VMB

якісною структурою хімічних речовин.

Резистентність. Збудник туберкульозу у зовнішньому середовищі надзвичайно стійкий. В ґрунті зберігає життєздатність протягом 13 міс, в глибших шарах не лише виживає, а й зберігає високу патогенність для кролів протягом 18 міс. У відкритих водоймах зберігається не більше 12 днів. У воді, що знаходиться у приміщені і в повітрі при розсіяному світлі, залишається живим до 7 міс, в сухому посліді — до 12 міс, у глибокій підстилці —12 міс, а в приміщеннях, які не обігріваються — більше дев’яти років.

Нагрівання до 60°С знищує збудника через 30—50 хв, але М. bovis витримує таку температуру навіть протягом 65 хв. При 80 °С туберкульозні бактерії гинуть через 5 хв, при кип'ятінні — у перші хвилини. В молоці резистентність мікробів посилюється і для їх знищення продукт необхідно нагрівати до 85°С протягом 30 хв, або до 90°С — 5 хв. Прямі сонячні промені інактивують збудника через 60 хв. Вплив мінеральних кислот мікроб переносить добре. В 5—10 %- ному розчині сірчаної кислоти залишається життєздатним протягом 24 год. У зв’язку з цим для дезінфекції при туберкульозі застосовують такі речовини як фоносмолін, який у 8 %-ній емульсії знищує туберкульозних мікробів у ґрунті на глибині до 5 см через 24—48 год. 0,5%-ний розчин естостерилу знищує цих мікробів уже через 30 хв. Ефективними виявилися також 0,5%-ні розчини парасоду, фоспару й метафору.

Тривалий час збудник туберкульозу виживає в молоці і молочних продуктах. Якщо у молоці, він виживає при кімнатній температурі до 14—18 днів, то в сирі — 260, маслі — 300, а в молоці, яке зберігають у холодильнику,— до 280 днів. В замороженому м'ясі мікобактерії туберкульозу залишаються живими до року.

421

Патогенність. Найбільш чутливі до захворювання мавпи, морські свинки, велика рогата худоба, кролі, деякі інші тварини та люди. До резистентних тварин відносять бyйвoлiв, кіз, віслюків, собак і кoнeй. Деякі види тварин можуть бути чутливими до одного і навіть трьох видів збудника. Наприклад, морські свинки, мавпи чутливі до мікобактерій людського і бичачого видів, а кролі — бичачого та пташиного.

Зараження при туберкульозі відбувається аерогенним, аліментарним і іншими шляхами. На місці вторгнення мікробів розвивається запалення з ушкодженням тканин, серозним набряком і навіть випадінням фібрину. Навколо вогнища запалення інтенсивно розмножуються клітинні елементи, внаслідок чого формуються туберкули величиною від макового до просяного зерна і більші, У складі останніх є епітеліоїдні і гігантські клітини, які з'являються у результаті трансформації проліферуючих гістіоцитів.

Захоплені макрофагами мікобактерії знищуються лише частково, більшість із них виживає і під впливом токсинів, що виділяються ними, відбувається проліферація макрофагальних елементів, з’являються лейкоцити та лімфоїдні клітини. В центрі туберкула клітини некротизуються за казеозним типом, у зв'язку з чим вміст туберкула нагадує сирнисту масу. Поступово навколо нього утворюється сполучнотканинна капсула, а сам вузлик петрифікується. Первинний афект, що утворився, або загоюється і мікобактерії у ньому гинуть (за умови високої резистентності організму), або ж прогресує. При цьому збудник лімфогенним шляхом поширюється в організмі, внаслідок чого туберкульозний процес часто уражує, лімфатичні вузли (бронхіальні, заглоткові, підщелепні та ін.).

Незважаючи на те, що аліментарно тварини заражаються часто,

422

кишечник уражується рідко. Збудник туберкульозу проникає в лімфатичні вузли брижі, де й розвивається патологічний процес.

В туберкулах, навіть інкапсульованих, мікобактерії можуть зберігатись тривалий час. При прогресивному розвитку інфекції організм тварини постійно знаходиться під впливом токсинів збудника, токсичних продуктів, що виникають внаслідок загибелі клітин і некрозу тканин. Тварини поступово худнуть, знижують і навіть втрачають продуктивність і в деяких випадках гинуть від інтоксикації та втрати маси тіла.

Діагностика. Застосовують бактеріологічний, серологічний та алергічний методи діагностики туберкульозу.

