VMB

захворювання апетит збережений, проте тварина не може ковтати корм. Спостерігається надзвичайна чутливість до будь-яких подразників зовнішнього середовища (звук, доторкання, зміна освітлення та ін.). У таких випадках різко збільшуються судороги. Якщо хворих не лікувати, вони гинуть протягом 6—8 днів. У інших видів тварин ознаки подібні, хоч і спостерігаються інколи певні особливості. Так, у овець та кіз досить часто реєструють опістотонус — хворі лежать з відкинутою назад головою.

При розтині трупів на серозних та слизових оболонках виявляють смугасті крововиливи, набряк легень, інколи ознаки пневмонії.

Діагностика. Лабораторна діагностика грунтується на виявленні екзотоксину та виділенні збудника з наступною характеристикою його токсигенності.

У лабораторію надсилають шматочки тканини, взятої з глибини рани, гній, тампони, бинти та інші матеріали, які торкалися до рани. Від трупів — шматочки печінки, селезінки, кров. Якщо стовбняк виник після родів або аборту, направляють виділення з піхви та матки, абортований плід.

Спочатку здійснюють мікроскопічне дослідження. З патологічного матеріалу готують мазки, фарбують їх за методом Грама і мікроскопують. Виявлення типових грампозитивних паличок дає змогу лише запідозрити наявність збудника стовбняка. В природі циркулюють ряд інших надзвичайно подібних за,морфологією до СІ. tetani мікроорганізмів.

Культуру збудника одержують, здійснюючи посів матеріалу на середовище Кіта—Тароці з наступним пересівом на глюкозокров’яний агар. Перед посівом досліджуваний матеріал прогрівають протягом 20 хв при 80 °С або 2—3 хв при 100 °С з тим, щоб

531

позбутися сторонньої неспороутворюючої мікрофлори. Призначену для виявлення екзотоксину культуру вирощують протягом 6—10 діб.

Наявність екзотоксину в культурі чи безпосередньо у патологічному матеріалі визначають за допомогою біологічної проби. Патологічний матеріал спочатку подрібнюють і ретельно розтирають

уступці, додавши перед цим стерильний пісок. Одержану масу суспендують у подвійній кількості фізіологічного розчину, витримують 60 хв при кімнатній температурі, фільтрують через ватномарлевий фільтр і вводять внутрішньом’язово двом білим мишам у дозі 0,5—1 мл або морським свинкам масою 300—350 г в дозі 3—5 мл

утазову кінцівку.

Для виявлення токсину в культурі її спочатку звільняють від бацил та їх спор фільтруванням через бактеріальні фільтри або центрифугуванням. Одержану рідину ін’єктують за аналогічною методикою таким же тваринам.

За зараженими тваринами спостерігають протягом кількох діб. При наявності у досліджуваному матеріалі токсину, приблизно через 48—96 год з’являються клінічні ознаки захворювання у вигляді тонічного скорочення мускулатури тіла. Тварини гинуть у характерній позі — з витягненими кінцівками і викривленим хребтом у бік кінцівки, куди вводили матеріал.

Ідентифікацію токсину здійснюють за допомогою реакції нейтралізації на лабораторних тваринах. Суть її полягає у тому, що досліджуваний матеріал вводять разом з антистовбнячною сироваткою. Якщо вона запобігає захворюванню і загибелі тварини, роблять висновок про те, що матеріал містив відповідний токсин. Стовбнячний токсин можна виявити також і за допомогою інших серологічних реакцій, зокрема реакції пасивної гемаглютинації.

532

Перспективним є метод імунофлуоресценції, який дає змогу ідентифікувати збудника безпосередньо в патологічному матеріалі (експрес-діагностика) та в одержаній культурі.

Імунітет. Численні спостереження свідчать, що людина, мавпи, свині, морські свинки не набувають природного активного імунітету проти стовбняка. У той же час жуйні тварини на це здатні. В організмі останніх постійно виявляють антитоксини. Вважається, що вони є результатом субінфекції, зумовленої розмноженням токсиноутворюючого збудника стовбняка в рубці.

