Зв’язки дванадцятипалої кишки.
Печінково-дванадцятипалокишкова зв’язка (lig. hepatoduоdenale), складається з двох шарів очеревини, між якими розташовані: загальна жовчна протока, ворітна вена, печінкова артерія. Зв’язка проходить від воріт печінки до верхньої частини дванадцятипалої кишки. Зв’язка має велике практичне значення, хірурги називають її тріадою життя, оскільки ушкодження анатомічних утворень в цій ділянці може коштувати людині життя.
Підвішувальна зв’язка дванадцятипалої кишки (lig. suspensorium duodeni) входить до складу м’яза - підвішувача дванадцятипалої. Зв’язка фіксує дванадцятипало-порожньокишковий згин, закінчуючись на задній стінці живота, та підтримує знизу тіло підшлункової залози.
Стінка дванадцятипалої кишки складається з трьох оболонок.
Серозна оболонка (tunica serosа), яка покриває з усіх боків тільки початковий відділ кишки і дванадцятипало-порожньокишковий згин. В інших місцях очеревина прилягає до кишки тільки спереду.
У сереозній оболонці виділяють підсерозний прошарок (tela subserosa), на значній поверхні кишки він є зовнішньою оболонкою і являє собою пухку сполучну тканину, зрощену з сусідніми органами й тканинами.
М’язова оболонка (tunica muscularis) має поздовжній (зовнішній) та коловий (внутрішній) шари непосмугованих м’язових волокон.
Слизова оболонка (tunica mucosa) покрита одношаровим призматичним епітелієм і утворює колові та півколові складки (plicae cirсulares), характерні для всієї тонкої кишки, а також поздовжні складки, які виражені в ампулі дванадцятипалої кишки.
Мал. 156. Ворсинка тонкої кишки (схема):
1. кишечний епітелій;
2. артеріальна судина;
3. венозна судина;
4. центральний лімфатичний синус;
5. кровоносні капіляри.
Поверхня слизової оболонки має оксамитовий вигляд завдяки наявності пальцеподібних випинів слизової оболонки кишки. Ці випини, що називаються кишковими ворсинками (villi intestinales) завдовжки 0,2 - 1,2 мм, що значно збільшують всмоктувальну та видільну площу дванадцятипалої кишки. Основу ворсинки утворює сполучнотканинний шар слизової оболонки з включеннями непосмугованих м’язових волокон. У кожній ворсинці є центральна лімфатична судина (vas lymphaticum centrale), в яку потрапляють жири спожитої їжі, переходячи далі у лімфатичні судини. По обидва боки від центральної лімфатичної судини розміщені кровоносні капіляри, в які надходять білки та вуглеводи у вигляді амінокислот, глюкози, фруктози тощо. У центральну лімфатичну судину всмоктуються жири у вигляді жирних кислот.
До складу слизової оболонки належить підслизовий прошарок (tela submucosa). Він добре розвинений, в його товщі міститься велика кількість кінцевих відділів простих трубчастих кишкових залоз (glandulae intestinales), завдовжки 1 - 2 мм. Найбільшу щільність прості трубчасті залози мають на відстані 5 - 10 см від воротаря шлунка. Залози виділяють слизовий секрет. Тільки в дванадцятипалій кишці розвинені розгалужені, складні трубчасті залози (glandulae duodenales); в деяких місцях трапляються поодинокі лімфатичні фолікули;
У низхідній частині дванадцятипалої кишки на задньо-присередній стінці є поздовжня складка дванадцятипалої кишки (plica longitudinalis duodeni). Нижня частина складки закінчується великим сосочком дванадцятипалої кишки (papilla duodeni major). Сосочок дванадцятипалої кишки має отвір, який входить до складу печінково-підшлункової ампули (ampulla hepatopancreatica), в яку відкривається спільна жовчна протока (ductus сholedochus) та протока підшлункової залози (ductus pancreaticus). Дещо вище розташований малий сосочок дванадцятипалої кишки (papilla duodeni minor) - в цьому місці відкривається додаткова протока підшлункової залози (ductus pancreaticus accessorius).
Дванадцятипала кишка разом із підшлунковою залозою та печінкою посідає центральне місце у функції травлення. У порожнині дванадцятипалої кишки сік підшлункової залози розщеплює білки, жири та вуглеводи, а жовч сприяє перетравленню жиру та всмоктуванню жирних кислот. Крім того, жовч підвищує тонус кишок, посилює їхню перистальтику і бере участь у пристінковому травленні, активізує ферменти підшлункової залози.
Тісний анатомічний та функціональний зв’язок печінки і підшлункової залози через дванадцятипалу кишку сприяє тому, що захворювання одного з цих органів може поширитися на інші (особливо це стосується запальних процесів).
На рентгенограмах дванадцятипалої кишки початкова ії частина - ампула, або цибулина має вигляд трикутної тіні, оберненої основою до воротаря. Верхівка ампули відповідає рівню першої колової складки слизової оболонки. Рентгенографічна форма дванадцятипалої кишки в більшості випадків (60%) нагадує підкову, або кільце (25%), чи вертикально розташованої петлі (15%). Вам уже відомо що, слизова оболонка ампули кишки, як і воротарної частини шлунка, має поздовжні складки. Ці особливості будови пов’язані з тим, що ампула в процесі ембріогенезу розвивається не із середньої, а з передньої кишки. Саме тому виразкова хвороба шлунка нерідко перебігає одночасно з виразковою хворобою ампули дванадцятипалої кишки.