Історія_Української_Культури

З-поміж сучасних українських дослідників динаміки циклізму розвитку культур виділяють С. Кримського, Ю. Павленка та ін.

Рекомендована література

Велично О.Б. Історія української культури : посібник / О.Б. Величко, А.П. Момрик, О.А. Редькіна, Ю.М. Сафонов, Н.О. Шевель — К. : Книга-плюс, 2012.

Теорія та історія світової та вітчизняної культури. — Львів.: Каменяр, 1998.

Українська та зарубіжна культура / за ред. М. Заковича. — К. : Знання, 2000.

42

Розділ 2

КУЛЬТУРА НАЙДАВНІШОГО НАСЕЛЕННЯ НА ТЕРЕНАХ УКРАЇНИ

2.1. Первісна культура на території України

Найдавнішим періодом культури людства вчені називають найтриваліший (99 % від усієї історії людства) період первісної культури. Саме він є основою всіх подальших звершень людини та визначається особливо важливими процесами:

а) антропогенезом — біологічною еволюцією людини, що завершилася приблизно 40 тис. років тому виникненням виду «людина розумна» (Ното Заріепв), а також основних людських рас;

б) формуванням мислення (або інтелекту) людини, її мови; в) розселенням людства на всіх континентах;

г) переходом людей від ведення господарства, що привласнює (мисливства й збиральництва), до відтворювальної праці, тобто такої, що дає можливість відтворювати — розводити й вирощувати придатні для споживання види рослин і тварин (землеробства й скотарства);

д) соціогенезом — формуванням суспільних форм життя у вигляді родової, а потім племінної організації;

е) появою перших світоглядних, релігійних уявлень, міфологічних систем. Серед цих процесів чільне місце посідає формування культури як особливої

сфери людського суспільства. Причому для ранніх етапів історії різних народів характерними є спільність проявів становлення культури та єдність їх закономірностей.

Такою специфічною рисою первісної культури є синкретизм (неподіленість), коли форми свідомості, господарська діяльність, суспільне життя, мистецтво не відокремлювалися й не протиставлялися одне одному. Будь-який

43

вид діяльності містив у собі інші види. Наприклад, у мисливстві поєднано технологічні прийоми виготовлення зброї, стихійні наукові знання про звички тварин, соціальні зв’язки, що виражалося в організації полювання. Індивідуальні, колективні зв’язки, релігійні вірування представлено магічними діями для забезпечення успіху. Вони, у свою чергу, містили елементи художньої культури — пісні, танці, живопис. Саме в результаті такого синкретизму характеристика первісної культури передбачає цілісний розгляд матеріальної й духовної культури, чітке усвідомлення умовності такого розподілу.

Проте матеріальність первісної культури апріорі визначає її своєрідність. Так, основні матеріали, необхідні для життя людини в первісну епоху, дали назви відповідним періодам: кам’яного, бронзового та залізного віків. Існують різні думки часових меж періодів. Наприклад, початок кам’яного віку іноді датують 2 млн і навіть 3 млн років тому. Також деякі дослідники виділяють окремо період міді в рамках енеоліту, що завершує кам’яний вік, — неоліт. Такі позиції вважаємо дещо умовними. Так, наприклад, мідь як самостійний матеріал практично не застосовувалася, а переважно поєднувалася з каменем і бронзою. Однак, враховуючи епохальне значення міді на території України у трипільській культурі, підтримуємо позицію таких дослідників, як І. Тюрменко, Н. Левицька та ін., і використовуємо поняття мідного періоду. З огляду на це пропонуємо розглядати стародавню культуру в динаміці кам’яної (1 млн — IV тис. до н. е.), мідної (IV—III тис. до н. е.), бронзової (III тис. — X ст. до н. е.) і залізної (IX ст. до н. е. -— перші століття н. е.) епох.

Такий поділ відображає ідею про роль технології у розвитку людини та специфіки археологічного матеріалу дописемної ери. Археологічні знахідки, які презентують території проживання давніх людей, надмогильні пам’ятники, предмети й місця культового призначення передають наступним поколінням знання про духовний і культурний рівень їхніх далеких предків. Умовно такі однотипні пам’ятки, що мають спільні ознаки, називають археологічними культурами.

