16. Поняття про політичні системи, структура і функціонування.

Уперше поняття політичної системи увів до обігу американський політолог Д. Істон, використовуючи за вихідну модель біологічні системи. ПС подібні до біологічних, існуючи в оточенні середовища поряд із іншими системами – екологічною, економічною, духовною тощо. Таким чином ПС - сукупність взаємодій, через які здійснюються авторитетний розподіл цінностей у системі.

ПС є окремі політичні інституції (партії, владі гілки), локальні політичні організації (органи місцевого самоврядування), форми соціального функціонування ще до існування держави (плем’я), а також державні та міждержавні спільності. Кожна з цих політичних систем має свою структуру, яка охоплює різні відносини, правові й політичні норми тощо. Центральний компонент ПС – держава як основний носій політичної влади. Взаємодія різних компонентів ПС забезпечує розвиток суспільства та виконання відповідних функцій:

- визначення мети і завдань розвитку суспільства, програмування такого розвитку;

- мобілізація усіх засобів для досягнення поставлених цілей;

- розподіл та ієрархування цінностей у суспільстві;

- підтримування цілісного та стабільного суспільства.

Концепція ПС Д. Істона передбачає такий механізм її функціонування: із середовища на «вхід» у ПС надходить інформація, яка є або вимогами, або підтримкою. Крім вимог, до ПС надходить й інша інформація: сподівання, мотивації, ідеологія, інтереси та ін. Складність або перенасиченість інформацією призводить до поганого функціонування системи, збою в її діяльності. Щоб уникнути цього, потрібно виконувати наступне:

1. Артикуляція інтересів (за американським політологом Г. Алмондом).

2. Регулювання вимог, яке здійснюється у структурі (через спеціальні структури – політичні партії, вищі верстви суспільства, державні органи) чи культурній формі (через норми, цінності, погляди, прийняті в певному суспільстві).

Якщо ця схема не спрацьовує, можна запобігти перевантаженню системи скороченням вимог, узгодженням взаємо суперечливих інтересів різних груп суспільства.

Підтримка охоплює всі варіанти позицій і поведінки груп та індивідів, які сприяють системі (голосування на виборах, сплата податків, дотримання законів тощо). Д. Істон розрізняє три типи підтримки відповідно до об’єкта їх дій:

- підтримка політичного суспільства в цілому – мінімальний консенсус, якій необхідний для збереження єдності суспільства;

- підтримка політичного режиму – правил гри, що встановлені певними вождями;

- підтримка політичних авторитетів – влади, яку уособлюють відповідні органи чи авторитети.

Усі форми підтримки можна класифікувати таким чином: матеріальна підтримка, дотримання законів, шанобливе ставлення до влади і держави, участь у політичному житті. ПС трансформує вимоги і підтримку у кінцевий «вихід» - рішення про розподіл цінностей у суспільстві та дії для їх втілення у життя (економічна, соціальна, зовнішня політика).

Схема політичної системи за Г. Алмондом містить класифікацію ПС за характером взаємодії між собою різних політичних інститутів:

1. демократичні ПС: - англоамериканська (характерна однорідна політична культура та автономія політичних партій, групи засобів інтересу та засоби комунікації);

- європейська континентальна ПС (сегментарна політична культура і взаємна залежність між партіями і групами – політична нестабільність);

2. недемократичні ПС: - доіндустрійна або частково індустрійна ПС (недемократичність, нестабільність, конфлікти між соціальними групами);

- тоталітарна ПС (однорідна політична культура, високий рівень інтеграції суспільства, що досягається насильством і придушенням опозиції).

Отже, ПС є абстрактним поняттям, яке у кожній конкретній країні втілюється в унікальну і неповторну систему зі своїми соціально-культурними, економічними, історичними особливостями.