[Ред.]Українські переклади
А.Рембо. П'яний корабель. К.: Дніпро, 1995. 224 с.
Серед перекладачів поезій Рембо українською: Всеволод Ткаченко, Петро Осадчук, Роман Осадчук.
Поезії Рембо перекладав також Олег Зуєвський.
Артюр Рембо Останні вірші Переклад Всеволода Ткаченка, Петра та Романа Осадчуків .
© A. Rimbaud, 1872.
© В.Ткаченко, П. та Р. Осадчук, (переклад з французької), 1995.
Джерело: А.Рембо. П'яний корабель. К.: Дніпро, 1995. 224 с. - С.: 100-111.
Сканування та коректура: SK, Aerius (ae-lib.org.ua), 2004
Зміст
І. Спогад. Переклали Петро Осадчук та Роман Осадчук
II. «О серцю, що для нас...». Переклав Всеволод Ткаченко
III. Мішель і Христина. Переклали Петро Осадчук та Роман Осадчук
IV. Сльоза. Переклав Всеволод Ткаченко
V. Чорносмородинна ріка. Переклав Всеволод Ткаченко
VI. Комедія спраги. Переклали Петро Осадчук та Роман Осадчук
1. Предки
2. Привид
3. Приятелі
4. Мрія злидаря
5. Підсумок
VII. Світанкова добра думка. Переклав Всеволод Ткаченко
І. СПОГАД
І
Вода іскриться, як в сльозах дитячі очі,
Тіла жіночі атакують білизною;
В шовках знамен юрма, в лілеях під стіною
Засліплюють на чатах діви непорочні;
Забави янголів...- Ні... золота лавина:
Залиті сонцем руки, рухи, мокрі трави;
І синя тінь моста під небом величавим
Прикрила пагорби, як ширма невловима.
II
О, ці паруючі в накрапах сонця плити!
Вода, що золотом притомленим плюскоче,
І верби, ніби сукні вицвілі дівочі,
В яких весілля птиць дзвенять несамовито.
Жовтава, як повіка, за луїдор чистіша,
Лілея світиться,- це друг, моя дружина,-
До люстра ревнощів позиркує, причинна,
Зате в обіймах сонця опиниться скоріше.
ІІІ
Мадам тримається занадто прямо - й квіти
Витоптує, йдучи спогорда ближнім полем,
Де труд синам її віддячив сивим болем,
Де причаїлись в зелені квітучій діти
Й читають книжку, до чудних пригод охочі;
На жаль, він зник, як зграя янголів, за гори.
Жона - за ним чимдуж, її лице прозоре
І прохолодне. Муж подався світ за очі.
IV
Скорботні руки трав, пожухлі і безсилі!
Квітневий місяць тоне у святому лоні.
Покинуті човни, прекрасні й безборонні,
В серпневі вечори примножать запах гнилі.
О, як той плач тремтить край замкової вежі!
Тремтять верхи тополь, без вітру бездиханні.
Рибалка на човні завмер у сподіванні
Уздріти полиск вод чи рух на узбережжі.
V
Забава хмурих вод чи безталань напасті
- І човен причаївся, і сили недолугі! -
Ні першу квітку взять, ні взяти квітку другу,
Ні жовту, ні оту, як води попелясті.
В пилюці верби сплять, мов крилля соколине,
Немає в чагарях ні квітки, ні бутона.
Човен на ланцюгу - не плине і не тоне,
Але ж які внизу засмоктують глибини!
II
* * *
О серцю, що для нас кривава й вогняна
Габа, і шереги убивств і веремій,
І пекло, що своїм риданням поглина
Закон і лад, і над руїнами борвій,
І мста? Ніщо!.. Все ж нам потрібні мста й прокльон.
Сенати, королі, буржуї, пропадіть!
І геть історію, порядок, владу й гніт.
Це наше все. Кров! Кров! І золотий вогонь!
Все віддамо для мсти, терору та війни,
Мій розуме! Якщо ми обпеклися: зась
Таким республікам! Імперій, чужини,
Колонізаторів і військ доволі з нас!
Хто вихори вогню роздмухає кругом?
Що? Ми та ті, кого тепер звемо братами?
До нас, романтики! Вдоволені, ми з вами
Не матимемо як займатися трудом.
Європа, Азія, Америка - все згинь!
Караючи, змете похід наш маршовий
Міста і села! Нас чекатиме загин!
Вулкани вибухнуть. І Океан німий...
О друзі! Чорні ці незнаємі напевно
Брати нам! Кроком руш! Вперед! Туди, де бунт!
О лихо, - трепет свій відчув я, земле древня!
На мене і на вас обвалюється ґрунт!
Даремно! Я ще тут, я завжди буду тут!