2.2. Культура доби палеоліту

Камінь — єдине, що можна було вилучити з найдавніших шарів культури, і тому цей природний матеріал став джерелом датувань, класифікацій, гіпотез про первісне минуле. Таким чином, археологічна культура — основна одиниця опису кам’яного віку, що дало змогу дослідникам поділити першу частину первісної культури — кам’яний вік — на підперіоди: давньокам’яний — палеоліт (1 млн — X тис. років до н. е.), середньокам’яний — мезоліт (X—VI тис. років до н. е.) і новокам’яний — неоліт (V—IV тис. років до н. е.). У свою чергу палеоліт пройшов у розвитку три етапи: ранній (нижній) палеоліт, середній палеоліт і пізній (верхній) палеоліт.

Ранній палеоліт тривав приблизно з 1 млн років до н. е. і до 150 тис. років до н. е. Людину цього періоду вчені називають пітекантропом (мавполюди-

44

ною). Зовнішньо первісна (викопна) людина мало чим відрізнялася від своїх прабатьків — людиноподібних мавп (деревопітеків, австралопітеків та інших), які жили тільки за рахунок дарів природи. Однак пітекантроп уже був здатний хоч і примітивно, але мислити й створювати. Він виготовляє найпростіші знаряддя праці (загострені палиці, осколки каменів, великі кістки), за допомогою яких добуває їжу, захищає себе від диких звірів. Основою життя пітекантропів було полювання й збиральництво (рослин, плодів, молюсків тощо). Рибальство тільки починало виникати. Землеробства й скотарства первісні люди цього періоду не знали. Живучи в основному збиранням, люди виконували роботу поодинці, тому вони — соціально ще не організовані. Процес окультурення тільки зароджується.

На території сучасної України кам’яний вік почався 200—150 тис. років назад. З Балканського півострова сюди прийшли люди, які належать до нового виду людей — неандертальців, синантропів та ін. Місця їх існування знайдено в печері Киїк-Коба в Криму, у с. Амвросіївці в Приазов’ї (Донбас), у с. Корольові на Закарпатті, у с. Молодовному на Буковині, у с. Пронятині на Тернопільщині та ін.

Епоха середнього палеоліту (150—40 тис. років до н. е.) формує розвиненішу людину — неандертальця, який вдосконалює знаряддя, винайдені пітекантропами: вістря, різці, проколки, метальні камені, кістяні голки. Неандертальці навчилися шити одяг зі шкір та будувати найпростіші житла. Найважливішим досягненням у житті людей цього періоду стало оволодіння ними вогнем (збереження іскри після удару блискавки). Смажена їжа простіше й швидше засвоювалася людським організмом, що стимулювало діяльність мозку. Таким чином, вогонь змінив не тільки життя, а й саму людину.

Особливий наголос на тому, що в епоху середнього палеоліту з’являються перші, спеціальним чином оформлені поховання, що свідчить про спроби давньої людини осмислити проблему буття й небуття. Дослідження стоянок і поховань первісної людини цієї епохи дали змогу вченим зробити висновок про зародження перших релігійних уявлень і виникнення образотворчого мистецтва.

Пізній палеоліт датовано періодом від 40 до 10 тис. років до н. е. У цей час сформувався сучасний фізичний тип людини — Ьото варіепв (людина розумна) і з’явилися ознаки трьох основних сучасних рас — європеоїдної (кроманьйонці), монголоїдної та негроїдної (гримальдійці). Саме в цей період люди і заселили всю територію сучасної України. В Україні відомо близько 800 пам’яток пізнього палеоліту. Найвідомішою є Мезинська стоянка поблизу Новгорода-Сі- верського (Північне Подніпров’я).

У пізньому палеоліті удосконаленішими стають знаряддя праці та полювання. До того ж збільшується їх кількість. Так, якщо неандерталець використовував кілька знарядь (рубила, кам’яні скребачки й сокири), то кроманьйонець — уже більше двадцяти. І серед них — спис і списометалка — попередниця лука. У той же час удосконалюється техніка сколювання трикутних гострих пластин, застосування яких стало різноманітним: гострі наконечники, скребачки, ши-

45

ла-проколки. Поступово пластини стають схожими на сучасний довгий вузький гострий з обох боків ніж. З’являються дротики, гарпуни, що виготовляються комбіновано: знаряддя з дерева, а наконечники — з каменя або кістки. Одним з найважливіших досягнень стало відкриття кількох способів добування вогню. Першим способом стало висікання ікри при різких ударах кременя об рудний матеріал пірит. Іншим способом добування вогню було тертя дерева об дерево.

