Синовіальнi пiхви стопи

Пiд нижнім тримачем м'язів – розгиначiв унаслідок відходження від його внутрішньої поверхні до кісток заплесна перегородок утворюється чотири кістково-волокнистих канали. У трьох із них розташовані синовіальні піхви (vagine synoviales digitorum pedis): присередньо – пiхва сухожилка переднього великогомiлкового м’яза (vagina tendinis musculi tibialis anterioris); посерединi – пiхва сухожилка довгого м'яза – розгинача великого пальця (vagina tendinis muskuli extensoris hallucis longi); зовні – пiхва сухожилкiв довгого м'яза – розгинача пальцiв (vagina tendinum musculi extensoris digitorum longi). У четвертому волокнистому каналi розмiщуються: тильна артерiя стопи, двi тильнi вени стопи, глибокий малогомiлковий нерв (мал.122, 123).

Пiд тримачем м'язів – згиначiв, позаду вiд присередньої кiсточки теж розташовані чотири волокнисті канали. У трьох із них проходять самостiйнi синовіальнi пiхви (спереду назад): пiхва сухожилка заднього великогомiлкового м’яза (vagina tendinis musculi tibialis posterioris); пiхва сухожилкiв довгого м'яза – згинача пальцiв (vagina tendinum musculi flexoris digitorum longi); пiхва сухожилка довгого м'яза – згинача великого пальця стопи (vagina tendinis musculi flexoris hallucis longi). Четвертий волокнистий канал вмiщує задню великогомiлкову артерiю, двi заднi великогомiлковi вени, великогомiлковий нерв. Волокнистий канал для судин i нерва розмiщується в борознi мiж кiстково-волокнистими каналами сухожилкiв довгого м'яза – згинача пальців та довгого м'яза – згинача великого пальця.

Пiд верхнiм тримачем малогомiлкових м’язiв, позаду вiд бічної кiсточки в окремому кiстково-волокнистому каналi розмiщена спiльна пiхва сухожилкiв малогомiлкових м’язiв (vagina communis tendinum musсulorum fibularium). Пiд нижнiм тримачем сухожилкiв малогомiлкових м’язiв ця піхва роздвоюється.

На підошвовій поверхні стопи є – підошвова піхва сухожилка довгого малогомiлкового м’яза (vagina plantaris tendinis musсuli fibularis longi). На пiдошвi вона проходить косо вiд бічного краю стопи до присереднього.

Пiхви сухожилків пальцiв стопи (vaginae tendinis digitorum pedis) розташовуються в кiстково-волокнистих каналах пальцiв стопи (vaginae fibrosae digitorum pedis).

Кiстково-волокнисті канали пiдошвової поверхнi пальцiв утворенi фалангами, волокнами сполучної тканини, які як і на кисті, диференціюються на кільцеву (pars anularis vaginae fibrosae) і хрестоподiбну (pars cruformis vaginae fibrosae) частини волокнистої піхви.

Синовіальна пiхва великого пальця мiстить сухожилок мяза –згинача великого пальця i простягається вiд основи І плеснової кiстки до основи кінцевої фаланги великого пальця.

Синовіальні пiхви II-V пальців мiстять кожна по два сухожилки – сухожилок довгого м’яза – згинача пальцiв і сухожилок короткого м’яза – згинача пальцiв. Синовіальні піхви II-V пальцiв простягається вiд рiвня головок плеснових кiсток до основи кінцевої фаланги.

Короткі відомості про розвиток і будову внутрішніх органів

До опорно-рухового апарату входять кістки, суглоби, м’язи що разом із покривними тканинами (шкіра та Ії похідні) утворюють тіло людини (soma). Нутрощі (viscera) - це всі органи, що розташовані в порожнинах тіла: грудній, черевній, тазовій. До нутрощів належать органи травної, дихальної, сечової і статевих систем, а також залози внутрішньої секреції. Внутрішні органи беруть участь в обміні речовин, статеві органи виконують функцію розмноження. Оскільки ці процеси властиві й рослинам, нутрощі називають ще органами рослинного життя.

На відміну від м’язової системи, яка первинно розвивається з дорсальної мезодерми з боків від хорди й мозкової трубки, органи травлення і дихання на ранніх стадіях філо- та онтогенезу становлять єдину систему у вентральній частині зародка (первинну кишку), з якою тісно пов’язані великі травні залози, а також нижній відділ сечової та статевих систем.

Внутрішні органи складаються преважно з трубкоподібних (порожнистих) та паренхіматозних органів. До порожнистих органів відносять: стравохід, шлунок, товсту і тонку кишки, трахею, бронхи, сечовий та жовчний міхури, сечоводи та ін. До паренхіматозних органів належать: великі слинні залози, підшлункова залоза, печінка, легені, нирки - всі вони побудовані з паренхіми - функціональної тканини, яку утворюють не тільки спеціалізовані клітини, а також і сполучнотканинний каркас, або строма - м’який скелет органа (мал. 124).

Мал. 124. Травна система (схема). Загальний вигляд:

1. cavitas oris; 2. pharynx; 3. oesophagus; 4. gaster; 5. hepar; 6. pancreas; 7. duodenum; 8. jejunum; 9. ileum; 10. appendix vermiformis; 11. caecum; 12. colon ascendens; 13. colon transversum; 14. colon descendens; 15. colon sigmoideum; 16. rectum.

