[Ред.]Біографія

Ґранд готель «Кабур» на атлантичному узбережжі, де Пруст лікував астму, став місцем дії другої частини роману «У затінку дівчат-квіток»

Марсель Пруст народився в районі Отей (фр. Auteuil, південний район Парижа), в будинку свого двоюрідного діда перед самим закінченням франко-прусської війни. Його батько, Адріан Пруст, відомий епідеміолог, займався вивченням способів запобігання розповсюдження холери у Європі й Азії та був автором багатьох книг ізмедицини та гігієни. Мати, Жанна Вейль, походила з родини успішного біржового маклера єврейського походження. Вона була освіченою та начитаною жінкою, її листи свідчать про неабияке почуття гумору. Марсель був старшим за свого єдиного брата Робера на два роки.

У віці дев'яти років Пруст захворів на астму, й загалом був хворобливою дитиною. У дитинстві він проводив свої канікули у селі Ільє, і саме це село, з деякими елементами дідового будинку в районі Отей, стало моделлю містечка Комбре, де відбуваються основні події «У пошуках втраченого часу». До святкування столітнього ювілею Пруста, село Ільє було перейменовано на Ільє-Комбре.

Літературна діяльність Марселя почалася в ліцеї Кондорсе, до якого він вступив у 1882 році зразу в п'ятий клас, але відвідував не дуже регулярно через часті напади астми. Пруст опублікував свої перші тексти у журналі «Ревю ліла» (La Revue Lilas), що видавався учнями ліцею Кондорсе. За свідченням самого Пруста найраніші тексти, що увійшли до першої збірки «Дні й радості», були написані ним у віці 14 років. Майже всі тексти з цієї збірки спершу були опубліковані в журналах «Банке» (Le Banquet) та «Ревю бланш» (La Revue Blanche). По закінченні ліцею в 1889 році Пруст у 1890 році вступив до Еколь політекнік. У Сорбонні він слухав лекції Анрі Бергсона. У 1893 році він одержав диплом з права, а 1895 року — диплом з філософії.

Університетські друзі сприяли Прустові в світських знайомствах. Він став завсідником деяких престижних паризьких салонів. Так Жак Бізе запросив його до салону своєї матері мадам Стросс, що була вдовою композитора Жака Бізе, автора «Кармен». Пруст також відвідував салон пані де Каяве, подруги Анатоля Франса та салон Мадлени Лемер (1845—1928).

Незважаючи на слабке здоров'я, Пруст рік прослужив у французькій армії (1899-90), і цей епізод знайшов своє відображення у романі «На Германтову сторону» (третя частина епопеї). У молодості Пруст здобув репутацію сноба та дилетанта, через що у нього були певні проблеми із публікацією першої частини роману у 1913 році.

У нього були теплі стосунки з матір'ю. Для того, щоб заспокоїти батька, який наполягав на тому, щоб Марсель ішов працювати, влітку 1896 року він влаштувався у бібліотеку Мазаріні, проте одразу пішов на лікарняний, який тривав кілька років, після чого його звільнили. Він не пропрацював на своїй роботі жодного дня і не переїжджав з дому батьків аж до часу їхньої смерті.

У лютому 1903 року брат Марселя Пруста, Робер, одружився і виїхав з батьківського дому. Батько родини помер у вересні того ж року. Врешті, у вересні 1905 року померла й мати, яку Марсель дуже любив, і яка залишила йому великий спадок (приблизно шість мільйонів доларів у перерахунку на теперішні гроші, що становить місячний дохід у 15 тисяч доларів). Увесь цей час стан його здоров'я безперервно погіршувався.

Могила Пруста на цвинтарі Пер-Лашез

Приблизно у 1909 році він почав роботу над основним своїм твором — «У пошуках втраченого часу». З 1907 по 1919 роки Пруст мешкав у квартирі, успадкованій від батьків набульварі Осман, 102, де й писав свій роман-епопею. У вересні 1913 року вийшов перший роман епопеї «На Сваннову сторону» (фр. Du côté de chez Swann), опублікований на власний кошт у видавництві «Ґрассе», оскільки видавництво Ґаллімар в особі Андре Жідазабракувало рукопис. До того ж видавництво Ґрассе погодилося на публікацію лише в скороченому варіанті, тож Пруст змушений був вилучити майже 200-сторінковий уривок, який пізніше він включив у другий том. Роман був холодно зустрітий читачами та критиками.

У рік публікації роману «На Сваннову сторону» Пруст близько зійшовся з Альфредом Агостінеллі, якого запізнав ще 1907 року під час перебування у Кабурі. Тоді Агостінеллі працював для Пруста водієм, а 1913 року навідав Пруста в Парижі з проханням посприяти в працевлаштуванні. Пруст призначив його своїм особистим секретарем. Невірність Агостінеллі та його раптова смерть в 1914 році були великим потрясінням для Пруста. Агостінеллі надихнув Пруста на створення образу Альбертіни та написання так званого романного «циклу Альбертіни» — останніх чотирьох частин роману-епопеї, який в літературознавстві протиставляється «циклові Жильберти», що складає перші частини роману.

Другий роман Пруста «У затінку дівчат-квіток» (фр. À l'ombre des jeunes filles en fleurs) приніс йому славу та був удостоєний премії братів Гонкурів за 1919 рік. Під час голосування в гонкурівському комітеті роман Пруста здобув 6 голосів, а роман Ролана Доржелеса «Дерев'яний хрест» — лише 4 голоси. Після Гонкурівської премії Пруст ще більше заглибився в написання й вдосконалення свого роману-епопеї. 1921 року Пруст публікує роман «Ґермантська сторона» (Le Côté de Guermantes). 1922 року — роман «Содом і Гоморра». Інші частини роману-епопеї з'явилися вже після смерті автора. Велику роботу з впорядкування й редагування рукописів Марселя Пруста провів його брат Робер.

Останні три роки свого життя Пруст через тяжку форму астми майже не виходив зі своєї спальні, він спав удень і працював уночі. Марсель Пруст помер 18 листопада 1922 року за вичитуванням однієї з частин роману. Похований у Парижі на цвинтарі Пер-Лашез.