У деяких випадках імунітет може бути трансплацентарним або колостральним. Імунітет проти стовбняка антитоксичний. Введення антистовбнячного анатоксину зумовлює напружений імунітет до захворювання у людей та тварин. Можливість створення протистовбнячного штучного імунітету за допомогою анатоксину була доведена ще у 1890 p. Берінгом та Кітазато. У 1924 p. французькі дослідники Рамон та Декомбе запропонували методику одержання анатоксину, яка набула надзвичайно широке застосування. На відміну від попередніх авторів вони обробляли стовбнячний токсин не трихлористим йодом, а 0,2—0,5 %-ним формаліном протягом 3—4 тижнів. Пізніше методика одержання стовбнячного анатоксину вдосконалювалася головним чином у напрямі підвищення його імуногенних властивостей. Так, у 1954 p. Г. І. Єлизарівський запропонував метод одержання концентрованого стовбнячного анатоксину, що дало змогу зменшити прищеплювальну дозу його у 5 разів.

Для приготування стовбнячного анатоксину використовують штами збудника з високою токсичністю та імуногенністю. Такі штами вирощують на спеціальних живильних середовищах, які забезпечують

533

оптимальні умови для нагромадження екзотоксину. Культуру вирощують протягом 5—7 діб при температурі 34—35 °С, контролюють на відсутність сторонніх мікроорганізмів (мікроскопічним дослідженням) і фільтрують через бактеріальні фільтри. Фільтрат-токсин перевіряють на стерильність і визначають концентрацію токсину на білих мишах масою 14—17 г. Мінімальний титр токсину повинен становити не нижче 1 : 80000 в 1 мл і вище. Токсин знешкоджують формаліном, внісши його 0,3—0,4 % і витримавши протягом 25—ЗО днів при температурі 39—40 °С. Потім анатоксин концентрують за допомогою хімічно чистих алюмінієвих галунів і консервують карболовою кислотою. Препарат контролюють на стерильність, нешкідливість та імуногенність. Стерильність перевіряють посівом на живильні середовища і подальшим культивуванням в аеробних і анаеробних умовах. Нешкідливість визначають на білих мишах, морських свинках і конях. Білим мишам масою 18—20 г препарат вводять підшкірно в дозі 0,5 мл, морським свинкам — 2 мл, коням — 5 мл. Анатоксин вважається нешкідливим, якщо протягом 10 днів тварини не захворюють. У коня на місці введення препарату припухлість не повинна перевищувати 15 см у діаметрі. У морських свинок допускається утворення на місці введення препарату потовщення шкіри та утворення невеликих виразок, що швидко заживають.

Для визначення активності (імуногенності) анатоксину препарат вводять морським свинкам масою 300—350 г у дозі 0,5 мл підшкірно. Через 25—ЗО днів тваринам вводять по 200 мінімальних смертельних доз сухого чи консервованого гліцерином токсину. Контрольним тваринам вводять лише одну смертельну дозу того ж стовбнячного токсину.

534

Анатоксин вважається активним, якщо імунізовані ним морські свинки залишаться живими, а контрольні загинуть на 4—5-ту добу.

Концентрований стовбнячний токсин використовують для профілактичної імунізації у неблагополучних стадах тварин. Препарат вводять підшкірно у дозі 0,5 мл молодняку та дрібним тваринам і по 1 мл великим. Несприйнятливість до стовбняка настає через 21— З0 днів після імунізації і зберігається у коней 3—5 років, у інших тварин

— не менше року.

В Україні зареєстровано комбінований препарат «Nobi-Eyenza» проти грипу та правця коней (Нідерланди). Вакцина інактивована, містить антигени трьох штамів збуд ника грипу та очищений анатоксин збудника правця . Коней , які раніше не вакцинувались, щеплят з 4-х місячного віку з інтервалом 4 тижні та ревакцинують у 6 місяців . Імунітет фмується на 21 добу та триває 1 рік.

Зметою пасивної імунізації застосовують протистовбнячну гіперімунну сироватку. Одержують її гіперімунізацією коней, інколи великої рогатої худоби або овець.