Стінки більшості порожнистих органів травної системи складаються з чотирьох оболонок: внутрішньої - слизової, підслизового прошарку, м’язової оболонки та зовнішньої - сполучнотканинної оболонки (адвентиції) або серозної оболонки (мал. 125 д).

Слизова оболонка (tunica mucosa) вистелає поверхню органів травлення, яка безпосередньо контактує з зовнішнім середовищем, обернена до середини органа. Слизова оболонка покрита епітелієм різного типу: багатошаровим лусковим (ротова порожнина, глотка, стравохід, кінцевий відділ прямої кишки); перехідним (сечові шляхи); одношаровим стовпчастим (шлунок, тонка кишка, товста кишка, трахея).

Клітини епітелію розташовані на тонкій власній пластинці (lamina propria mucosae), побудованій зі сполучної тканини, в якій є скупчення лімфоїдної тканини (лімфатичні вузлики), залози, кровоносні та лімфатичні капіляри і судини, нерви. Під власною пластинкою розташовуються міоцити непосмугованої м’язової тканини, що утворюють м’язову пластинку слизової оболонки (lamina muscularis mucusae). Слизова оболонка завжди покрита слизом, який захищає епітеліоцити і сприяє кращому контакту з їжею, що потрапляє на її поверхню.

У тих місцях, де слизова оболонка збирається у складки (стравохід, шлунок, тонка та товста кишки), під її м’язовою пластинкою розміщується шар пухкої сполучної тканини, який називають підслизовим прошарком (tela submucosa). У ньому розгалужується велика кількість кровоносних і лімфатичних судин та нервів.

Мал. 125. Схема будови багатоклітинних екзокринних залоз (а, б, в, г) і брижової частини тонкої кишки (д):

а - проста трубчаста залоза; б - проста альвеолярна залоза; в - розгалужена трубчаста залоза; г - розгалужена альвеолярна залоза; д - брижова частина тонкої кишки: 1. tunica mucosa; 2. tunica muscularis, stratum circulare; 3. tunica muscularis (stratum longitudinale); 4. tunica serosa.

Під слизовим прошарком розміщується м’язова оболонка (tunica muscularis), що складається з внутрішнього - колового (stratum circulare) та зовнішнього - поздовжнього (stratum longitudinale) шарів - між якими є сполучнотканинний прошарок (мал. 125 д). М’язові шари мають різне функціональне значення. Коловий шар м’язів має спіральну спрямованість, у наслідок його скорочення зменшується діаметр стравоходу, шлунку, кишки тощо. Поздовжній шар м’язів йде вздовж трубчастих органів. У наслідок скорочення м’язових волокон цього шару діаметр трубчастих органів збільшується. Скорочення стінок і пересування вмісту порожнистих органів називають перистальтикою.

Ззовні від м’язової оболонки розташовується зовнішня оболонка (tunica adventitia), що складається з волокнистої тканини. Зовнішня оболонка таких органів, як глотка, стравохід, трахея, утворена пухкою сполучною тканиною, в якій проходять кровоносні й лімфатичні судини і нерви.

Більшість органів травної системи (черевна частина стравоходу, шлунок, тонка кишка) та інші органи черевної порожнини покриті серозною оболонкою, або очеревиною. У грудній порожнині серозна оболонка покриває легені і називається плеврою. Серце також покрите серозною оболонкою, яка утворює осердя.

Серозна оболонка складається з власної пластинки, на якій містяться клітини мезотелію. Вони продукують серозну рідину, що зволожує поверхню органів і полегшує тертя між ними. Зверніть увагу на те, що під серозною оболонкою є пухка сполучна тканина, яка дістала назву підсерозного прошарку (tela subserosa). Тут, як і в підслизовому прошарку, проходять кровоносні і лімфатичні судини та нерви.

Залози слизової оболонки залежно від кількості клітин, які їх утворюють, поділяють на одноклітинні та багатоклітинні. Вони виробляють слиз, що покриває та зволожує слизову оболонку, а також травні соки, які розщеплюють складні поживні речовини на більш прості.

Одноклітинні залози за формою бувають трубчасті та альвеолярні. Останні можуть мати вигляд трубочки або пухирця. Паренхіма складних залоз складається з часток (lobuli glandulares), між якими розташовані сполучнотканинні міжчасткові та міжчасточкові перегородки (septі interlobares et interlobulares; мал. 125 а, б, в, г).

Залози, які мають протоки, називають залозами зовнішньої секреції, або екзокринними залозами (crineo - виділяю), на відміну від них є залози, які не мають вивідних проток - це залози внутрішньої секреції, або ендокринні залози, продукти їх діяльності потрапляють у кровоносні або лімфатичні судини.

На особливу увагу з практичної точки зору заслуговує вивчення топографії нутрощів. До поняття топографії відносять три визначення: голотопія, скелетотопія та синтопія:

• голотопія (holos - повний, topos - місце) - відношення органа до ділянки тіла або місце його розташування;

• скелетотопія - відношення органа до скелета;

• синтопія - відношення органа до інших, сумісних органів.