Серйозних змін зазнали й житлові будівлі. Порівняно з раннім палеолітом, коли вони становили собою круглу конструкцію, пізньопалеолітичні житла зводилися у вигляді видовженої будівлі, де могли проживати кілька общин, що свідчить про ускладнення форм соціальної організації.

Головною соціальною інновацією стала екзогамія — виключення зі шлюбних відносин найближчих родичів. Заборона інцесту (кровозмішення) потребувала суспільної регуляції шлюбу, що привело до виникнення роду й сім’ї.

На зміну первісному стаду (першій формі людського суспільства) прийшла родова матріархальна община. На чолі роду стояла жінка — прародителька роду. Її лідируюча роль визначалася тим, що в основі економічного життя роду було збиральництво. Отже, переважала жіноча праця. При матріархаті відлік спорідненості

йнаслідування вели за жіночою, а не за чоловічою лінією.

Уматеринській родовій общині сформувалися й безвідмовно функціонували характерні для цього соціального організму підсистеми, кожна з яких виконувала свою роль, необхідну для існування й відтворення колективу. Єдина спрямованість дій усіх його членів забезпечувала особливу міцність і стійкість системи, робила її здатною протистояти будь-яким руйнівним тенденціям. Звідси й крайній консерватизм. Відданість традиціям — основна риса тогочасного суспільства. Установлюючи певні традиції, материнський рід навчився регулювати стосунки між особами різної статі, способи й форми виховання дітей. Так, піклуючись про здорове потомство, первісні люди надавали великого значення суворим обрядам ініціації, через які проходили юнаки й дівчата, що досягли повноліття. Ці обряди сприяли одночасно природному добору й соціалізації молодого покоління.

Материнський рід як зріла форма соціального організму сформував і відповідну систему управління, за своєю суттю — колективну. Людина не уявляла власного життя поза колективом і практично не могла існувати без нього. Зароджувалися перші соціальні норми — табу (заборони), дотримання яких також мало охоронне значення для колективу. Вони застерігали його членів від хаотичних, небажаних норм поведінки. Міжродові відносини регулювалися принципом таліону (око за око).

Важлива роль у становленні соціальної й духовної культури належала релігійним віруванням, динаміка яких визначається від зачатків релігійної та міфологічної свідомості до розвиненіших родових форм.

Упроцесі розвитку людини інстинктивні реакції на світ змінюються його осмисленим сприйняттям. Але у первісної людини не було цілісного сприйнят-

46

тя природи, явища якої вона далеко не завжди могла пояснити. Первісна людина вибірково сприймала лише ті аспекти природи, з якими було пов’язане її повсякденне життя (грім, блискавка, вогонь, вода, дощ, вітер, тварини). У багатьох ситуаціях вона не знала, як діяти, багато чого не могла пояснити. У зв’язку з цим у давньої людини виникла потреба в засобах, які б підказали їй вихід, підвищили б ступінь надійності прийнятих нею рішень, упорядкували б ментальний план її життя, давши впевненість і спокій. Крім того, їй потрібно було здолати екзистенційний страх перед небуттям, задовольнити свою потребу в опіці. Засобами нейтралізації негативних відчуттів і задоволення потреб у заступництві стає релігійно-міфологічне світорозуміння.

Наявність у первісної людини дуалістичного мислення свідчить про її здатність до створення абстрактних понять. Засобом поєднання світу реального зі світом абстрактним є магія. Магія стає першою спробою людини підкорити собі світ, приборкати потойбічні сили. Магія — це комплекс ритуальних обрядів, функцією яких є вплив на надприродні сили для отримання матеріальних результатів. Інакше кажучи, магія здійснює зв’язок з потойбічним світом з метою влади над ним, а її інструмент — чаклуни, шамани та їхні ритуали. Завдяки величезній силі емоційного впливу магічні ритуали привели до становлення магічного мислення, що приписує ритуальним діям і предметам магічну силу, здатну впливати на хід дій та їх кінцевий результат. Таким чином, магія є першоосновою духовної культури первісної людини пізнього палеоліту.

