна, містобудівництво. В архітектурі образно-естетичне начало тісно пов'язано з її соціальною функцією, з історією розвитку суспільства, його світоглядними і суспільно-політичними ідеями; усе це визначає відповідний архітектурний стиль. Основними архітектурними стилями, що склалися історично, є антична ордерна архітектура, романська, готична, архітектура Відродження, бароко, класицизму, модерну, функціоналізму.

12. Кераміка як вид прикладного декоративного мистецтва.Основні центри кераміки в Україні.Використання творів української кераміки в навчанні дошкільників образотворчої діяльності.

Кераміка — один з найбільш поширених видів українського народного мистецтва. У процесі багатовікового розвитку гончарства склався ряд керамічних регіонів з неповторними ознаками щодо форм виробів, орнаменту і технології. Колекція кераміки Державного музею українського народного декоративного мистецтва УРСР дає уявлення про розвиток української художньої кераміки від XV століття до наших днів. Освоєння людиною глини — першого пластичного і порівняно твердого матеріалу для виготовлення місткостей (посуду) та магічно-ритуальних фігурок — припадає на епоху палеоліту. Гончарне виробництво первісних культур виходило переважно з практичних потреб. І лише згодом, внаслідок удосконалення технології, черепок став тоншим, Урізноманітнюється форма, звертається увага на зовнішнє оздоблення. На території України найдавніші археологічні матеріали (епоха неоліту) засвідчують поширення випаленого керамічного посуду двох стильових відмін. Перший має ярості одноманітні форми горщиків і мисок, розписаних прямолінійно-геометричними мотивами у вигляді горизонтально-лінійних, ялинково-діагональних та інших мотивів, вкритих наколками або відтисками гребінця — поширений на півночі та лівобережжі України. Другий відзначається різноманітністю типів і форм посуду, декорованого червоною, білою або чорною фарбами, переважно спіральними і меандровими мотивами орнаменту — поширений на правобережжі України, Подунав'ї та Балканах. Серед традиційної народної кераміки, іграшка посідає своєрідне місце. Не так багато видів декоративно-прикладного мистецтва мають таку типологічну групу як іграшка. На Україні з давніх-давен виготовляли дерев’яні іграшки, з соми та рогозу, плели з ниток. Але саме кераміка малих форм і керамічні іграшки служили не тільки дитячими забавками, як це є звичним на нинішній день, але й були оберегами, символами, під час несли в собі щось магічне. Художня самобутність української народної іграшки закладена її багатовіковою історією, традиційністю, відчутним відгоміном язичницької давнини. Виготовлення глиняних іграшок – це особлива галузь керамічної справи. Практика свідчить, що учні молодших класів люблять ліпити, їм дуже цікавий процес створення в об’ємі власного задуму. Але саме головне, як свідчать численні педагогічні дослідження, до ліплення дітей заохочує те, що вони можуть зі шматка пластиліну чи глини неодноразово виліплювати фігурки, змінювати їх, переробляти. Цей вид творчої роботи дає можливість відчути об’ємність, пластику і навіть рухомість як матеріалу, так і створених фігурок, іграшок.. Створені дітьми об’ємні фігурки в дитячій уяві і в ігровій формі набувають живих рис. В руках дитини вони рухаються, “розмовляють”, сміються тощо

Чудова музейна колекція кераміки Вінницької та Хмельницької областей. Це роботи І. Гончара (1889 — 1943) з села Крищенці Вінницької області. Іван Гончар — автор ряду ваз, куманців, тикв, покритих одноколірними глазурами глибокого тону та декорованих ліпленням. Найповніше талант майстра розкрився в галузі скульптури.. Велика музейна колекція робіт майстрів народної кераміки Івано-Франківської області. В експозиції та фондах представлені роботи заслуя^еного майстра народної творчості УРСР П. Цвілик (1891 — 1964), М. Тимяк (1881 — 1970), С. Заячук, К. Волощук, М. та Г. Рощибюків, Н. Вербівської, О. Козак та багатьох інших гончарів, що живуть і працюють в містах Косові, Коломиї та Кутах. Косівські майстри створюють традиційну за декором і технікою виконання кераміку, а також вишняки — вироби, декоровані розписом без гравірування по червоно-коричневому тлу. Ряд майстрів працює в скульптурі.