Бактеріологічний метод передбачає проведення бактеріоскопії, виділення чистої культури збудника і постановку біопроби.

Для прижиттєвої діагностики від тварин відбирають проби молока, бронхіального слизу, фекалій. Після загибелі або забою беруть шматочки печінки, селезінки, легень і лімфатичні вузли. При наявності змін в органах відбирають ділянки з свіжими туберкулами. Матеріал в лабораторію пересилають у термосах з льодом або консервують 30 % - ним стерильним водним розчином гліцерину.

При виготовленні мазків для бактеріоскопії на межі здорової і ураженої тканин беруть шматочок матеріалу, який розтирають між двома предметними скельцями. У зв'язку з тим, що в них мікобактерій може бути мало, застосовують збагачення, суть якого полягає у центрифугуванні суспензії матеріалу при 3—5 тис. об./хв протягом 10—15 хв. При цьому мікобактерії випадають в осад, з якого й готують мазки.

Збагачення матеріалу можна досягти і методом флотації, який збільшує кількість збудника в полі зору не менше ніж на 10 %. Суть

423

методу полягає у тому, що розтертий в ступці матеріал до консистенції сметани змішують порівну в 1 %-ним розчином їдкого натру, гомогенізують на шуттель-апараті, додають невелику кількість ксилолу або авіаційного бензину. Після 30-хвилинного відстоювання на поверхні суспензії у флаконі утворюється флотаційне кільце, в якому за рахунок спливання концентруються мікобактерії. З флотаційного кільця також готують мазки.

Із кожного матеріалу готують по два мазки, один з яких фарбують за методом Ціля — Нільсена, другий — флюорохромами для люмінесцентної мікроскопії. Мазки фіксують над полум'ям, потім фарбують протягом 10 хв сумішшю флюорохромів (на 100 мл дистильованої води беруть 0,1 г аураміну 00 і 0,01 г родаміну С). Препарат промивають водою і протягом 15 с знебарвлюють солянокислим спиртом (до 97 мл 70°-ного етилового спирту додають 3 мл соляної кислоти), знову промивають водою. Для погашення фону на препарат наносять на 2 хв розчин кислого фуксину (у 500 мл дистильованої води розчиняють 1 г кислого фуксину i 1 г льодяної оцтової кислоти), додатково обробляють 2 хв розчином метиленової синьки Лефлера, промивають водою і висушують. Препарат досліджують у люмінесцентному мікроскопі. Мікобактерії за рахунок високого вмісту ліпідів інтенсивно поглинають флюорохроми і світяться золотистим кольором. За методом Ціля—Нільсена мікобактерії фарбуються у рубіново-червоний колір, розміщуються частіше невеликими скупченнями і поодинці.

Культуральний метод передбачає виділення чистої культури збудника. При цьому особливого значення надають передпосівній обробці матеріалу, мета якої — знищення сторонньої мікрофлори. Практичне застосування знайшли методи Гона, Левенштейна,

424

Суміоші, Алікаевої та ін. Суть цих методів полягає у тому, що суспензію патологічного матеріалу заливають 5-10%-ним розчином однієї із кислот (сірчаної, соляної або щавелевої) у співвідношенні 1:4 і після відстоювання надосадову рідину центрифугують при 3 тис. об./хв протягом 10—15 хв. Надосадову рідину видаляють, осад відмивають центрифугуванням й використовують для посіву та зараження лабораторних тварин. Додатково можна обробляти матеріал ще і 4 %-ним розчином їдкого натру.

Посів мaтеріалу здійснюють на елективні середовища Левенштейна-Ієнсена, Гельберга, Петраньяні та інші, культивують в аеробних умовах. Із кожного матеріалу висівають на 5—10 пробірок. Слід пам'ятати, що при первинному виділенні мікобактерії туберкульозу ростуть повільно й слабо, особливо М. bovis.

Після одержання культур беруть до уваги такі показники, як час появи первинного росту, його інтенсивність, характер колоній (величина, форма, колір, консистенція), тинкторіальні властивості та морфологію бактерій у препаратах.

Для визначення виду виділеної культури ставлять біопробу на морських свинках, кролях і курах. Для диференціації М. tuberculosis і М. bovіs двом морським свинкам підшкірно вводять виділену культуру у дозі 1 мг/мл фізіологічного розчину. Двох кролів заражають внутрішньовенно у дозі 0,1 і 0,01 мг/мл фізіологічного розчину. Обидва види збудника у морських свинок викликають інтенсивний туберкульозний процес і тварини гинуть на -20—90-й день після зараження.