Протистовбнячну сироватку застосовують при пораненнях, опіках, перед кастрацією чи іншими маніпуляціями у неблагополучних стадах тварин. Дорослим великим тваринам сироватку вводять у кількості 8000 АО (антитоксичних одиниць), дрібним тваринам і молодняку — 4000 АО. При тяжких пораненнях дозу збільшують вдвічі.

Злікувальною метою сироватка ефективна, якщо її вводять на початку захворювання. Доза її — 80 000 великим та 40 000 АО дрібним тваринам і молодняку.

Зпрофілактичною метою препарат застосвують підшкірно, з ліку-

535

вальною — півдози вводять підшкірно та півдози — внутрішньовенно. Рекомендується також вводити її інтрамускулярно навколо рани, по ходу нервових стволів. При лікуванні хворих сироватку вводять щоденно кілька днів підряд (звичайно 2—3), потім— залежно від перебігу захворювання.

Збудник ботулізму ( СІ. botulinum ).

Ботулізм — гострий кормовий токсикоз з ознаками ураження центральної нервової системи. Характеризується розвитком парезів і паралічів, високою смертністю. Захворювання відоме з середини XII століття. Вперше воно було описане при спостереженні за хворими людьми, які заразилися, вживаючи зіпсовану ковбасу. Назва захворювання пов’язана з цією обставиною (лат. botulinus — ковбаса). Ботулізм у тварин став відомим на початку XX століття. Нині захворювання людини і тварин реєструють в усіх країнах.

Збудник — СІ. Botulinum відкритий у 1896 p. Ван Ерменгемом, який виділив його з ковбаси та шинки, а потім з селезінки та вмісту кишечника людини, яка померла після вживання названих продуктів.

Належить до роду Clostridium родини Bacillaceae.

Морфологія. Збудник ботулізму — велика поліморфна паличка довжиною 4—9 мкм, діаметром — 0,3—0,8 мкм (рис.40 та 41). Можуть зустрічатися і значно коротші — кокоподібні та довші — ниткоподібні клітини. В мазках розміщені поодинці, по дві, інколи коротенькими ланцюжками. Перитрих. Проте у старих культурах джгутики часто відсутні, тому рухливість спостерігається переважно у молодій культурі. Збудник капсул не утворює. Спори овальні, розміщені термінально або субтермінально. В останньому випадку

536

спорулюючі клітини мають характерний для цього мікроорганізму вигляд тенісної ракетки.

Збудник добре фарбується аніліновими фарбниками, грампозитивний у молодій культурі. В старих культурах переважають грамнегативні клітини.

Рис. 40. Збудник ботулізму. Світлова мікроскопія. Інтернет, 2009р.

Рис. 41. Збудник ботулізму. Електронна мікроскопія. Інтернет, 2009р.

537

Культуральні властивості. СІ. botulinum—облігатний анаероб.

Культивується на спеціальних живильних середовищах; глюкозокров’яному агарі Цейслера, середовищі Кіта—Тароці, бульйоні Хотингера з шматочками печінки, під вазеліновим маслом.

Температурний оптимум залежить від сероваріанта збудника. Збудники сероварів А, В, С та Д краще ростуть при температурі 35 °С, Е та F — при 28—30 °С. Спори останніх двох сероваріантів можуть проростати навіть при температурі 4 °С. Оптимальне рН для усіх сероваріантів збудника знаходиться у межах 7,4—7,6.

На поверхні щільного живильного середовища збудник утворює колонії неправильної форми з відростками або дрібні з порівняно рівними краями. При культивуванні на кров’яному агарі навколо колоній спостерігається зона β-гемолізу.

Середовище Кіта—Тароці спочатку стає каламутним, пізніше прояснюється і на дні пробірки з’являється осад.

Біохімічні властивості. СІ. botulinum ферментує з утворенням кислоти та газу глюкозу, левульозу, мальтозу, гліцерин, декстрин, саліцин, інозит. Деякі сероваріанти (А, В) характеризуються високою протеолітичною активністю. Збудник викликає маслянокисле бродіння, що супроводжується запахом, який нагадує запах згірклого масла.

