13. Куртуазна лірика. Умови, час та місце виникнення. Представники, концепція любові. Канонічність та жанрове розмаїття

ЛИЦАРСЬКА (КУРТУАЗНА) ЛІРИКА — різновид (поряд з лицарським романом) куртуазної л-ри ХІІ-ХІІІ ст. Виникла в Провансі в період розквіту феодалізму в обстановці економічного і культ, піднесення кін. XI ст. і досягла розквіту у 1-й пол. ХП ст. в середовищі Прованс, трубадурів. Трубадури, які свідомо відособились від професійних співів нижчого стану — жонглерів — ‘’винаходили” свої пісні, оскільки Прованс, лірика була заснована на єдності поета, слова й пісенної мелодії.

Трубадури створили своєрідну культуру любові — куртуазна любов, що становить головний зміст їхніх поезій. Звичайним було поклоніння трубадура дамі. Як правило, вона була заміжньою і стояла на вищому соціальному щаблі. Любов до заміжньої жінки становить непереборну перешкоду. Прагнення до Дами нескінченне: метою куртуазної любові є не володіння об'єктом поклоніння, а важке, але радісне духовне вдосконалення чоловіка, в тому числі й удосконалення поетичної майстерності. Наслідком культу «Прекрасної Дами» стала реабілітація земної радості і земної любові, поклоніння жінці, що перетворює її із істоти нижчого порядку, причини гріхопадіння, посудини зла, в ідеал. Трубадури (серед них особливо Рігаут де Барбезьє) приділяють багато уваги характеристиці досконалого або «лояльного» закоханого: він має відрізнятися скромністю і терпінням, підкорятися всім примхам обраної ним дами, задовольнятися найменшими знаками уваги з її боку, ніколи не переступати певних меж. Для їхньої поезії також характерне перенесення понять зі сфери феодальних відносин сеньйора і васала в сферу куртуазних відносин лицаря і Пані. Слідуючи цьому любовному кодексу, надихаючись світом людської душі, поети не лише складали свої пісні, а й цілий уявний світ, у якому існують ліричні герої.

Жанри у творчості трубадурів: - КАНСОНА (пісня) – любовна тема - ТЕНСОНА - суперечка двох поетів - посилка й відповідь - СИРВЕНТА - вірш політичного жанру на злість дня –АЛЬБА ("пісня світанку")- про любовне побачення й розставання після побачення –ПАСТОРЕЛА – пастуша пісня – ПЛАНЬ – сумна пісня, оплакування загиблих лицарів.

Представники – Джауфре Рюдель, Бернарт де Вентадорн, Бертран де Борн (створив «ідеальну» даму). Лицарі писали лірику, виконували її жонглери. Мінезингери-трубадури Німеччини (Вальтер фон дер Фошльвейде).

14. Поезія мінезингерів, два напрямки мінезангу і творчість Вальтера фон дер Фогельвейде

Піл впливом трубадурів та труверів виник міннезанг в Німеччині. Міннезінгери, вихідці з феод, класу (лицарі, міністеріали) також утверджували норми куртуазної етики і передусім служіння шляхетній дамі. Вже з сер. XII ст. перші зразки міннезангу з’являються у творчості Кюренбергера, Дітмара фон Айста, Фрідріха фон Гаузена, а такі міннезінгери, як Гайнріх фон Морунген , Райнмар фон Гагенау, Вальтер фон дер Фогельвайде.

Німецька лицарська лірика зветься МИННЕЗАНГ. Т. е. любовна пісня. Її найдавніші пам'ятники ставляться до 1170 років. Біля цього часу майже одночасно виникають два напрямки лицарської любовної пісні. Одне, більше архаїчне у своєму стилю, тісніше примикає до народної пісні й ще майже не порушено новими ідеями лицарського служіння дамі. Інше коштує під безпосереднім впливом поезії провансальський трубадурів і їхніх французьких наслідувачів. Ліричні строфи поетів архаїчного напрямку по своєму ідейному змісті й стилю помітно відрізняються від лірики провансальських трубадурів. Вони наближаються до типу найпростіших двустиший і чотиривіршів любовного змісту, импровизируемих під час хорових весняних танців. Запозичення в германії найчастіше обмежується загальними особливостями форми й традиційними для куртуазної лірики ідеями й мотивами.

Вальтер фон дер Фоґельвайде  — один із найпопулярніших німецьких мінезингерів 12 — 13 століття, твори якого вважаються найкращими зразками середньовічної лицарської лірики в Німеччині. Головним предметом поезії Фоґельвайде є людина з її любов'ю і стражданням, з її надіями і прагненнями, радощами і прикрощами як в пору юної розквітаючої весни, так і сумною зимою, серед веселощів юнацьких років і в холодні роки важкої старості. У цих піснях він простий, правдивий та підкуповує всякого своєю природністю. Не залишив поет поза увагою і тему кохання, оспівуючи «низьку», і «піднесену» любов, як виражалися в його час. В його піснях зображується і любов до простої, але милої дівчини, дешевий перстень якої здавався йому дорожчим, ніж золоті прикраси королеви, і до пані, яку він оспівував за заведеним правилом придворної поезії. У любовній ліриці Вальтер фон дер Фоґельвайде своєрідно здійснив синтез куртуазного і народного напрямків. Він складав пісні на славу Бога і Богоматері, він висловлював у своїх творах глибокі думки про швидкоплинність і тлінність всього земного, про обов'язки і гідність імператора, про обов'язки князів і їх васалів, про правду і неправду папства по відношення до імператора. Він висловив геніальну для його часу думку про те, що християни, євреї та язичники поклоняються одному і тому ж Богу. Збереглося близько 200 віршів Вальтера фон дер Фоґельвайде, які дійшли до нас в старовинних рукописних збірках-антологіях, головним чином, в так званому Великому Гейдельберзькому рукописі початку 14 століття.