Особливо ж заакцентуємо на формуванні поліфункціонального, синкретичного утворення — обряду, що був формою реалізації багатьох потреб: релігійної, пізнавальної, навчально-виховної, емоційної, естетичної, релаксаційної тощо. Першим релігійним обрядом первісного суспільства був похорон, оскільки питання життя й смерті стали насущними. Судячи з давніх поховань, уже у стародавні часи склалися уявлення про існування потойбічного світу, оскільки в цих похованнях знайдено предмети побуту, начиння, прикраси, зброю, необхідні для загробного існування.

Оскільки життя родової громади тісно пов’язане з тваринним і рослинним світом, у свідомості первісної людини складаються тотемістичні уявлення про походження роду від тієї або іншої тварини, рослини, що є захисником і заступником його представників. Звідси народжується первинна форма релігії, якою було перше родове вірування — тотемізм, де власне об’єкт поклоніння називається тотемом. Тотемізм підсилює культ предків, що ведуть початок від прабатька роду й наділені надприродними можливостями. У родовому суспільстві тотемістичні обряди, система заборон (табу), ініціація виконують інтегрувальну й соціалізуючу функції.

Якщо тотемізм орієнтований на внутрішні потреби роду, то інша рання форма релігійних уявлень первісної людини, що виникла паралельно з тотемізмом, має практично загальний характер — це анімізм. Термін «анімізм» походить від лат. «аніма» — душа. Суть його — в одухотворенні природи, тварин, рослин, неживих предметів, вірі у духів, душі предків і наданні їм надприрод

47

них здатностей, можливостей приносити користь або, навпаки, шкодити, що і породило культові обряди, жертвоприношення, ритуали. Маючи загальний характер, анімізм є родовим віруванням. Сполучною ланкою між тотемізмом й анімізмом є віра у душі предків та можливість їх заступництва за членів роду в суворому світі духів природи.

Ще одне родове релігійне вірування — фетишизм. Як наслідок, він породжує фетишів або ідолів, добрих і злих, і супроводжується носінням талісманів, амулетів, оберегів. У них втілені надприродні сили світу духів, предків і тотемів. Таким чином, можна сказати, що тотемізм, анімізм, упредметнена у фетишах магія, яка їх об'єднує, складають комплекс ранніх релігійних вірувань первісної людини в існування двох світів і свідчать про спроби людини звести їх до відповідності та правити ними.

Синкретизм первісної культури у пізньому палеоліті досягає кульмінації: релігія, мистецтво, ігри — усе це було нероздільно поєднано. Обряд, ритуал, танець, пісня — нерозривні, не було також виконавців і пасивних глядачів. Усі були учасниками ритуальних дій, творцями й користувачами культури одночасно.

Поступово з цієї синкретичної культури як її самостійна галузь виокремлюється мистецтво. І, напевно, воно було одним із найзагадковіших виявів духовного світу людини, який і став не тільки способом самовираження, пізнання й окультурення навколишнього середовища, а й одним із засобів «олюднення» самої людини.

Первісне мистецтво зароджується у добу пізнього палеоліту, коли фізичний і розумовий розвиток людини досягає належного рівня, коли досить спритні руки й розвинений мозок, здатність до абстрактно-логічного мислення для створення предметів мистецтва, а також технічний розвиток, що забезпечує певну стійкість суспільства і як наслідок — дозвілля, існують одночасно. У сучасній науці існують різні теорії походження мистецтва:

-мистецтво — гра, у якій людина витрачає накопичену енергію (Ф. Шиллер, Й. Гейзінга);

-мистецтво — відбиття інстинкту імітації;

-мистецтво — відображення інстинкту прикрашання;

-мистецтво — як засіб комунікації;

-мистецтво для магічних цілей (С. Рейнан);

-трудова (К. Вюхер), біологічна (Ч. Дарвін), психоаналітична (3. Фрейд) теорії виникнення мистецтва;

-сучасна теорія: мистецтво виникає як результат тривалого (200—300 тис. років) шляху розвитку символічного мислення від природної форми до малюнка. Висновки спираються на археологічні розкопки (А. Столяр).