У кролів генералізований туберкульоз викликає тільки М. bovіs. При цьому в легенях виникає багато туберкульозних вогнищ, на відміну від печінки та селезінки, де ураження можуть бути лише поодинокими, або й не зустрічаються зовсім. Через 2—3 місяці кролі

425

гинуть.

М. tuberculosis не викликає прогресивно інфекційного процесу у кролів. Інколи виникають лише поодинокі туберкули в легенях і нирках. Остаточний висновок про результати біопроби роблять після забою тварин (через 3 міс), що залишилися живими, і їх патологоанатомічного розтину.

У курей М. bovis і М. tuberculosis при внутрішньовенному зараженні не викликають захворювання, у той час як М. avium призводить до розвитку генералізованого септичного процесу й загибелі птиці на початку третього тижня.

Атипові мікобактерії. При патологічних процесах, подібних до туберкульозу, від людей і тварин у ряді випадків виділяють мікобактерії, за морфологічними і тинкторіальними властивостями ідентичні збуднику туберкульозу, проте не схожі на нього за культуральними, біохімічними та вірулентними характеристиками. Такі мікобактерії названі атиповими. Значення їх у патології остаточно не з'ясоване. Встановлено, що вони є основною причиною виникнення неспецифічних алергічних реакцій у великої рогатої худоби, їх виділяють у середньому від 20 % здорових тварин, причому

75 % ізолятів припадає на М. аvium-complex (В. Donald).

Підтверджено, що атипові мікобактерії спричиняють і патологічні зміни зокрема у свиней і великої рогатої худоби (мастити у корів, туберкульозоподібні ураження лімфатичних вузлів у свиней). У людей ці мікроби викликають захворювання, які одержали назву мікобактеріозів.

Алергічний метод діагностики ґрунтується на туберкуліновій пробі, суть якої полягає у тому, що у заражених туберкульозом тварин розвивається стан підвищеної чутливості до продуктів життєдіяльнос-

426

ті збудника (сенсибілізація) і на введений алерген їх організм відповідає гіперегічною реакцією.

Тривалий час для алергічної проби застосовували старий туберкулін Коха. Нині випускають очищені ППД туберкуліни для ссавців і птахів окремо, а також комплексний алерген із атипових мікобактерій (КАМ).

При виготовленні туберкуліну культуру мікобактерій туберкульозу вирощують на синтетичному середовищі Сотона протягом 7—8 тижнів, мікробну масу стерилізують в автоклаві, з якої трихлороцтовою кислотою і сірчанокислим амонієм осаджують білкову фракцію. Після її очищення діалізом специфічний білок туберкульозних бактерій поміщають у флакони по 20 мг (1 млн МО) для ссавців і по 10 мг (50 тис. МО) для птахів і ліофілізують. Одна Міжнародна Одиниця (МО) туберкуліну відповідає 0,000028 мг чистого туберкулопротеїну для ссавців і 0,0000762 мг — для птахів.

Великій рогатій худобі туберкулін вводять у середній третині шиї внутрішньошкірно в об'ємі 0,2 мл (доза — 10 000 МО) одноразово. Реакцію враховують через 72 год. Попередньо у кожної тварини кутиметром вимірюють товщину складки шкіри. Пробу вважають позитивною при потовщенні складки на 3 мм і більше незалежно від характеру реакції.

У зв'язку з можливими параалергічними реакціями, зумовленими сенсибілізацією організму тварин атиповими мікобактеріями, в благополучних господарствах, в яких одержано позитивну реакцію на туберкулін вперше, проводять додаткові патолого-анатомічні та бактеріологічні дослідження. З метою уточнення діагнозу ставлять і так звану симультанну пробу. При цьому з одного боку шиї тварині вводять туберкулін, з протилежного — КАМ по 0,2 мл. Якщо на КАМ

427

реакція більш виражена і на туберкулін більшість тварин не реагує, то ферму вважають благополучною щодо туберкульозу. При цьому результати патолого-анатомічних досліджень повинні бути негативними.

Серологічний метод застосовують як додатковий для прижиттєвої діагностики туберкульозу. Він ґрунтується на постановці реакції зв'язування комплементу (РЗК) з комплексним туберкульозним антигеном, розробленим в колишньому Українському НДІ експериментальної ветеринарії. Якщо в сироватці крові великої рогатої худоби виявлено антитіла в титрах 1 : 20 і вище, то таких тварин забивають для проведення бактеріологічних і патолого-анатомічних досліджень.