Ферментативні властивості у збудника ботулізму нестабільні й залежать від його штаму, що потрібно враховувати в процесі ідентифікації.

Антигенна структура. Збудник ботулізму має сім серологічних варіантів: А, В,, С (Сі, Cg), D, Е, F та G. Кожний серологічний варіант характеризується специфічною імуногенністю, продукує відповідний екзотоксин. Визначають токсини за допомогою реакції нейтралізації.

538

Специфічність у сероваріантів А, В та Е майже абсолютна, — у сероваріантів С та D — відносна. Незначна кількість токсину С може нейтралізуватися антитоксином D і, навпаки, невелика кількість його нейтралізується антитоксином С.

Збудник ботулізму має соматичний (О) та джгутиковий (Н) антигени. Перший груповий, другий —типоспецифічний.

Резистентність. Збудник у вегетативній формі нестійкий у зовнішньому середовищі. При температурі 80 °С —гине за З0 хв, при кип’ятінні протягом 2—3 хв. Спори, навпаки, надзвичайно резистентні. Вони можуть витримувати кип’ятіння протягом кількох годин. Так, спори сероваріантів А та В гинуть лише через 6 год. Така ж резистентність і у серовару F. Спори серовару Е найменш резистентні проти високих температур. При автоклавуванні (+120 °С) протягом ЗО хв спори усіх сероваріантів збудника гинуть.

Спори СІ. botulinum надзвичайно резистентні й проти хімічних речовин. Не менше доби вони зберігаються у 5 %-ному розчині фенолу, до 2 міс не руйнуються в етиловому спирті.

Ботуліновий токсин при кип’ятінні руйнується протягом 15—20 хв. Проте якщо він знаходиться в продуктах (м’ясо, риба та ін.) для його знешкодження продукт потрібно кип’ятити кілька годин. Ефект при цьому залежить від об’єму та фізико-хімічної характеристики субстрату.

Ботуліновий токсин кілька місяців не руйнується у зерні. Він резистентний проти протеолітичних ферментів шлунково-кишкового тракту. Більше того, у кислому вмісті шлунково-кишкового тракту резистентність його проти інших факторів зростає. При цьому помітно підсилюється активність сероваріанта Е.

Ботуліновий токсин руйнується під дією іонізуючої радіації,

539

прямих сонячних променів, у лужному середовищі (8,5 і вище). Патогенність. СІ. botulinum продукує найсильніший

бактеріальний токсин. Він утворюється в умовах анаеробіозу, при достатній вологості, в умовах нейтрального та слабокислого середовища в продуктах та кормах рослинного або тваринного походження. Збудник ботулізму значно поширений у природі. Його виявляють у грунті, гною, воді, на поверхні рослин, в шлунковокишковому тракті кліні-чно здорових людей і тварин, звідки він може контамінувати корми і, розмножуючись в певних умовах, зумовити нагромадження токсину. Нерідко причиною спалаху ботулізму є згодовування силосу, в процесі приготування, в який випадково потрапили трупи дрібних тварин (мишей, зайців, птахів та ін.). Умови, що створюються при силосуванні, забезпечують розмноження збудника, який нерідко входить до складу шлунково-кишкової мікрофлори згаданих тварин.

Ботуліновий токсин включає ряд факторів патогенності, зокрема нейротоксичний, гемолітичний. Він характеризується кумулятивною здатністю — надходячи в організм невеликими дозами, може досягти рівня, при якому настає отруєння тварини. До ботулінового токсину чутливі люди, коні, велика та дрібна рогата худоба, норки, птиця, незалежно від віку та породи. У великої рогатої худоби захворювання частіше спричиняють сероваріанти С і D, у коней — А, В, С, D, у норок та птиці -сероваріантом С. Досить стійкі проти ботулінового токсину свині, собаки, коти. Із лабораторних тварин найбільш чутливі білі миші, морські свинки та кролі. Щури порівняно резистентні.

Тварини захворюють на ботулізм, коли поїдають корм, який містить токсин збудника. Він досить швидко всмоктується у кров, надходить у тканини легень, печінки, серця, мозку, м’язи та ін. Він

540