Найімовірніше, причини виникнення мистецтва визначаються всіма названими чинниками. Отже, у будь-якій з наведених теорій є елемент істини.

Особливість мистецтва виявилася у відсутності самостійних форм існування й тісного зв'язку з господарською практикою та релігійними культами. Власне

48

мистецтво слугувало духовною підтримкою досить напруженого буття. Особливістю художньої творчості було те, що в ній знову синкретично поєднувалися музика, пантоміма, танець, вербальна й образотворча діяльність людини.

2.3.Мистецтво палеоліту

Кожна епоха кам'яного віку накладає відбиток на мистецтво свого часу й надає йому відмітних ознак, рис, згідно з якими прийнято таку періодизацію первісного мистецтва: мистецтво верхнього палеоліту, мистецтво мезоліту, мистецтво неоліту. Пам'ятки мистецтва епохи верхнього палеоліту представлено у двох жанрах: мобільному й наскельному.

Мобільне мистецтво — це невеликі предмети, що легко переміщуються і мають художню вартість: статуетки, кам'яні плитки, ручні тростини, гальки з гравірованими або живописними зображеннями. Для виготовлення мобільних витворів мистецтва використовувалися обпалена глина, камінь, кістки, бивні, галька.

Мобільне мистецтво може бути двох типів: антропоморфне й зооморфне. Для епохи палеоліту характерним є антропоморфне зображення людини, в основному жінок, чоловічі образи майже не зустрічаються. Широко відомі так звані Венери, серед яких найзнаменитішою є статуетка «палеолітична Венера» з австрійського селища Віллендорф. Вона відтворює жіночу фігуру в стилізованій малореалістичній манері, обличчя не пророблене, усю увагу зосереджено на грудях, стегнах та животі, що неправдоподібно збільшені в розмірах. Це пояснюється можливим культовим призначенням статуеток, що символізують достаток і родючість. Для зооморфного типу, який зображує тварин, навпаки, характерним є великий реалізм.

Наскельне мистецтво охоплює усі види зображень на відкритих скельних поверхнях та у печерах. Давні зразки наскельного мистецтва досить примітивні. Це або відбитки рук (негативні й позитивні), або так звані «макарони» — серії паралельних хвилястих і прямих ліній, проведених пальцями на вогкій глині (ЗО тис. років до н. е.). Це живопис, петрогліфи (продряпані малюнки), рельєфи. У цілому цей вид первісного мистецтва характеризується сталістю тем (анімалістичних), художністю мови й манерою зображення, що виявляється у підкресленому прагненні до правдивого відображення навколишнього світу. Незважаючи на реалізм, значення наскельного мистецтва символічне, тому що воно використовується у магічних обрядах і культах.

Мабуть, саме магічна мета забезпечила якомога більшу подібність до життя, таку необхідну в обряді «оживлення» тотема або майбутньої здобичі.

Пам'ятки мистецтва палеоліту називають «другою природою». У них відбито спробу людини відобразити світ, схожий на видимий за формою, але перероблений свідомістю, що виражає уявлення людини про двоїсту природу світу.

У пізньопалеолітичному живописі образ людини перебуває на другому плані, його ще заступає фігура звіра, людське й тваринне зливаються. Але атри

49

бути Homо sаріепs — вірування, первісне мистецтво у своїй зображувальній та пластичній образності, графічний символізм, мова, яка почала зароджуватися, — підтверджують стійкість антропокультурної системи, що формувалася у той час. Ця система у пізньому палеоліті визначається своєю специфічністю як мисливська цивілізація, проте не тільки в розумінні переважної виробничої активності й господарської основи, але й з погляду ставлення до світу, людського складу, естетичної й етичної традиції. Мисливська цивілізація — рідкісна для історії культури, культурології тема, на відміну від землеробської (селянської) і скотарської (кочової) цивілізацій, що виникли в неоліті, не кажучи вже про міську, індустріальну, постіндустріальну. Мисливські угруповування своєю енергією, витривалістю перевершували людей пізніших цивілізацій. Найдинамічнішими й темними сторонами людської поведінки культура зобов’язана добі, про яку можна сказати словами російського вченого М.В. Нікольського: «Людське надто людське, а тваринне надто тваринне».

