- •1. Предмет політології, її зміст і методи.
- •2. Місце політології в системі наук про політику. Закони категорії науки
- •3. Сучасна транзитологія. Проблеми демократичного транзиту.
- •4. Політичні ідеї Стародавнього Сходу. Етико-патерналістська теорія Конфуція.
- •5. Політика як суспільне явище. Сутність, структура й функції політики.
- •6. Мислителі Середньовіччя про сутність і форми реалізації влади (Аврелій Августин, Фома Аквінський, Марсилій Падуанський)
- •7. Раціонально критичне розуміння політики мислителями Нового часу.
- •8. Основні риси політичних ідеологій. „Посткласичні” ідеологічні течії у 21 ст.
- •9. Особливості розвитку політичної думки України(кінець 19—п.20 ст: Липинський, Грушевський, Шаповал)
- •10. Політичний маркетинг та рекламування під час виборчих кампаній в Україні.
- •11. Політика і мораль як головні регулятори суспільних відносин: проблема убезпечення балансу в умовах реформування українського суспільства.
- •12. Влада: природа, ресурси, структура
- •13. Политическая власть в контексте глобализации..
- •14. Права людини: поняття, історія боротьби за виживання та їх еволюція в умовах глобалізації.
- •15. Основні ідеї праці м. Вебера «Політика як покликання та професія»
- •16. Поняття про політичні системи, структура і функціонування.
- •17. Поняття і типологія політичних режимів. Особливості політичного режиму сучасної України.
- •19. Характерні риси та різновиди тоталітарних політичних режимів. Загальне і особливе комуністичних і фашистських політичних режимів.
- •20. Авторитарний політичний режим. Головні відмінності авторитаризму від тоталітаризму.
11. Політика і мораль як головні регулятори суспільних відносин: проблема убезпечення балансу в умовах реформування українського суспільства.
Українське суспільство, як одне з посттоталітарних суспільств колишніх країн Рад. Союзу, знаходиться у стані переходу від тоталітаризму до демократії і мало б еволюціонувати від аморальної до якісно нової політики, яка керується новими моральними засадами. Проте сьогоднішня дійсність говорить про те, що українська політика все ще сприймається як щось далеке від понять моралі, хоча й має керуватися ними як головною передумовою.
Проблема взаємин політичних та моральних чинників існування суспільства належить до однієї із найдавніших в історії політичної та філософської думки. З-поміж великої кількості думок щодо цього можна виділити такі 3 основні групи:
1) заперечення будь-якої самостійної ролі моралі у політиці (Макіавеллі, Міхельс, Бентлі);
2) розгляд морально-етичних оцінок як провідних у політиці (Аристотель, Платон, Харкслі);
3) розуміння необхідності поліпшити політику мораллю (швейцар, Ганді, Ейнштейн).
І політика, і мораль є регуляційними системами у людському суспільстві, проте дія їх відносно автономна. Мораль не має речових форм регулювання, таких як інституції влади, апарат управління, засоби зв’язку тощо. Натомість втілення моралі відбувається у мові і реченні, а також в ознаках і властивостях інших суспільних явищ. Сама мораль носить абсолютний характер, охоплюючи сутності, що стосуються усіх феноменів суспільства, у т.ч. й політики, обмежуючи її безконтрольність та вседозволеність.
Політика ж за своєю суттю позбавлена здатності контролювати мораль, але за певних умов може на неї впливати. Мораль виходить у своїх характеристиках з т.з. понять добра і зла, у той час як політика оперує іншими площинами – шкоди і користі, ефективності чи неефективності у досягненні цілей. Політика сама може формувати ту чи іншу суспільну, політичну, а відтак і моральну думку, цим самим пом’якшуючи саму мораль. Такі ситуації відбуваються тоді, коли в суспільстві починає панувати класова, революційна мораль, а оцінки «поганий-добрий» мають різне значення у політиці й моралі.
Т.ч. говорити про моральність політики можна відносно. У стабільній демократії мораль – одне з найважливіших джерел взаємоповаги і конструктивного діалогу між владою й виборцями. В українській політиці мораль є слабким місцем влади. Ухилення від моральної поведінки, моральних оцінок або ж, навпаки, пропагування заздалегідь неправдивих моральних цінностей стають неприпустимою нормою не лише для рядових політиків, а й для державних мужів вищого рангу. Така ситуація за часи Рад. Союзу ще могла виглядати закономірною, оскільки від комуністично-тоталітарного режиму іншого й не доводиться очікувати, але коли владні чиновники говорять про усталення й розквіт демократії, а справами доводять лиш протилежне, це сприймається більш ніж з обуренням з боку народу.
Баланс між політичними й моральними критеріями забезпечить нормальний розвиток суспільства. Такий баланс досягається дуже важко. Насамперед для українського суспільства це може вдатися тим людям, які мають великий досвід політичної діяльності і стійкі моральні принципи. Гуманно зорієнтована політика виключає привілейоване становище правлячої еліти чи певної групи, а спрямована на злагоду, консенсус між політичними силами. Це важливо для того, щоб уникнути становища вищості чиєїсь моралі над іншими і забезпечити існування єдиної моралі для всіх.
Дотримання такого балансу для української політики вкрай важливе сьогодні, коли необов’язковість, не доброчинність, корумпованість політиків тощо є буденними, а критерії політичної оцінки витісняються абстрактними побажаннями. Необхідно замінити такі моральні ідеали справжніми моральними підвалинами дійсності, і починати це потрібно передусім з найвищих посадових осіб, адже за лідерами підуть і інші.