15. Основні ідеї праці м. Вебера «Політика як покликання та професія»

Праця М. В. «Політика..» належить до основоположних у соціологічній та політичній науці. Задекларовані німецьким соціологом підходи й моделі вивчення політичних явищ надзвичайно корисні й актуальні, незважаючи на те, що з часу їх появи минуло близько століття.

Отже, під політикою М. В. розуміє прагнення до участі у владі або до здійснення впливу на розподіл влади між державами чи всередині держави між групами людей. Той хто займається політикою, завжди прагне до влади з двох причин: 1. Або задля влади як засобу, підпорядкованому іншим цілям (ідеальним чи егоїстичним). 2. Або задля влади як неї самої та почуттів престижу від влади.

М. В. розглядає політику держави як владу людей над іншими людьми, що спирається на легітимне насилля як засіб. Відтак виділяє три види підстав для легітимності влади:

1. Авторитет «вічно учорашнього» — традицій.

2. Авторитет особистісного дару вождя — харизми.

3. «Легальність» влади — обов’язковість законного усталення влади.

Проте не кожен «легально» обраний керівник може відповідати легітимності. Він має долати у собі якості, які є смертельним ворогом самовідданості та діловим якостям у владі.

У цьому контексті М. В. говорить про співвідношення між етикою й політикою. Перед політикою завжди ставляться етичні вимоги, проте проблема в тому, що політика не завжди їх дотримується. Головний засіб політики — насилля. Яскраво це видно на прикладі політики спартакізму, більшовизму та інших видів революційного соціалізму. Тому вкрай дивним видається те, що такі режими у свій час «етично» відкидали так званих деспотичних політиків старих режимів за використання ними, по суті, тих же самих засобів.

Тому, хто хоче встановити силою на землі абсолютну справедливість, необхідна для цього свита — людський «апарат», якому потрібно дати обіцянку винагороди внутрішньої (втамування ненависті і жаги помсти, потреби у псевдоетичному почутті безумовної правоти тощо) і зовнішньої (авантбра, перемога, влада, вигідні місця). Проте влада буде знаходитися в руках вождя лише доти, доки існуватиме віра у нього підлеглих.

На думку М. В., можна займатися «політикою» — тобто прагнути впливати на розподіл влади між політичними утвореннями і в середині них — як у якості політика за випадком, так і в якості політика, для якого це є побічною чи основною професією. Політики за випадком це кожні громадяни, які беруть участь у голосуванні або протестують на політичних зібраннях тощо. Політики за сумісництвом — ті довірені особи політичних сил, які займаються політикою лише в разі необхідності, а не як справою життя у матеріальному чи ідейному значеннях (журналісти, адвокати та інші).

М. В. намагається відповісти на питання, що ж дає політику його кар’єра і які якості для цього потрібні. Перш за все, політика дає почуття влади. Навіть на найменшій посаді виникає упевненість в тому, що ти тримаєш в руках справу історично важливого процесу. Для того, щоб упоратися з владою потрібно насамперед володіти такими якостями: пристрастю, з якою оволодіваєш справою; відповідальністю; «глазоміром» (здатністю з внутрішньою зібраністю та спокоєм піддатися впливові реальності, дистанцією до речей та людей).

Таким чином у своїй праці М. В. дає відповіді на важливі питання політики, розглядаючи особу політика та його ставлення до справи, якою займається.