При виявленні позитивно реагуючих тварин в неблагополучних господарствах їх в першу чергу здають на забій як потенційних активних носіїв збудника туберкульозу.

В Україні запропоновано діагностичну тест – систему на основі ІФА ДІАТUB – VІ для визначення протитуберкульозних антитіл у сироватках крові великої рогатої худоби.

Імунітет при туберкульозі нестерильний і забезпечується переважно Т-лімфоцитами. Повного захисту організму, як правило, не спостерігається, Імунітет існує доти, поки в організмі знаходиться збудник (явище премуніції) і зникає з виведенням чи знищенням його.

У механізмі імунітету певна роль відводиться гіперчутливості сповільненого типу (ГСТ), яка перешкоджає поширенню інфекції в організмі і навіть сприяє видаленню мікобактерій. Підтвердженням клітинного механізму імунітету при туберкульозі виявився феномен Коха. Якщо при первинному підшкірному зараженні у морських свинок збудником туберкульозу через 10—15 днів на місці зараження

428

утворювалася незагоювана виразка, то після повторного зараження з інтервалом у 4—6 тижнів, виразка швидко загоювалася.

Незважаючи на те, що у заражених тварин у сироватці крові з'являються антитіла, значення їх в імунітеті залишається остаточно не з’ясованим.

Для профілактики туберкульозу в медицині широко застосовують вакцину Кальметта і Герена, яку скорочено позначають BCG (Bacterium Calmett — Guerin). Дослідники культивували штам М. bovis на картоплі з гліцерином в присутності жовчі. У результаті 230 пересівів протягом 13 років і негативного впливу жовчі штам повністю втратив патогенність для людей і тварин. У ветеринарній медицині цю вакцину поки що широко не застосовують, оскільки вона не гарантує створення належного імунітету, а щеплені тварини через деякий час починають позитивно реагувати на туберкулін.

Для лікування хворих на туберкульоз людей застосовують стрептоміцин, ПАСК, тубазид, фтивазид в поєднанні з дієтотерапією. У ветеринарній практиці хворих тварин не лікують через економічну недоцільність, а відправляють на забій.

Збудник паратуберкульозу (Mycobacterium paratuberculosis )

Паратуберкульоз (паратуберкульозний ентерит, хвороба Іоне) — хронічне інфекційне захворювання жуйних, тварин яке характеризується ентеритом, стійкими або періодичними проносами, прогресуючим виснаженням, утворенням набряків у підщелепному просторі і зоні підгруддя. Більшість тварин, що захворіли гинуть через

429

3—4 міс.

Захворювання під назвою «діарея корів» вперше було описано у 1829 p. У. Катрайтом в Англії. X. Іоне і Г. Фротінгем в 1895 р. у мазках із слизової оболонки кишечнику корови виявили збудника. У чистій культурі збудника вдалося отримати Ф. Туорту і Г. Інгрему в 1912 p. Нині це захворювання спорадично реєструється в багатьох країнах Європи, Африки, Америки, а також Нової Зеландії та Австралії.

Збудник паратуберкульозу — Mycobacterium paratuberculosis —

представник родини мікобактерій. У «Визначнику бактерій» Берджі (1997) відноситься до Групи 21 «Мікобактерії».

Морфологія. Mycobacterium paratuberculosis — кислото-, спирто- , антиформіностійкі палички довжиною 0,5—1,5 мкм і шириною 0,2— 0,5 мкм. Збудник поліморфний. Поряд з типовими паличками зустрічаються кокоподібні, диплококоподібні та інші форми.

Збудник нерухливий, спор і капсул не утворює, грамнегативний, добре фарбуються за Цілем — Нільсеном. Аероб. В мазках із патологічного матеріалу, особливо із підслизового шару ураженого кишечнику, збудник виявляється у значній кількості. Розміщується купками, гніздами, рідше — по три, чотири або парами. Поодинокі палички зустрічаються лише на початку хвороби. Інколи виявляють зернисті палички, з потовщеним кінцем.

Культуральні властивості. Mycobacterium paratuberculosis

культивується з великими труднощами, особливо в перших генераціях. На звичайних середовищах не росте. Використовують спеціальні середовища, що містять фактори росту, які одержують екстракцією із бактерій тимофіївки (В. phlei) або інших кислотостійких бактерій. Часто використовують середовище Данкіна,

430