15. Лицарський роман і його автори, жанрова своєрідність та еволюція

Роман лицарський — роман середньовічної куртуазної літератури, що виник у період розквіту лицарства, вперше — у Франції в середині XII ст. Від героїчного народного епосу він перейняв мотиви безмежної хоробрості, ґречності, згодом на перше місце висувається аналіз. психології героя — лицаря, який звершує різні подвиги заради власної слави та уславлення своєї «дами серця». Різноманітні екзотичні описи та фантастичні елементи зближують рицарські романи з народними казками та давніми міфами. На їх розвиток значний вплив мали кельтські легенди та германські сказання, твори письменників античної доби (Овідій). Найбільш популярними вважаються романи про лицарів Круглого столу та легендарного короля бриттів Артура, про кохання Трістана та Ізольди, про пошуки Святого Грааля. Початок європейському рицарському роману був покладений англо-норманським трувером Васом, який у своєму романі «Брут», написаному французькою мовою, опрацював у 1155 р. латинську хроніку «Історія королів Британії» і породив великий цикл так званих бретонських романів про короля Артура та лицарів Круглого столу. Від цього циклу й відштовхувався Кретьєн де Труа та його послідовники, створюючи свої романи. Найціннішою частиною бретонського циклу були романи про Трістана та Ізольду англо-норманських труверів Тома й Беруля (кінець XII ст.). Згодом ця тема в різних варіантах розроблялася у Франції, Англії, Німеччині. Порівняння численних фрагментів та варіантів роману дає змогу відновити його першоджерельну сюжетну основу. У XII — XIII ст. відомими авторами рицарських романів у Німеччині, були Гартман фон Ауе, Вольфрам фон Ешенбах та Готфрід Страсбурзький. Баварський поет Вольфрам фон Ешенбах увійшов у світову літературу як автор монументального роману «Персиваль», що відзначається складною та багатоплановою композицією. Це найкращий з лицарських романів, присвячених розробці популярної в середні віки легенди про чашу Святого Грааля. За мотивами цього роману композитор Річард Вагнер створив оперу «Персифаль», а самого Вольфрама фон Ешенбаха зобразив в опері «Тангейзер».

Три цикли лицарського роману

1)античний 2)бретонський 3) східно-візантійський

1) Романи античного циклу базуються на сюжетах з античної міфології, літератури, історії (в сюжеті і ідея любові і ідея пригод). Герої набувають рис середньовічних героїв. 2) Бретонський цикл романів – найчисельніший. Джерело – кельтський фольклор. Тут є фантастика, героїчні подвиги, мотиви кохання. Кельтські народні сказання дають чудову сюжетну першооснову.

Чотири групи бретонських лицарського роману

- Бретонські ле (короткі віршовані оповідання – перші обробки кельтських оповідань)- Марія Французька сбірник ле – Романи про Трістана та Ізольду (прототипи з’являються біля 1150р., але не дійшов до нашого часу. 2 версії роману – жонглерська і куртуазна). Тома, Беруль – Романи круглого столу (романи про лицарів короля Артура) – в сучасному світі круглий стіл – обговорення проблем. Кретьєн де Труа – Романи про Святий Грааль (Фр. письм. писав про черв. камінь, який творить чуда, пізніше Грааль – що може творити чуда)

3) Східно-візантійський цикл романів («Тисяча і одна ніч». Між коханими є різні перепони (релігійні, соціальні). Романи цього циклу є менші за обсягом. Кретьєн де Труа