- •1. Предмет політології, її зміст і методи.
- •2. Місце політології в системі наук про політику. Закони категорії науки
- •3. Сучасна транзитологія. Проблеми демократичного транзиту.
- •4. Політичні ідеї Стародавнього Сходу. Етико-патерналістська теорія Конфуція.
- •5. Політика як суспільне явище. Сутність, структура й функції політики.
- •6. Мислителі Середньовіччя про сутність і форми реалізації влади (Аврелій Августин, Фома Аквінський, Марсилій Падуанський)
- •7. Раціонально критичне розуміння політики мислителями Нового часу.
- •8. Основні риси політичних ідеологій. „Посткласичні” ідеологічні течії у 21 ст.
- •9. Особливості розвитку політичної думки України(кінець 19—п.20 ст: Липинський, Грушевський, Шаповал)
- •10. Політичний маркетинг та рекламування під час виборчих кампаній в Україні.
- •11. Політика і мораль як головні регулятори суспільних відносин: проблема убезпечення балансу в умовах реформування українського суспільства.
- •12. Влада: природа, ресурси, структура
- •13. Политическая власть в контексте глобализации..
- •14. Права людини: поняття, історія боротьби за виживання та їх еволюція в умовах глобалізації.
- •15. Основні ідеї праці м. Вебера «Політика як покликання та професія»
- •16. Поняття про політичні системи, структура і функціонування.
- •17. Поняття і типологія політичних режимів. Особливості політичного режиму сучасної України.
- •19. Характерні риси та різновиди тоталітарних політичних режимів. Загальне і особливе комуністичних і фашистських політичних режимів.
- •20. Авторитарний політичний режим. Головні відмінності авторитаризму від тоталітаризму.
16. Поняття про політичні системи, структура і функціонування.
Уперше поняття політичної системи увів до обігу американський політолог Д. Істон, використовуючи за вихідну модель біологічні системи. ПС подібні до біологічних, існуючи в оточенні середовища поряд із іншими системами – екологічною, економічною, духовною тощо. Таким чином ПС - сукупність взаємодій, через які здійснюються авторитетний розподіл цінностей у системі.
ПС є окремі політичні інституції (партії, владі гілки), локальні політичні організації (органи місцевого самоврядування), форми соціального функціонування ще до існування держави (плем’я), а також державні та міждержавні спільності. Кожна з цих політичних систем має свою структуру, яка охоплює різні відносини, правові й політичні норми тощо. Центральний компонент ПС – держава як основний носій політичної влади. Взаємодія різних компонентів ПС забезпечує розвиток суспільства та виконання відповідних функцій:
- визначення мети і завдань розвитку суспільства, програмування такого розвитку;
- мобілізація усіх засобів для досягнення поставлених цілей;
- розподіл та ієрархування цінностей у суспільстві;
- підтримування цілісного та стабільного суспільства.
Концепція ПС Д. Істона передбачає такий механізм її функціонування: із середовища на «вхід» у ПС надходить інформація, яка є або вимогами, або підтримкою. Крім вимог, до ПС надходить й інша інформація: сподівання, мотивації, ідеологія, інтереси та ін. Складність або перенасиченість інформацією призводить до поганого функціонування системи, збою в її діяльності. Щоб уникнути цього, потрібно виконувати наступне:
1. Артикуляція інтересів (за американським політологом Г. Алмондом).
2. Регулювання вимог, яке здійснюється у структурі (через спеціальні структури – політичні партії, вищі верстви суспільства, державні органи) чи культурній формі (через норми, цінності, погляди, прийняті в певному суспільстві).
Якщо ця схема не спрацьовує, можна запобігти перевантаженню системи скороченням вимог, узгодженням взаємо суперечливих інтересів різних груп суспільства.
Підтримка охоплює всі варіанти позицій і поведінки груп та індивідів, які сприяють системі (голосування на виборах, сплата податків, дотримання законів тощо). Д. Істон розрізняє три типи підтримки відповідно до об’єкта їх дій:
- підтримка політичного суспільства в цілому – мінімальний консенсус, якій необхідний для збереження єдності суспільства;
- підтримка політичного режиму – правил гри, що встановлені певними вождями;
- підтримка політичних авторитетів – влади, яку уособлюють відповідні органи чи авторитети.
Усі форми підтримки можна класифікувати таким чином: матеріальна підтримка, дотримання законів, шанобливе ставлення до влади і держави, участь у політичному житті. ПС трансформує вимоги і підтримку у кінцевий «вихід» - рішення про розподіл цінностей у суспільстві та дії для їх втілення у життя (економічна, соціальна, зовнішня політика).
Схема політичної системи за Г. Алмондом містить класифікацію ПС за характером взаємодії між собою різних політичних інститутів:
1. демократичні ПС: - англоамериканська (характерна однорідна політична культура та автономія політичних партій, групи засобів інтересу та засоби комунікації);
- європейська континентальна ПС (сегментарна політична культура і взаємна залежність між партіями і групами – політична нестабільність);
2. недемократичні ПС: - доіндустрійна або частково індустрійна ПС (недемократичність, нестабільність, конфлікти між соціальними групами);
- тоталітарна ПС (однорідна політична культура, високий рівень інтеграції суспільства, що досягається насильством і придушенням опозиції).
Отже, ПС є абстрактним поняттям, яке у кожній конкретній країні втілюється в унікальну і неповторну систему зі своїми соціально-культурними, економічними, історичними особливостями.