9. Техніки, матеріали і засоби виразності скульптури.

Скульпту́ра(лат.sculptura, від лат.sculpo— вирізаю, висікаю) — ліпка, пластика, вид образотворчого мистецтва, твори якого мають об'ємну, тривимірну форму і виконуються із твердих чи пластичних матеріалів. Скульптура зображує головним чином людину, рідше тварин, її головні жанри — портрет, історичні, побутові, символічні, алегоричні зображення, анімалістичний жанр. Художньо-виразні засоби скульптури — побудова об'ємної форми, пластичне моделювання (ліпка), розробка силуету, фактури, у деяких випадках також кольору.

Виразність скульптури досягається за допомогою особливої вЂ‹вЂ‹архітектоніки форм, побудови основних планів, обсягів мас, ритмічних відносин, що становлять єдине ціле, які займають тривимірний простір.

Основними естетичними засобами скульптури виступають обсяг, силует, пропорції, світлотінь, тобто побудова об'ємної форми, пластичне моделювання, розробка силуету, фактура, матеріал, іноді колір.

За своєю формою розділяють два види скульптури: рельєф та круглу скульптуру. Остання в залежності від призначення ділиться на монументальну (великі архітектурні ансамблі, пам'ятники), монументально-декоративну (прикрашає будинки та парки) та станкову (зазвичай представлена в музеях, на виставках або є частиною інтер'єру). У графіці це лінія, штрих, крапка і пляма, у живописі - колір, колірні сполучення, насиченість, світлота, відтінок. Має свої засоби художньої виразності і скульптура. Головний серед них - об’єм. Саме він відрізняє скульптуру від інших видів мистецтва. Адже графіка і живопис можуть передати об’ємність предмета лише ілюзорно, тобто не насправді. Скульптура ж дійсно може це зробити. Яблуко, навіть дуже добре намальоване фарбами або олівцями, залишається лише зображенням на пласкому папері чи полотні. А яблуко з пластиліну буде виглядати точнісінько, як справжнє, хіба що з’їсти його неможливо.

Вже найдавнішим скульпторам, які жили в кам’яному віці, найцікавішим здавалося зображувати у скульптурі те, що живе і рухається, - спочатку тварин, а потім і людей. Адже людину можна було відтворити не лише «з обличчя», а з усіх боків, і показати кожен її рух! Статуї, що їх створили геніальні митці минулого - грецькі майстри, італійці Мікеланджело Буонарроті і Джо-ванні Лоренцо Берніні, француз Огюст Роден або український скульптор Пінзель, - однаково цікаво оглядати зусібіч.

Ретельно роздивитися скульптуру, навіть велику, можна, тільки наблизившись до неї. Проте глядач має вже здалеку розуміти,

Крім того, немає скульптур, зовсім позбавлених кольору, навіть якщо статуя є білою або прозорою (зі скла). І, звичайно, пам’ятник із чорного граніту на площі сприймається інакше, ніж світла мармурова статуя в парку. Скульптуру можуть і спеціально розфарбовувати, як-от дерев’яні статуї у старовинних костелах або маленькі порцелянові статуетки. Але в скульптурі колір завжди є так чи інакше пов’язаним із фактурою матеріалу, тобто з особливостями побудови його поверхні, які ми сприймаємо не лише на вигляд, а й на дотик. Фактури каменю, бронзи, дерева, скла чи порцеляни є, звичайно, дуже різними, і скульптор завжди це враховує, обираючи те, що ліпше відповідає його задуму. Наприклад, пам’ятник Лесі Українці ліпше виглядатиме у бронзі, а героїв її «Лісової пісні» можна вирізати з дерева. Крім того, майстер має можливість зробити статую умовною, зобразивши лише найголовніші її елементи, а може відтворити найдрібніші деталі так, що до кольору і фактури додасться ще й гра світла та тіні на поверхні. Нарешті, можна по-різному обробити вже готову статую - відполірувати її чи залишити шерехатою, вкрити лаком, розфарбувати.