Магічна імітація життя послужила культурною проформою, в якій до певного часу тільки й могли існувати ранні способи відображення світу: первинні форми релігії, мистецтва, науки. Виникнення таких символічних систем вивчається у напрямах, що орієнтуються на синтез археологічних, етнографічних відомостей з глибинною психологією (передусім К. Юнга). Це дало змогу вченим визначити пізній палеоліт як епоху, що сформувала основні символи колективного безсвідомого, так звані архетипи.

Отже, палеоліт був періодом виникнення першого, базисного архетипу, що зафіксував уроджені передумови цілісної триподійної моделі світу, яка охоплює події індивідуального буття (людини), події соціальної спільності (колективу) і події Космосу (Всесвіту).

Заміна еволюційного типу розвитку людини на історичний принесла настільки радикальні зміни у досить короткі, порівняно з темпами антропогенезу, терміни, що може бути визначена як палеолітична революція. Продуктом цієї революції стала фундаментальна антропологічна, психофізіологічна, психосоціальна, духовна єдність людства, що залишиться в історії всупереч розбіжностям в економічному, політичному, соціальному, мовному, побутовому розвитку людських спільнот.

2.4.Культура доби мезоліту

Епоха мезоліту (X—VI тис. до н. е.) позначена завершенням льодовикового періоду на Землі та встановленням сучасних клімату, рослинного і тваринного світу.

В Україні налічується приблизно 10 типів мезолітичних культур. Відомими мезолітичними стоянками в Україні є печери Фатьма-Коба і Мурзак-Коба в Криму, могильники Дніпровського Надпоріжжя поблизу сіл Волоське, Чаплі та Осокорівка.

50

Найважливішими досягненнями цього періоду є винахід лука і стріл, різноманітні пристосування для риболовлі й полювання на морського звіра (плоти, довбані човни, сітки). Для цього періоду характерна поява домашніх тварин. Першими з них стали собака й корова, потім — кози і вівці. Люди середнього кам'яного віку навчилися молоти зерна на борошно й випікати коржі, що зумовило потребу в засіванні злаків неподалік від житла. Людина стає землеробом і починає обробляти свої посіви. Таким чином, мезоліт можна вважати початком землеробства й скотарства.

2.5 Мистецтво мезоліту

Мезоліт характеризується більшою незалежністю людини від сил природи, ніж попередня епоха. Це підтверджується і характером мистецтва: воно насамперед втрачає свою сакральність і зображує побутові сцени. Змінюється й тематика мистецтва, головна дійова особа тепер людина. Зображуються групи людей, пов'язані єдиною дією, оскільки мислення — групове, і людина — це частина громади як єдиного організму. Зображення пов'язані композиційно. Композиції сюжетні й багатофігурні, у них показано сцени з повсякденного життя: полювання, риболовлю, збирання меду тощо. У мистецтві мезоліту практично відсутні зображення жінок.

Змінюється й сам стиль. Фігури примітивні, але стилізовані. Основне завдання художника — передати дію, рух, звідси довгі ноги, шпагатні стрибки. Втрачається колірне багатство, живопис монохромний. Часто тварини й люди зображуються силуетом, залитим однією фарбою, або тонкими лініями. У мистецтві мезоліту простежується зросла здатність людини до абстракції, узагальнень, передачі думки графічними засобами, що й сприяло виникненню орнаменту.

На кінець мезоліту жінка винаходить корисне пристосування у домашньому господарстві — глиняний глечик. На вогкій глині кінчиками пальців можна нанести хвилясті лінії, а паличкою — рисочки. Тому орнамент — мистецтво жіноче. У наскельному мистецтві вже не було потреби, могутніх звірів та мисливців більше не малюють на скелях: не було умов і необхідності. Людина доби мезоліту була збирачем їстівних равликів і різноманітної риби, землеробом, скотарем. Відповідно, у мистецтві цієї доби зникають мотиви, навіяні яскравими враженнями від боротьби, полювання, убивства тварин, що було характерним для палеоліту. Представники цього періоду вели зовсім інший спосіб життя, іншою залишилася й створена ними культура мезоліту.

2.6 Культура доби неоліту

Найважливішим досягненням неоліту (V—IV тис. до н. е.) став перехід від привласнення готових продуктів природи (полювання, рибальства, збираль

51